РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
«Кози»
БІОЛОГІЧНІ ТА ПРОДУКТИВНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВАРИН
Кози — представники дрібної рогатої худоби. Одна з найважливіших особливостей цих тварин, що є "їхньою головною перевагою, — це невимогливість щодо раціону та умов утримання. Завдяки цьому кіз з успіхом розводять майже в усіх кліматичних зонах. Кози можуть використовувати пасовиська, недоступні для решти свійських тварин, наприклад, пустельні, високогірні.
Кози рухливі, товариські, швидко реагують на зміни довкілля. Часто вони сприймають людину як члена отари або ж як ватажка.
У кіз вузька морда, рухливі губи, гострі різці; завдяки цьому вони використовують пасовиська більш повно, ніж, наприклад, корови. Будова тіла в кіз така, що вони можуть легко долати круті схили, підніматися на стрімкі кам'янисті ділянки, швидко пересуватися.
Кіз пасуть невеликими групами або поодинці, прив'язуючи.
У кіз добре розвинутий травний тракт. Тварини можуть перетравлювати корм, що містить понад 60 % клітковини. Кози їдять будь-яку рослинність, наявну в регіоні, з великим задоволенням споживають харчові відходи, коренеплоди, овочі.
Кози усіх порід характеризуються скоростиглістю та плідністю. Вагітність у самиць триває в середньому 150 днів. Статева зрілість настає у 5—6-місячному віці, але найкраще допускати кіз до злучки з 18 місяців. Статеву охоту кози виявляють дуже активно.
Одна з переваг кіз у тому, що за умови правильно організованих годівлі та догляду вони дуже рідко хворіють. Нормальна температура тіла кози — 39—40°С, пульс — 70—80 ударів за хвилину. У хворої тварини підвищується на 2—3 °С температура, частішають пульс та дихання.
Розводячи кіз, одержують такі види продукції тваринництва, як молоко, м'ясо, пух, що являє собою унікальну за своїми властивостями сировину, мохер (однорідну ангорську вовну), вовну ангорського типу, шкури (козлини).
Козяче молоко за багатьма показниками перевершує коров'яче. Вміст білків і жирів у ньому становить по 4,5 %, у той час як для коров'ячого молока ці показники в середньому дорівнюють відповідно 3,2 % і 4 %. Окрім того, козяче молоко утворює набагато ніжніший згусток, який легко перетравлюється і засвоюється у шлунково-кишковому тракті людини.
Козяче молоко може стати в пригоді тим, хто страждає на алергію на коров'яче молоко: воно значно рідше викликає алергійні реакції. Козяче молоко містить менше речовин, які викликають відшарування вершків, ніж молоко корови, воно запашне, його згусток унікальний за хімічним складом. Тому саме з козячого молока виготовляють найкращі сорти сиру, а також бринзу, кисломолочний сир, масло.
М'ясо кіз за смаковими якостями мало поступається перед бараниною, особливо якщо одержано його від кіз пухових порід. Воно має блідо-рожеве забарвлення і білі прошарки жиру. М'ясо найбільш високої якості одержують від цапків, кастрованих у віці до 10—12 місяців, від молодняка, а також від достатньо вгодованих вибракуваних маток.
Козячий пух — це особлива і майже унікальна за своїми властивостями категорія вовнової сировини. Вироби з нього гарні, м'які, легкі й дуже теплі.
Вовна — ще один цінний вид продукції козівництва. Головна вимога до вовни — її Однорідність. Однорідну вовну одержують від ангорських кіз. Вона практично повністю складається з так званого перехідного волоса, що має високі технологічні властивості. Найкращу ангорську вовну дають кози у віці до 10— 12 місяців.
Козлини -т- козячі шкури. Вони відрізняються високою міцністю і щільністю, за рядом показників перевершують шкури корів та овець.
З козлин виробляють цінне галантерейне та взуттєве шевро, використовують для виготовлення шубних, Хутрових виробів, шкіри підкладки.
МОЛОЧНІ ПОРОДИ
Для цих тварин характерні високі надої. Більшість молочних кіз — плодючі. Якість їхньої вовни не дуже висока, але козлини цінуються.
Зааненська порода. Ці тварини виведені поблизу міста Заанен у Швейцарії. Вважають, що це найбільші кози у світі. Дорослий цап у холці — до 85см заввишки, доросла матка — близько 75см. Жива вага цапа — 70—80 кг, кози — 50—60 кг.
У цих тварин широкий довгий тулуб. Кістяк міцний, голова середніх розмірів, здебільшого безрога. Волосяний покрив розвинутий слабко. Забарвлення його, як правило, біле. Велике кулясте або грушоподібне вим'я з добре розвинутими дійками.
Кози зааненської породи скороспілі, плодючі. Належна годівля та догляд дають змогу одержувати від 100 маток по 150—250 козенят.
Період лактації у кіз триває понад 10 місяців. За цей час одержують 600—700 л молока із вмістом жиру до 4,5 %.
Кіз зааненської породи селекціонери використовують для поліпшення молочної продуктивності місцевих порід.
Мегрельська порода. Тварин вивели на території Грузії. Ці кози поділяються на два типи: низинні та нагірні.
Низинні мегрельські кози розводяться переважно на рівнині, їх утримують на невеликих за площею пасовиськах, регулярно підгодовуючи концентрованими кормами, харчовими відходами, коренеплодами тощо.
Ці кози невеликі: вага дорослого цапа сягає 45кг, матки — 35кг.
Період лактації у тварин цього типу триває 6—7 місяців. Молочна продуктивність — 300—350 л.
Для низинних мегрельських кіз характерний-короткий волосяний покрив: довжина ості становить 2—3 см, підшерстку практично немає.
Нагірні мегрельські кози крупніші. Дорослий цап у холці сягає 65—70 см, важить 60—70 кг, а у матки ці показники відповідно становлять 60—65 см і 40—45 кг.
Протягом усього літа цих кіз випасають на високогірних пасовиськах. Узимку їх переводять на рівнинні пасовиська. Перевага кіз високогірної мегрельської породи — невибагливість у харчуванні. Достатньо підгодовувати їх невеликою кількістю концентрованих та грубих кормів.
Період лактації у кіз цього типу — 5—6 місяців. Молочна продуктивність — 200—250 л.
Кози високогірної мегрельської породи не дуже плодючі: навіть за доброго догляду 100 маток рідко дають більше 150 козенят.
Тоггенбурзька порода. Цих тварин вивели у Швейцарії. Щодо розміру і живої ваги вони поступаються перед зааненськими. Дорослий цап сягає заввишки в холці 75—80 см, важить 60—70 кг. У маток ці показники дорівнюють відповідно 70—75 см і 50—55 кг. Волосяний покрив бурий, на морді дві білі смуги. Вим'я добре розвинене.
Молочна продуктивність цих кіз становить 400—1000 л за період лактації; жирність молока звичайно буває не нижчою 4 %.
Плодючість тоггенбурзьких кіз середня: від 100 маток одержують 150—180 козенят.
Місцеві породи. Місцеві породи кіз різняться щодо молочної продуктивності, ваги, особливостей волосяного покриву тощо.
Усі вони плодючі: від 100 маток одержують по 190—220 козенят, деякі народжують двічі нарік.
У південних районах місцеві кози дещо дрібніші. У середньому жива вага тварин не перевищує 40кг. Начіс пуху становить до 150г. Надої — від 200 і до 400л, середній вміст жиру — 4 %.
ПУХОВІ ПОРОДИ
Кози цих порід поширені на території Росії, їх розводять у Дагестані, Ростовській, Воронезькій, Оренбурзькій та інших областях. Є чимало пухових порід, серед яких найбільш цінними вважаються оренбурзька та придонська. Прськоалтайська порода. її вивели шляхом селекції на основі придонської Породи. Існують різні помісі гірськоалтайської породи, що мають подібну будову тіла, розміри, забарвлення волосяного покриву, приблизно однакову пухову продуктивність. У кіз гірськоалтайської породи міцна конституція. Вони якнайкраще пристосовані до випасання на гірських пасовиськах протягом усього року. Крім того, у них високоякісне м'ясо, вони швидко набирають вагу. У 18 місяців цап важить 35кг, вага дорослих цапів досягає 60кг. У кіз ці показники відповідно становлять 30 і 40кг.
Начіс пуху з дорослої тварини в середньому становить 500г. Середня довжина пуху тварин у віці 12 місяців — 6—8 см, у дорослих кіз—до 8,5—9 см. Частка пуху в покриві дорослих тварин становить 50—80 %. Пух гірськоалтайських кіз м'який і в той же час еластичний, наділений шовковистим блиском. Його використовують для виготовлення пухових виробів усіх видів.
Ці тварини добре відгодовуються. Навіть на бідних гірських пасовиськах забійний вихід після нагулу становить від 45 % (у маток) до 50 % (у кастрованих цапків). При цьому вихід м'яса без кісток та сухожиль перевищує 70 % ваги туші.
Плодючість гірськоалтайських кіз — від І 00—150 козенят на 100 маток на високогір'ї до 1.40—150 козенят у гірських та рівнинних районах.
Вирощувати цих кіз економічно вигідно у більшості регіонів СНД.
Оренбурзька порода. її виведено шляхом тривалої селекції на території Оренбурзької області. У наш час тварин цієї породи розводять переважно в Оренбурзькій та Челябінській областях, у Татарстані.
Оренбурзькі кози більші за інших пухових, у них добре розвинений кістяк, міцна конституція, рівномірне однотонне забарвлення волосяного покриву. Середня вага дорослого цапа — 70— 75кг, матки — 40—50 кг.
Ці кози скоростиглі: вже у віці 4-х місяців вага козеняти становить 40 % ваги дорослої тварини. Цапки розвиваються швидше, ніж кізочки.
Начіс пуху з однієї тварини в середньому становить 250—300г або трохи більше. Крім того, з кожної кози настригають до 300— 350г грубої вовни. У деяких регіонах розведення настриг грубої вовни може перевищувати 400г. Начіс і якість пуху залежать від віку тварини: пухова продуктивність поступово підвищується до З— 4-річного віку, а потім починає знижуватися. У старих тварин пух короткий і ламкий, не такий еластичний, як у молодих. Крім того, начіс може змінюватися залежно від умов годівлі та утримання, строків вичісування.
Кози оренбурзької породи не надто плодючі: на 100 маток народжується в середньому 120—140 козенят. У кіз цієї породи нерідко бувають двійнята та трійнята. Тварини, народжені у числі двох-трьох, як правило, успадковують плодючість матки.
Оренбурзькі кози мають невисоку молочну продуктивність — тише 80—110 л. їх рідко доять, аби це не позначилося на пуховій продуктивності.