3. Проектна частина
3.1 Організація селянських (фермерських) господарств
Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.
Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Він представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону. Голова господарства укладає від імені господарства угоди, може письмово доручити виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.
Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населеного пункту, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса. Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з розташованим на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.
Землі фермерського господарства можуть складатися із:
- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право:
- продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
- самостійно господарювати на землі;
- на відшкодування збитків;
- споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди;
- реалізувати вироблену продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт.
Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону, забов’язані:
- забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;
- додержуватися вимог про охорону довкілля;
- сплачувати податки та збори;
- не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
- не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
- надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;
- дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;
- зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик відбирає партнерів з економічних зв’язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Воно має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Фермерське господарство забов’язане дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог. Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерським господарством, на вітчизняному ринку та її поставка на експорт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерами здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно закону України на території Сподахівської сільської ради було виділено із ріллі 18,8 га, для ведення фермерського господарства.
3.2 Обґрунтування виробничого напрямку селянських (фермерських) господарств
Основа розвитку рослинництва - це земля, яка використовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі.
Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони. На сільськогосподарське виробництво впливають кількість опадів, водозабезпечення території, обсяг і якість води в різних природно-економічних зонах. Для України характерні низький рівень водозабезпечення, нерівномірне розміщення водних ресурсів.
Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40 % його загального обсяг. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими природно-економічними умовами.
Основними хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп'яними - просо, гречка і рис, зернофуражними - ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими - горох.
Озима пшениця - основна продовольча зернова культура, посіви якої займають до половини зернового клину. Найвища концентрація їх у лісостеповій зоні (понад третина).
Ярий ячмінь - друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валовими зборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу .
Кукурудза - цінна продовольча і фуражна культура, її основні посіви зосереджені у Степу і південній частині Лісостепу.
Овес - допоміжна фуражна культура. Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає на Поліссі і в районах Карпат.
Просо, гречка, рис - цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській).
Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше - у степових.
Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох, люпин, вика, менше - соя, сочевиця, квасоля, боби, чина та ін. Середня урожайність зернових становить 32,1 ц з одного гектара.
Технічні культури. Частка технічних культур становить 11,1 % посівних площ. Основними технічними культурами в Україні є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.
Цукровий буряк - основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 % посівних площ технічних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено ¾ посівів цукрових буряків. Найбільшою концентрацією посівів характеризуються Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська та Чернівецька області. Решта посівів знаходяться в північному Степу, південному Поліссі та Передкарпатті. Україна - найбільший бурякосіючий ареал у світі.
Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному і центральному Степу.
Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в передгір'ях Карпат. Найбільші посівні площі під льоном-довгунцем знаходяться в Житомирській, Чернігівській. Київській, Рівненській, Львівській, Волинській та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.
Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті та Придністров'ї. Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.
З ефіроолійних культур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин. З лікарських найбільш поширені шавлія, валеріана, звіробій, беладона, ромашка та багато інших.
Картоплю вирощують скрізь, але найбільше в поліській зоні. Овочівництво і баштанництво поширені повсюдно. Найбільше помідорів, перцю, баклажанів вирощують у південних областях, огірків та інших городніх культур - у північній частині Лісостепу і на Поліссі, кавунів і динь – у південних областях.
З метою створення кормової бази для тваринництва вирощують такі кормові культури, як конюшина, люцерна, люпин та ін.
Розміщення галузей тваринництва. Тваринництво не тільки постачає населенню високоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив. На розміщення тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і передусім природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.