Трипольская культура (стр. 2 из 3)

АКАДЕМІК БОРИС РИБАКОВ:

"Священні гори, як уже неодноразово мовилося, часто носять назву "Лисих" або "Дівичих". Виникає припущення, що перша назва могла бути пов'язана з тим чи іншим чоловічим божеством, а дівичі гори, природно, з жіночим божеством, з богинею-дівою, що була далекою попередницею християнської богородиці, діви Марії. ...Ще одна Дівич-гора знаходиться у цьому ж Середньодніпровському регіоні на околиці с.Трипілля (літописний Треполь) на Дніпрі. На вершині гори, що здіймається над Дніпром, у зарубинецькі часи було побудовано своєрідний жертовник-піч, що являв собою композицію з дев'яти напівсферичних заглиблень. Певно, цей своєрідний жертовник з дев'ятьма гніздами призначався для посудин, в яких під час святкової церемонії могло варитися яке-небудь зілля чи зерно. ...Число дев'ять у поєднанні з дівочим ім'ям цієї величезної і дуже імпозантної гори схиляє до думки (як і з приводу гадальної чаші з дев'ятьма клемами місяців), що творці жертовника з дев'ятьма складовими частинами передусім співвідносили цю центральну споруду Дівич-гори з дев'ятьма місяцями вагітності. Богиня - діва, як стійке уявлення про жіноче аграрне божество, мислилася, очевидно, подібно християнській Богоматері не просто дівчиною, а такою, яка вже "понесла у череві своєму" і їй належало дев'ять місяців готувати народження нового життя. ...Тут не було ні міста, ні поселення. Сама гора являла собою зрізане пірамідальне узгір'я, що здіймалося над прибережними плавнями Дніпра. Верхня її площадка невелика і складається з двох плоских сходин. ...Жертовник поставлено так, що він займає серединне місце усієї вершини гори, поряд з ним - зарубинецьке поховання 1 ст. до н. е. - 1 ст. н. е. З боку, протилежного Дніпру, Дівич-гора спадає широким пологим спуском, немовби спеціально призначеним для урочистих обрядових процесій від поселення до жертовника богині-діви на вершині. Великий інтерес являє загальний погляд на увесь той середньо дніпровський регіон, у якому знаходиться Дівич-гора у Трипіллі. На новітній археологічній карті зарубинецької культури... у просторому ареалі всієї культури (Прип'ять, Дніпро, Десна, Сейм) різко виділяється кількістю пам'яток та щільністю заселення Середнє Подніпров'я (від гирла Десни до Тясмина). Тут зосереджено найважливіші пам'ятки зарубинецької культури. Тут же знайдена найбільша кількість предметів античного імпорту з Причорномор'я. ...Кордоном між землею полян і землею Русі, можливо, слід вважати простір між Витачівським та Зарубинським бродами. ...Якщо подальші пошуки підтвердять сказане, ми одержимо дуже цікаві дані про великий і давній центр у коліні Дніпра. Цей сакральний комплекс повинен бути загальним для всієї області борисфенітів. В окремих племен могли бути племінні святилища: Дівич-гора у Трипіллі та Лиса гора під Києвом у полян, Дівич-гора у Сахнівці та святилище Рода в Родні (на гирлі Росі) у Русі, що ще не злилась з полянами..."

ГЕРОДОТ:

"Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. Їхня країна була пустелею і перша людина, що там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були за їхніми твердженнями Зевс і дочка бога річки Борисфена. Від них походив Таргітай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені із золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але усе це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він взяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому. …Те священне золото пильно оберігають їхні царі і дуже шанують його і щороку, приносячи йому щедрі жертви, просять його захистити їх. …Перший народ, котрий можна зустріти, це калліпіди, які є напівелліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліпіди взагалі мають такий спосіб, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. …Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою, і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава".

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ:

"У колядках бог-Громовик описується ще в третім образі: як орач якоїсь незвичайної ниви. Якийсь господар, певне бог світла, блискавки й грому, має поле не міряне, не оране й не сіяне. …На тому полі оре золотий плуг шістьма половими волами із золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози мідні. За тим плугом ходить сам Господь.

…Грім і блискавка в образі орання і сівби – се все було звісно і в інших народів. Скити-хлібороби вели свій рід од меншого сонцевого сина. Раз із неба упав плуг з гарячого золота з золотим ярмом. Два старших сонцевих сини, взявшись за той плуг, попекли собі руки. Тільки менший зумів орудувати тим плугом, а через те він став царем у скитів. Грецький Язоп орав поле мідними волами, котрі дихали полум'ям, і засіяв його драконовими (змієвими) зубами, з котрих повставали воїни. Одна великоруська билина розказує про Микулу Селяниновича, котрий орав позолоченим ралом. Український переказ про Кирила Кожем'яку розказує, що Кирило, побивши змія, запряг його у плуг, проорав ним борозну до моря та й утопив його у морі. …На кутю на Покуті ставлять снопи жита, а в Галичині кладуть на стіл чересло од плуга, щоб кроти й миші не псували хліба, навіть ходять перед Новим роком по хатах з плугом. Звідтіль вийшов і звичай на Новий рік посипати зерном у хатах. Народ злучив ці обряди, нагадуючи на сівбу і орання, з часом повертання небесних світил з зими на літо".

"ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ":

"Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми спостерігаємо і в раніші часи. Так, найбільш відомий, завдяки Геродоту міф про походження слов'ян: "На березі Борисфена від скіфських богів Папая і Апі – доньки Борисфена – народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая, Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший – воно загорілося, середульший – так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами".

МИХАЙЛО БРАЙЧЕВСЬКИЙ:

"На початку доби раннього заліза в Східній Європі виникає орне хліборобство, про яке знаходимо деякі матеріали в писемних джерелах. Зокрема, Геродот – автор 5 століття до нашої ери – виділяв з числа племен Скіфії ряд хліборобських, в тому числі скіфів-орачів, в яких дослідники вбачають безпосередніх предків східних слов'ян. Із скіфами-орачами пов'язується легенда, в якій фігурують небесні дари – священне скіфське золото: плуг, ярмо, сокира і чаша. Перші два з названих предметів мають безпосереднє відношення до землеробського виробництва, причому в його орній формі".

Глава 3. Значення Трипільської культури.

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.

Колос, звичайно ж, устояв. Історія сучасної цивілізації, з її завоюваннями, помпезними соборами і кривавими революціями, не похитнулася. Та перша крапля, що підточувала камінь людської зарозумілості, упала на, здавалося б, непорушний граніт. Зовсім поряд з великим мегаполісом столиці України – Києвом, було знайдено зразки матеріальної культури, що гармонічно співіснувала свого часу з навколишнім світом.

Зразки ці свідчили, що ми тільки починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі і місця людини на Землі, до того рівня мислення, який побутував у період, названий дослідниками кам`яним віком. Швидше за все, це трапилося не випадково в час, коли здіймалась на ноги сучасна антропологія, а в суспільстві почали міцнішати голоси з закликом пильніше подивитися на ще не втрачені знання малодосліджених народів віддалених куточків планети. Матриця планетарного знання почала поступово все більше відкриватися для всіх спраглих до знань з першоджерела.

Дивним чином фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко і гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії і мали безліч прямих паралелей з системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці.

Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводять до традиційних спекуляцій термінами і поняттями. Предмети матеріального вжитку і зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати з точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світ наших мудрих предків можна тільки перейнявши їх систему координат, їх спосіб мислення і їх прозірливий погляд на світ. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, так і найближчого сучасного.