3) зменшення обсягів лісокористування, яке намітилось за останні роки, не повинно негативно відображатись на деревообробній галузі, призводити до зростання дефіциту деревини;
4) при відтворенні лісових ресурсів потрібно більше уваги звертати на природне поновлення лісу, плантаційне лісорозведення, формування складних за структурою лісових насаджень;
5) експортні поставки лісопродукції повинні базуватись на принципах рівноправності та взаємоузгодженості;
6) несприятливі погодні умови, техногенна ситуація впливають на високу пожежну небезпеку в лісах, не сприяють зменшенню уражених шкідниками площ.
Отже, як можемо прослідкувати, показники функціонування лісової промисловості мають негативну тенденцію. І з роками ця тенденція не покращується, а навпаки погіршується. Перш за все, потрібно звернути увагу на те, що ліси вирубуються у величезній кількості, а їх насадження залишаються такими ж, а то й взагалі зменшуються. На даному етапі розвитку лісової промисловості, важливим завданням є покращення, удосконалення та зміцнення міжнародної співпраці у даній галузі. Адже, якщо у наявних лісових ресурсах продовжуватиметься спадна тенденція, то вже через декілька років Україна не зможе забезпечити себе сировиною, не говорячи вже про її експорт. Загалом, обмін досвідом з іншими країнами може підвищити ефективність функціонування галузі і тим самим збільшити показники її функціонування.
2.3 Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості
Перш за все, щоб визначити шляхи удосконалення територіальної організації промисловості, потрібно визначити від яких факторів залежить ефективне функціонування даної галузі. Тож, значний вплив на темпи, ефективність і обсяги лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Зокрема, це стосується покращення забезпечення підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей реалізації продукції тощо.
Підприємства лісопромислового комплексу розташовані в усіх областях та АР Крим. Проте розташовані вони досить нерівномірно. Це спричинено нерівномірним розміщенням лісового фонду — основної сировинної бази галузі та частково нерівномірністю розташування населення як джерела трудових ресурсів, а також основного споживача товарів даної галузі.
Найбільшого розвитку лісова промисловість досягла в сировинних центрах. Таке розміщення цілком раціональне, адже це області з найбагатшими лісовими ресурсами.
Своєю метою раціональне розміщення виробництв лісопромислового комплексу ставить найбільш повне використання лісових ресурсів, перетворення деревної сировини в готову продукцію з високим економічним ефектом. Але при цьому значна частина лісопильно-деревообробних підприємств виникла давно з обмеженими лісосировинними ресурсами через потребу у пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до місць переробки та транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні заводи розміщені не в багатому на лісову сировину Поліссі, а вздовж Дніпра від Києва до Херсона, одержуючи сировину водним шляхом. Всупереч принципам раціонального розміщення, тисячі лісопилень різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні часи, особливо в колишніх радгоспах для забезпечення пиломатеріалами власних потреб. Такі дрібні лісопильно-деревообробні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на впровадження нової техніки і технології, ефективність виробництва, організацію комплексного використання деревної сировини, завантаження устаткування тощо[14, c.147]. Лісопильні підприємства розташовані в усіх областях, але найбільше (70% за потужністю устаткування) — у Карпатському, Поліському і Східному районах.
Окремим галузям і виробництвам лісопромислового комплексу, поряд з основними принципами, притаманна й власна специфіка розміщення.
Лісозаготівельна промисловість розміщується в основному в Карпатському, Поліському і Центральному районах. Обов’язковою умовою його функціонування є не наявність лісів взагалі, а експлуатаційних лісів, де можливо проведення рубок головного користування. Об’єктом виробничої діяльності лісозаготівельного підприємства є відведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масиві визначається проектом організації лісового господарства. Певне значення в розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів загального користування для вивезення деревини в місця споживання[14, c.149].
Розміщення підприємств з виробництва деревних плит зосереджено в районах з розвинутою лісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів. Це переважно Карпатський, Поліський і Центральний райони. У цих районах розміщується і фанерне виробництво.
Меблеві підприємства розташовуються ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони функціонують у всіх областях, проте за потужністю підприємств виробництво меблів найбільш поширене в Карпатському, Поліському і Східному районах. Найменша його частка (9%) припадає на Подільський і Південний райони, де проживає 11,9 млн. чол., або 24% усього населення України. У цих районах виробництво не збігається з розміщенням населення.
На розміщення підприємств целюлозно-паперової промисловості значний вплив має їх виробничий профіль: целюлозно-паперові комбінати, що виробляють напівфабрикати, і паперові та картонні фабрики, що працюють на готових напівфабрикатах. Целюлозно-паперові комбінати — це, переважно, потужні підприємства, що є великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки доводиться мати справу з комплексом чинників, які впливають на вибір місця будівництва. Основними з цих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним і якісним складом, близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємства з усіма її сировинними складами, допоміжними і очисними спорудами. Умови розташування паперових і картонних фабрик, що працюють на готових напівфабрикатах набагато простіші.
Поліпшення розміщення підприємств лісопромислового комплексу в перспективі досягатиметься шляхом ліквідації дрібних відомчих лісопильно-деревообробних виробництв, розширення меблевого виробництва в Подільському, Причорноморському і Придніпровському районах, будівництва нових підприємств відповідно до основних принципів раціонального розміщення[10, c.210].
Отже, підприємства лісової промисловості розташовані нерівномірно. Найбільша їх концентрація у сировинних центрах, оскільки підприємства даної промисловості розташовані відповідно до принципів розміщення галузей лісового господарства. Загалом, всі підгалузі забезпечують населення необхідною продукцією. Лише підприємства меблевої промисловості Подільського та Південного економічних районів поки що не здатні забезпечити населення продукцією в повній мірі. Це спричинене недостатньо кількістю сировини на даній території. В подальшому цю проблему планується вирішити, збільшивши число ресурсів даної території необхідною кількістю лісових насаджень.
РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ НАПРЯМКІВ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
3.1 Перспективи розвитку та шляхи вдосконалення галузі
Для того, щоб визначити перспективи та шляхи вдосконалення галузі, потрібно визначити проблеми даної сфери господарства. Отже, сучасні проблеми лісового господарства України можна розділити на чотири категорії: правові, лісівничо-екологічні, економічні та соціальні проблеми. Для більшого розуміння теми розкриємо суть кожного типу проблем і водночас зможемо побачити слабкі місця в організації лісової промисловості для подальшого їх усунення.
Щодо правових проблем варто зазначити, що чинне законодавство та підзаконні акти в недостатньому обсязі враховують особливості ринкової економіки у лісовому секторі. Проблеми власності та шляхи приватизації, оподаткування, оренди, система обліку й фінансування потребують удосконалення.
Держкомлісгосп України та підпорядковані йому структури включають в себе функції контролю, управління, законотворчості з господарською та комерційною діяльністю, які суперечать антимонопольним принципам і можуть стати причинами конфліктів в майбутньому[10, c.251].
У лісовому та природоохоронному законодавстві недостатньо враховані регіональні відмінності.
Не повною мірою забезпечене практичне виконання міжнародних угод зі сталого управління.
Існує велика кількість лісівничо-екологічних проблем. В даний період в Україні склалась складна екологічна ситуація. Найбільшою проблемою є втрата лісових насаджень, що спричиняється пожежами, несприятливими природними умовами, пошкодженнями шкідливими комахами та дикими тваринами, а також хворобами лісу та іншими антропогенними чинниками.
Усі ці негаразди пов’язані з невдалими економічними реформами, політичною нестабільністю та незадовільним веденням лісового господарства переплітаються з регіональними , національними та глобальними проблемами.
Оптимізація лісокористування включає підвищення відсотку використання приросту, зростання питомої ваги поступових і вибіркових рубок. Зокрема, внаслідок екологічних змін, викликаних забрудненням навколишнього середовища, змінами клімату та негативним впливом інших екологічних чинників, у Європі спостерігається витіснення хвойних дерев листяними. Лісорозведення екологічно нестійких моно ялинових культур призводить до періодичних масштабних вітровалів, буреломів, сніголамів та інших деструктивних екологічних явищ[17, c.223].