Принцип виділення найбільш істотних вузлових завдань. Керуючись цим принципом, визначають головні напрями економічного і соціального розвитку підприємства. На сучасному етапі переходу до ринкових відносин важливе значення має визначення оптимальних темпів і пропорцій розвитку головних товарних галузей сільськогосподарських підприємств, проведення роздержавлення і приватизації власності, реформування первинних трудових колективів та економічних відносин, здійснення самофінансування підприємств.
Принцип наукової обґрунтованості планів передбачає відображення в планах вимог об’єктивних економічних законів розвитку суспільства, врахування результатів наукових прогнозів, розроблення планових показників на основі найновіших досягнень науки і техніки, а також прогресивного досвіду з технології й організації виробництва.
Суть принципу пропорційності полягає в тому, що план економічного і соціального розвитку сільськогосподарського підприємства треба погоджувати, взаємозв’язувати в усіх складових його частинах. Він означає, що при розроблення планів розвитку сільськогосподарського виробництва треба добиватись раціонального поєднання галузей, найбільш ефективного збалансованого зв’язку їх. Наприклад, необхідно забезпечити правильне поєднання рослинницьких і тваринницьких галузей, правильні пропорції у використанні коштів на забезпечення певних темпів розширеного відтворення і споживання тощо.
Принцип безперервності планування вимагає тісного зв’язку перспективних, річних і оперативних планів. Це дає змогу уточнювати напрями розвитку підприємства з урахуванням особливостей певного періоду, повніше виявляти резерви і можливості розвитку галузей.
Контроль за виконанням планів за кількісними і якісними показниками має бути систематичним, всебічним. При цьому важливо виявляти резерви збільшення виробництва найбільш вигідної продукції, а також можливості скорочення витрат праці, сировини, матеріалів та інших ресурсів. Одне з важливих завдань перевірки виконання планів – запобігати виникненню диспропорцій у розвитку галузей, узагальнювати та впроваджувати кращий досвід, а отже, забезпечувати виконання та перевиконання планових показників [11, c. 132-133].
Однією з найважливіших функцій виробничого менеджменту підприємства є планування його діяльності.
Планування – це вид, сфера діяльності органів управління по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов її досягнення.
Планування як сфера діяльності і вид діяльності об’єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає всім процесам однонаправленість, скоординованість, сприяє найбільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів [15, c. 9].
Планування взаємопов’язаних галузей, якими і є галузі та види діяльності АПК, досягається програмно-цільовим методом, який синтезує в собі єдність переваг галузевого, територіального і програмного планування, а отже, вихідною базою, основою є реальні потреби, а не досягнутий рівень в минулому чи наявність ресурсів, що й дає відповідь на питання – скільки та якої продукції треба виробити, щоб задовольнити реальні платоспроможні потреби. Таким чином, головним, визначальним принципом планування є планування від кінцевої мети до сучасного, а не екстраполяція минулого на майбутнє [14, с. 343].
1.2 Принципи і методи планування в умовах ринкової економіки
Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципів планування. Вони визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.
Існує п’ять основних принципів планування, які є загальними рисами ефективної програми дій. Це – єдність, безперервність, гнучкість, точність і принцип участі.
Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, наявності єдиного напрямку розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:
· координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів. Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві – взаємозв’язок і одночасність;
· інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів. Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.
Принцип безперервності означає:
· підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу;
· розроблені плани мають постійно змінювати один одного.
Якщо друга з умов безперервності планування роботи підприємства, як правило, витримується, то перша – ні. Тобто підприємство розробляє план, затверджує його і припиняє планування до початку наступного планового періоду. Процес планування має бути безперервним, бо зовнішнє середовище дуже нестабільне і постійно змінюється; зазнає змін і уява підприємства про свої внутрішні цінності й можливості.
Принцип гнучкості взаємозв’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрямок у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Тому плани, як правило, мають так звані резерви. Однак існують певні межі резервів планування:
· резерви, що їх закладено в показниках, не повинні бути дуже великими, бо плани будуть недостатньо точними;
· дуже низькі межі резервів тягнуть за собою занадто часті зміни в планах, що розмиває орієнтири діяльності фірми.
Принцип точності означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.
Принцип участі реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу і об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці. Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління.
Вирізняють ще такі принципи планування:
- збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємопов’язаними розділами та показниками плану. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю;
- оптимальність використання застосовуваних ресурсів.
План - це не довільний набір цифр, продиктований суб’єктивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика. Планування – це наука, і як кожна наука вона не терпить суб’єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки включає поняття «метод», «методика», «методологія».
Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.
Методика планування – це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, систем розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів планування.
При плануванні діяльності підприємств використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів та шляхів досягнення основної підприємницької мети – збільшення прибутку.
При розв’язанні добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягненні на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадку більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів.