Відвисле вим’я важко видоюється не тільки апаратом, але й руками. На таке вим’я важко одягати апарати, вони швидко забруднюються. До машинного доїння більше всього підходить вим’я, віддаль від нижнього краю до землі становить не менше 50 см.
Ю.Д. Рубан з співавторами (1989), В.І.Костенко (1996) вважають, що для машинного доїння велике значення має положення вим’я. Розрізняють стегнове і черевне положення. Для доїння апаратами більш придатна корова з черевним положенням вим’я. Черевне вим’я має краще кровопостачання і в порівнянні з стегновим у нього майже на 10% більш повністю видоюється вим’я. При черевному вимені значно зручніше одягати на дійки доїльні стакани.
Кравченко М.А (1988) вказував, що для ефективного застосування машинного доїння враховують розмір часток вимені. Застосування доїльних апаратів для доїння корів, вим’я яких має нерівномірну розташованість часток, може привести до серйозних травм та захворювань. У таких корів видоювання молока із слаборозвинутих часток закінчується раніше, але доїльний апарат продовжує працювати впливаючи вакуумом на звільнені частки. В результаті може статися розрив альвеол. Добрим вважається вим’я із передніх часток якого отримують не менше 43% добового надою. Частка такого вимені симетричні.
Ф.Л.Гаркавий (1986), В.І.Костенко (1996) виділяли горизонтальне дно вим’я трохи нахилене (кут до 10-150 ламане при ступінчастих долях нахилене (кут до горизонтальної лінії більше150). За його даними сильно нахилене і ступінчасте дно не бажане так, як вага доїльних стаканів і колектора буде розподілятися по долях не рівномірно, в наслідок чого видоюються більш натягнуті передні дійки. “Холосте” доїння передніх долей буде гальмувати молоковіддачу подразнюючи тканини і негативно впливаючи на стан вим’я і продуктивність.
Форма вим’я характеризується його співвідношенням довжини, ширини, глибини і в значній мірі впливає на молочну продуктивність та повноту видоювання корів апаратом.
Ю.Д. Рубан (1987), В.І. Костенко (1996) форми вим’я поділяють на : ванноподібне – поширене далеко вперед, подовжене, широке й досить глибоке, його довжина на 15% і більше перевищує ширину (на плані має форму витягнутого овалу); чашоподібне – середнє за довжиною і шириною, досить глибоке і дещо округле вим’я. Його довжина на 5-15% перевищує ширину (на плані має форму невеликого овалу); округле або квадратне – має невелику площу прикріплення до тулуба, дещо звужене донизу, довжина приблизно рівна ширині; козине – має недорозвинені передні або вільно гіпертрофовані і відвислі задні частки вим’я. Передні частки від задніх відділяються добре вираженою бічною борозною; примітивне – малорозвинене, напівкругле з маленькими, близько розміщеними дійками.
Ю.С. Ізілов (1988), Л.М.Хмельничий (2003) вважають, що форма вим’я спадкова ознака. Тому при розведенні великої рогатої худоби необхідно залишати на плем’я бугаїв матері яких є з ванно подібною або чашоподібною формою вим’я, а корів з таким вим’ям слід інтенсивніше використовувати для відновлення, створюючи їм найкращі умови годівлі та утримання. При машинному доїнні корів велике значення мають величина, форма, спрямованість та розміщення дійок.
Ф.Л. Гаркавий (1986), В.І.Костенко (1996) поділяв дійки на короткі 2-5 см, середні 6-9 см, довгі 10-16 см.
Ю.Д. Рубан (1987) вважає, що величина, форма та розміщення дійок безпосередньо впливає на швидкість та повноту видоювання вим’я машиною. Не бажані дійки надто товсті (діаметр більше 3 см), тонкі (діаметр 1,8 см), довгі (більше 9 см), короткі (менше 4 см).
За формою дійки розрізняють: циліндричні, конічні, грушоподібні, олівцеподібні та лійкоподібні. Для машинного доїння найбільш бажана форма дійок циліндрична і дещо конічна.
Розміщення дійок на вим’ї може бути: широке, майже квадратне; широке передніх і зближення задніх; зближене бічних при нормальній відстані між дійками лівого і правого боку; зближене розміщення всіх дійок. Небажана як дуже близька (до 6 см), так і дуже велика (більше 20 см) відстань між вершинами дійок. Достатньою слід вважати відстань між вершинами передніх дійок 10-20 см, а між передніми і задніми 7-12 см. Бажано також, щоб дійки були спрямовані вертикально вниз.
Важливого значення при оцінці вважає В.І.Костенко (1996) слід надавати прикріпленню вим’я до черева. Воно буває: щільне, коли передній край його непомітно переходить у черево; достатньо щільне коли передні частки утворюють добре видимий кут між вим’ям і черевом; не досить щільне – передні частки і лінія черева утворюють майже прямий кут; дещо відвисле, з добре видимим перехватом біля основи, і відвисле. Відстань від дна вим’я до підлоги повинна бути не менше 45-50 см, тобто, щоб дно вим’я не було нижче рівня скакового суглобу.
М.А. Кравченко (1987) наголошував, що проміри дійок дають об’єктивну характеристику їх розвитку та форми. Всі проміри закономірно збільшуються з віком, досягаючи найбільшого розвитку до 5-6 отелу. Довжина дійок бажана в проміжках 6-8 см, що складає 12-13 довжини доїльної гуми (150-180), яка забезпечує їх захист від вакууму в такті стискування. Діаметр дійок допустимий в межах 20-30 мм. Вимірюють звичайно передню дійку. Небажана зближеність задніх дійок (не менше 6 см), яка характерна (до 25%) погано вирощених первісток.
Ю.Д. Рубан (1987) вказує, що оцінку вим’я проводять під час найвищої продуктивності корів на другому-третьому місяці лактації. Морфологічні ознаки вим’я корів оцінюють шляхом огляду, ощупування і вимірювання за годину, півтори до початку доїння. Звертають увагу на величину та форму вимені: рівномірність розміщення долей, характер прикріплення до черева корови; залозистість; величину та форму розміщення дійок, підшкірних вен. Кожну групу ознак оцінюють окремо за 5 бальною системою і результати оцінки записують в спеціальну карточку оцінки вим’я корови. В умовах промислової технології виробництва молока, форма вим’я є головною селекційною ознакою добору корів, оскільки вона в значній мірі визначає придатність корів до машинного доїння.
За даними І.Н. Маньковського (1987) на протязі трьох років вивчали морфологічні та функціональні властивості вим’я корів чорно-рябої породи в стадах. Встановлено, що в стадах з вим’я чашоподібної форми середньодобовий надій корів по всіх стадах складав 13,5-18,8 кг. Для машинного доїння найбільш придатні корови з високою здатністю до молоковіддачі. Вважають придатними до машинного доїння корів з середньою швидкістю доїння від 1 кг за хвилину і більше, а оптимальна величина цієї ознаки 1,5-2 кг за хвилину.
Ідеальним вважається вим’я, кожна чверть якого дає 25% загального надою, однак корів з таким вим’ям дуже мало.
Загальноприйнятим показником рівномірності часток є і індекс вим’я, який вираховується як процентне відношення надою з передніх часток до загального надою. Бажано щоб індекс вим’я був не нижче 40-43%.
Ю.С. Ізілов (1988) також звертає увагу на те, що в умовах машинного доїння швидкість молоковіддачі має особливе значення. Він також виділяє одночасність видоювання (час в секундах між закінченням доїння першої та останньої частки вим’я). Ці показники разом з рівномірністю розвитку долей вим’я враховують при оцінці стійкості корів до маститу (Рубан Ю.Д., 2000). Корови з добре розвинутим вим’ям повинні повністю видоюватись за 3-5 хвилин і майже одночасно з усіх часток.
М.О.Кравченко (1987) посилаючись на практичні спостереження вказує, що при щоденному видоюванні часток вим’я у одних і тих же корів процент надою окремих часток з дня на день і від доїння до доїння варіює до ±1,5%. Індекс вим’я як показник рівномірності розвитку чвертей вим’я в значній мірі обумовлений спадковістю. В ході лактацій і з віком він лише незначно зменшується. В первісток в більшості випадків показники індексу кращі на 2%, ніж у дорослих тварин. Нерівномірність надоїв із часток вим’я негативно впливає на швидкість молоковіддачі. Підвищення швидкості видоювання знизить затрати часу і праці на отримання одного центнера молока.
Л.К. Ернст (1982), В.І.Костенко (1996) звертають увагу на максимальну швидкість молоковіддачі. Вона більш обумовлена генетичними факторами і в меншій мірі варіює під впливом зовнішніх факторів.
Між максимальною і середньою швидкістю молоковіддачі існує кореляція (0,7-0,7). Індивідуальні відмінності корів об’єктивно характеризує крива швидкості молоковіддачі по хвилинах всього періоду доїння. Середня швидкість доїння поступово збільшується з віком корів у зв’язку з їх підвищенням надоїв. Середня швидкість виявилась самим зручним показником легкодійкості. Тривалість доїння визначає продуктивність праці. В наслідок короткочасної дії окситоцину більш повне видоювання відмічає у корів на видоювання яких треба 2-3 хвилини.
М.Г. Дмитрієв (1985), Ю.Д.Рубан (2000) вказують, що машиною можна видоювати любу корову після привчання. Але якщо корови з дефектами вим’я і дійок, надто тугодійкі або надто нерівномірними надоями часток, то потрібно значно більше річних операцій, а це знизить продуктивність праці, можливі також захворювання корів маститом. Тому необхідно для комплектування механізованих ферм і молочних комплексів підбирати корів за їх придатністю до машинного доїння. Малопридатних і непридатних можна залишити на фермі з традиційною технологією або виранжирувати.
М.В. Зубець (1994) вважає, що якість машинного доїння визначається повнотою видоювання молока з вим’я, яке впливає не тільки на кількість надоєного молока, а й на величину в наступні доїння. Тому неповне видоювання молока з молочної залози навіть при повноцінній і різноманітній годівлі, добрих умовах утримання та інших зоотехнічних заходах, пов’язаних з роздоюванням корів, може призвести не до підвищення, а навпаки до зниження молочної продуктивності корів.
Ефективність роздоювання при машинному доїнні залежить від правильної підготовки молочної залози до доїння, куди входять підготовчий масаж і термічні подразнення вим’я.