При проектуванні доріг капітальні затрати повинні бути мінімальними. Дороги мають проходити по менш цінним землям, не повинні затоплюватися, повинні бути прямолінійними. Характеристика доріг представлена в таблиці 3.3.2.1.
Таблиця 3.3.2.1
| № поля | Назва дороги | Довжинам | Ширинам | Площа | |
| м² | га | ||||
| I | Окружна | 340 | 10 | 3400 | 0,34 |
| II | Польова | 320 | 5 | 1600 | 0,16 |
| III | Окружна | 220 | 10 | 2200 | 0,22 |
| Польова | 100 | 5 | 500 | 0,05 | |
| IV | Магістральна | 220 | 12 | 2640 | 0,26 |
| Польова | 120 | 5 | 600 | 0,06 | |
| V | Окружна | 380 | 10 | 3800 | 0,38 |
| Польова | 100 | 5 | 500 | 0,05 | |
| VI | Магістральна | 300 | 12 | 3600 | 0,36 |
| Польова | 100 | 5 | 600 | 0,06 | |
| Всього | 19440 | 1,94 | |||
3.3.3 Розміщення і впорядкування лісополос
Позитивний вплив лісополос на врожай сільськогосподарських культур полягає в тому, що на ділянках, які захищені лісополосами, створюються більш сприятливі умови для росту культур в порівнянні з відкритою місцевістю:
- зменшується сухість повітря і швидкість вітру;
- знижується випаровуваність грунту;
- затримується більше снігу, що захищає від замерзання посіви озимої пшениці.
Лісополоси затримують стік поверхневих вод, зменшують водну і вітрову ерозію. Застосування лісополос на полях збільшує врожайність на 25 – 30 %.
Види лісополос:
1. полезахисні,які розміщуються на рівнинній території і складаються з основних і додаткових лісополос;
2. водо роздільні, які розміщуються на водо розділі;
3. водо регулюючі, які розміщуються в поперек схилів, для затримання поверхневих вод;
4. прияружні, які захищають від розповзань.
Для правильного розміщення лісополос потрібна план або карту населеного пункту, рельєфу, грунту.
Основними видами захисних лісополос є поздовжні лісополоси. При цьому встановлюють їх напрямок, відстань між ними (500-1000м), ширину (від 6 до 9 м). якщо на території господарства є схил крутизною 3º- 4º, то лісо полоси розміщують на ширині 350 м.
Розміщення лісополос проводять одночасно і узгоджено розміщенням інших елементів. Спочатку складають загальну схему розміщення основних лісополос в тих місцях, де вони найбільш необхідні. Відповідно до цих поміток проводять розміщення полів та інших елементів. При такому порядку вдається уникнути механічного розміщення лісополос.
Лісополоси суміщають з межами полів, при цьому вся їхня площа повина входити повністю в те чи інше поле, а не ділиться між ними. З іншої сторони межі при необхідності розміщується дорога. Характеристика впорядкування лісо полос подана в таблиці 3.3.3.1.
Таблиця 3.3.3.1 Характеристика лісополос
| № поля | Назва | Довжинам | Ширинам | Площа | |
| м² | га | ||||
| I | Ажурна | 400 | 8 | 3200 | 0,32 |
| II | Ажурні | 90 | 8 | 720 | 0,07 |
| III | Ажурні | 220 | 8 | 1760 | 0,18 |
| V | Ажурні | 380 | 8 | 3040 | 0,30 |
| Всього | 8720 | 0,87 | |||
З таблиці видно, що на території фермерського господарства лісополоси – ажурні. Їхня ширина становить 8 м. Ажурні лісосмуги мають малі просвіти, які розміщуються рівномірно по всьому профілю, через просвіти частина променів проникає, а інші обминають. Для закладки лісополос було використано дерева таких порід як дуб і ясен.
3.4 Організація угідь і сівозмін
Створення оптимальних умов для росту сільськогосподарських культур, раціональне використання, зберігання та підвищення родючості ґрунту – основне завдання землеробства.
Освоєння сівозмін і їх запровадження підвищує ефективність боротьби з шкідниками, бур’янами, хворобами сільськогосподарських культур без збільшення матеріальних затрат. Правильне розміщення культур у сівозміні сприяє раціональному використанню вологи і елементів живлення з різних шарів грунту, що в свою чергу забезпечує ефективн6іше використання добрив і пестицидів.
Сівозміни сприяють правильному використанню земель, поліпшенню організації праці і ефективному використанню засобів праці.
Сівозміна – це науково-обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і пару в часі та на території.
Основою сівозміни є раціональна структура посівних площ. При встановлені якої виходять з конкретних економічних господарсько-організаційних і природних умов господарства.
Сівозміни складаються на основі структури посівних площ. Схема сівозміни – це перелік сільськогосподарських культур і парів в порядку їх чергування в ній.
Різні культури вбирають з грунту різні поживні речовини у певних співвідношеннях. Одні використовують більше фосфору, інші – калію або кальцію. За умов правильного чергування у сівозміні культур, грунт краще забезпечуються поживними речовинами порівняно з беззмінним їх вирощуванням.
Під угіддями розуміють певні земельні ділянки, які планомірно і систематично використовуються для певних виробничих цілей і мають характерні природні відмінності.
Угіддя поділяються на сільськогосподарські і не сільськогосподарські. В свою чергу кожна група ділиться на види і підвиди.
До сільськогосподарських угідь відносять землі, які використовують для виробництва продуктів харчування і окремих видів сировини для промисловості. Це рілля, пасовища, сінокоси, залежи.
До угідь, які не використовуються у виробництві рільничої продукції – ліс, чагарник, болото, землі під водою, дорогами, прогонами, забудовою, піски, кам’янисті місця, ями, яри та інші.
Організація сільськогосподарських угідь і сівозмін полягає у вирішені слідуючих пов’язаних між собою питань:
- встановлення складу і площі угідь; типів, видів і кількості сівозмін;
- визначення об’єму і строків трансформації і покращення угідь;
- доцільність розміщення угідь і сівозмін.
Головним завданням організації угідь і сівозмін є створення умов для інтенсифікації сільського господарства, отримання великої кількості продукції з кожного гектара з мінімальними затратами.
Вимогами до організації угідь і сівозмін є:
- забезпечення найбільш повного, раціонального і ефективного використання всієї землі у відповідності з планом розвитку і природними умовами, шляхом становлення правильної структури угідь і посівних площ;
- створення сприятливих умов для освоєння передових методів агротехніки підвищення родючості ґрунтів;
- створення умов для:
o спеціалізації і концентрації виробництва;
o високої ефективності капіталовкладень;
o максимальних скорочень транспортних витрат.
Щодо мого господарства, то воно спеціалізується на вирощувані овочів, отже під овочеву сівозміну надано 15,52 га від усієї площі. Схема чергування культур в сівозміні наведена в таблиці 3.4.1. і 3.4.2.
Таблиця 3.4.1 Схема чергування культур в сівозміні
| № | Сівозміна і назва культур | Загальна площага | Розмір полівга |
| Овочева | 15,52 | ||
| I | Люцерна | 2,26 | |
| II | Люцерна | 2,47 | |
| III | Капуста | 2,19 | |
| IV | Огірки | 2,54 | |
| V | Помідори | 3,21 | |
| VI | Ячмінь | 2,85 |
Таблиця 3.4.2 Схема чергування культур
| Сівозміна | Загальна площага | Середній розмір поля га | Порядок чергування культур |
| Овочева | 15,52 | 2,6 | ЛюцернаЛюцернаКапустаОгіркиПомідориЯчмінь |
При розміщені посівів я дотримувалася основної ланки сівозміни. Старалася забезпечити: повне, раціональне і ефективне використання всієї землі у відповідності з планом розвитку і природними умовами, сприятливі умови для освоєння передових методів агротехніки, підвищення родючості ґрунтів.
Створення умов для: спеціалізації і концентрації виробництва, високої ефективності капіталовкладень, максимальне скорочення транспортних витрат.
3.5 Розміщення господарського двору та його елементів
Садиби фермерського господарства формують за рахунок:
- існуючої у населеному пункті присадибної ділянки та її розташування в результаті приєднання вільних земель, розташованих у межах фермерського господарства;
- організації нового господарського центру з житловою і виробничою зонами на виділеному фермерському господарству земельному масиві.
У другому випадку потрібно визначити варіант з найкращим розміщенням основного господарського центру на території фермерського господарства.
Господарський центр розміщується з урахуванням певних вимог:
1. Із метою зниження транспортних та інших виробничих витрат господарський центр повинен розміщуватися якомога ближче до центру земельного масиву, що обслуговується, і мати надійний дорожній зв'язок з основними земельними угіддями, пунктами здачі або продажу продукції, іншими селищами.
2. Територія, вибрана для забудови, має бути зручною, з достатнім ухилом для стоку ґрунтових вод. Ґрунти на земельній ділянці повинні бути придатними для будівництва будинків і споруд без прокладання дорогих основ.
3. Ділянку для будівництва потрібно розташувати на незаболоченій і незатоплюваній території, без природних осередків епідемічних захворювань, а також на територіях, які не зазнають зсувів. Забороняється будівництво ферм на місці колишніх скотомогильників, очисних споруд, у радіусі ближче ніж 1,5 – 3,0 км до промислових підприємств кольорової металургії.
4. Господарський центр повинен мати рясне водопостачання для питних, господарсько-виробничих і протипожежних потреб, а також бути забезпеченим електроенергією, опаленням, каналізацією за рахунок прив’язування до централізованих інженерних мереж або створення локальних систем життєзабезпечення (будівництво артезіанських свердловин, шахтних колодязів, котелень, використання природних джерел енергії, біопалива та ін..).