Виступаючий антаблемент і аттик над ним, контрасти світла і тіні підсилюють пластичну і мальовничу виразність форм. Середню частину арки над архівольтом замикають дві летучі фігури богині перемоги – Вікторії, виконані в невисокому рельєфі. Вони ніби вінчають переможця. Простір аркового прольоту розширюється касетами зводу (невеликі поглиблення на поверхні чи стелі зводу, що мають найчастіше квадратну форму) і настінними мальовничо трактованими рельєфними композиціями, що зображують урочистий хід тріумфатора і легіонерів із трофеями, захопленими в храмах Єрусалиму. Побудова високого рельєфу, його світлотіньові ефекти підсилюють відчуття глибини прольоту арки. Бурхливі рухи легіонерів точно вириваються з площини рельєфу в реальний простір. Пафос їхніх жестів ніби вторить тріумфальній темі архітектури. Розфарбування і позолоть підсилюють мальовничість і життєвість сцени. Зображені усередині арки сцени відповідають моменту проходження через неї, у такий спосіб глядач мимоволі прилучається до дії, ніби стає учасником сцени. Нагорі статуя імператора на колісниці, запряженою четвіркою коней.
В аттику був похований порох Тита. Арка була архітектурним спорудженням, постаментом для статуї й одночасно меморіальним пам’ятником. Там ховали лише людей з особливою харизмою (у перекладі з грецького – “милість”, “божественний дарунок”), тобто наділених винятковими особистими якостями – мудрістю, героїзмом, сміливістю. Цезаря на Римському Форумі, Тита в його арці, Траяна в цоколі його колони. Інші громадяни спочивали уздовж доріг за міськими воротами Риму.
Пізніше були споруджені складні трипрольотні тріумфальні арки: Септимія Півночі (кінець ІІ ст. н.е.), Костянтина (VІ ст. н.е.).
Велике місце в житті римлян займали видовища. Театри й амфітеатри характерні для античних міст. Ще в період пізньої республіки в Римі склався своєрідний тип амфітеатру. Останній був цілком римським винаходом. Якщо грецькі театри влаштовувалися під відкритим небом, місця для глядачів розташовувалися у виїмці пагорба, то римські театри являли собою самостійні замкнуті багатоярусні будинки в центрі міста з місцями на концентрично зведених стінах. Амфітеатри призначалися для юрби жадібних до видовищ низів столичного населення, перед якою в дні свят розігрувалися бої гладіаторів, морські бої і т.п.
У 70 – 80 р. н. е. був споруджений грандіозний амфітеатр Флавіїв, що одержав назву Колізей (від латинського colosseus – “величезний”). Він вибудований на місці зруйнованого Золотого будинку Нерона і належав до нового архітектурного типу будинків. У Греції колись були тільки театри, що влаштовували на природних схилах пагорбів і полів. Римський Колізей являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні кільцевою елипсовидною стіною. В амфітеатрах давали різні вистави: морські бої (навмахії), бої людей з екзотичними звіринами, бої гладіаторів. У сонячні дні над Колізеєм натягали величезний парусиновий навіс – велум, чи веларій.
Колізей – найбільший амфітеатр античної епохи. Він уміщав біля п’ятдесятьох тисяч глядачів. Могутні стіни Колізею (висота 48,5м) розділені на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони служили для входу і виходу. У плані Колізей являє собою еліпс (156X198м); центр його композиції – нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для глядачів. Еліпс найбільш повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що розгортаються – гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени; що спускалися лійкою, розділялися відповідно до суспільного рангу глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад: дорична, іонічна і коринфська. Четвертий ярус був глухим, з коринфськими пілястрами – плоскими виступами на стіні. Пілястри, що членують стіну, коринфського ордера не порушують моноліт будинку, викладеного із сірого травертину.Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом сповнений суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами будинку, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що сформувалися в римлян до І ст. н.е.
Правлінням двох імператорів іспанців відкривалося ІІ століття. Вони були провінціалами, але з патриціанського середовища. Це Траян (98 – 117 р.) і усиновлений їм Адріан (117 – 138 р.). При правлінні Траяна Римська імперія досягла піка своєї могутності. Надалі вона буде намагатися лише зберегти те, що було завойовано Траяном. Цей імператор шанувався кращим з усіх у римській історії. На портретах він виглядає людиною мужньою, суворою, але не простим вояком, а розумним і сміливим політиком.
Траян багато зробив для своєї рідної Іспанії. У ній дотепер можна побачити два створених при ньому мости – міст в Алькантаре через ріку Тахо (нині Тежу) і акведук у Сеговії. Обоє належать до шедеврів світової архітектури. Міст в Алькантарі одноярусний, але з дуже високими прорізами. Він завершується простим карнизом, у центрі якого, над проїзною частиною, перекинена арка. Акведук у Сеговії – двохярусний, з вузькими високими прольотами – може здаватися одноманітним через повторюваний ритм його рівновеликих арок. Він суцільно рустований (від лат. Rusticus – “сільський”, “грубий”, “необтесаний”), тобто складений із грубо обробленого каменю. Це робить акведук природним, близьким до природи, з яким він гармонійно сполучається.
Самим знаменитим пам’ятником Траяна в Римі вважається його форум Траяна, зведений Аполлодором Дамаським (109 – 113 р. н.е.).
Серед всіх імператорських форумів (Цезаря, Августа, Веспасіана, Нерви, Траяна), що поростали навколо старого Форуму Романум, це найбільш красивий і значний. Він складався з прямокутної площі, оточеної наскрізною колонадою з входом – Тріумфальною аркою, а також із двома могутніми півкругами по бічних сторонах. У центрі площі піднімалася кінна статуя Траяна з бронзи, покрита позолоттю. Не було ні шматочка голої землі, покритої травою – весь Форум Траяна був вимощений красивими мозаїками з дорогоцінних порід мармуру.На площі так само стояла присвячена Траяну колонна. Вона увічнила скорення Дакії (країни на території сучасної Румунії). На висоту 38 метрів по ній вився сувій з розповіддю про два походи в Дакію. Розфарбовані рельєфи колонни зображували сцени життя даків і полону їх римлянами. Імператор Траян фігурує на їхніх рельєфах більш вісімдесяти разів. Статую імператора нагорі колонни згодом замінили фігурою апостола Петра.
На площі стояли так само статуї переможених супротивників, був улаштований храм (пятиніфна, василька) на честь божества – заступника Марса Ультора, були дві бібліотеки – грецька і латинська. До правого від входу півкола площі приєднувався п’ятиповерховий будинок ринку. Композицію завершував двір і храм Траяна.
Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього грецького. Побудовані при Адріані пам’ятники свідчать, що він жив не в реальному світі, а у світі мрії. Імператор дуже любив юнака з Вифінії (область у Малій Азії) Антинія, у якому бачив втілення грецької краси. Антиній загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші.
Не дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) був створений один із самих духовних пам’ятників світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що він лише переробив спорудження, що почав будувати Агріпп, зять Августа. Пантеон – “храм усіх богів” – знаходиться нині в центрі Риму. Це єдиний пам’ятник, не перебудований і не зруйнований у Середньовіччя. У ньому щось близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і взагалі людству. Храм усіх богів – це храм самій божественній ідеї.
Збудований Аполлодором Дамаським, він являє собою класичний зразок центрально-купольного будинку, найбільшого і зробленого в античності. Ротонда Пантеону зовні робить враження урочистого кам’яного масиву. Гладі стін протиставлений з півночі могутній портик коринфського ордеру зі сходами. Головним, вражаючого глядача в Пантеоні, – є інтер’єр з величезним цільним підкупольним простором, урочисто величним і гармонійним. Пропорції Пантеону досконалі – діаметр куполу (43,5 м) майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює радіусу його, у підкупольний простір вписується куля. Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери, що спочиває на циліндричній опорі. Круглий дев’ятиметровий отвір (“Око Пантеону”) у вершині купол-джерело світла, що додається потоком і опромінює нерозчленованим простором інтер’єру. Зосередженість висвітлення у вищій центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Вже в стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом укладало в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було продиктовано метою створення “храму всім богам”, не тільки житла божества, як це було у греків, але і священного простору, у якому б перебували ті, що моляться. Простоті чітких геометричних форм внутрішнього простору відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані кольоровим мармуром, а їхній пластичний декор розрахований на поступове полегшення архітектурних форм догори. Інтер’єр має три яруси. Нижній розчленований колоннами коринфського ордеру і високих ніш зі статуями. Розташований над ним аттиковий поверх із помилковими вікнами і пілястрами завершується антаблементом. Купол розділений п’ятьма кільцевими рядами касет, що зменшуються догори. Своїми стрімкими членуваннями касети перегукуються з пілястрами і колоннами і піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи купол, а горизонталі касет ніби вторять лініям карнизу. Виявляючи глибиною рельєфу товщу купольного перекриття, касети підсилюють враження його матеріальності. Ордер Пантеону створює ніби перехід від величезного масштабу будинку до людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної суєти у світ духовності – от що давав Пантеон відвідувачам.