У трудовій діяльності юриста, лікаря, дипломата, педагога, керівника будь-якого рівня, більше ніж в якійсь іншій, суспільство бере до уваги не тільки рівень освіти, обсяг спеціальних знань, вмінь, навичок, а й моральні якості працівника, під якими розуміють стійкі вияви моральної свідомості в поведінці і вчинках. Тут моральне «обличчя» посідає особливе місце, іноді воно відіграє головну роль у вирішенні професійних завдань.
Етика бізнесу
Одним із принципів чесного бізнесу є укладання підприємницьких угод або здійснення спільних операцій, як кажуть, «один на один», без свідків. Єдиною гарантією і запорукою у таких випадках служить чесність і порядність особистостей, що домовляються. Ще з давніх часів існує таке поняття, як «ціна слова», його тримали в свій час не тільки лицарі, а й менеджери. Ціна слова в підприємництві має бути щонайвищою.
Однак, як засвідчує підприємницька дійсність нині, в різних країнах, в тому числі в Україні, широко розповсюджений нечесний бізнес. Прислів'я «не обдуриш — не продаси», на жаль, глибоко в'їлося у свідомість та дії багатьох підприємців. Далеко не всі підприємці здатні встояти перед спокусою отримати доход обманом, присвоєнням чужої праці.
Боротьба з нечесним бізнесом і запобігання його поширенню є гострою суспільною проблемою. Складність викорінення нечесності в бізнесі полягає в тому, що тільки тоді, коли заборонено злочин і порушено юридичні закони, виникає громадянська, адміністративна або кримінальна відповідальність бізнесмена. У менших порушеннях залишається сподіватися тільки на совість людини.
3. Поняття, зміст і структура моральної культури особистості
Кожній людині необхідно мати чесне ім'я, бути глибоко порядною людиною, якій властиві принципи високої моралі і культури. Дотримання морально-етичних принципів підприємництва — запорука його успіху.
У сучасному уявленні мораль є сукупністю норм і принципів поведінки людей у стосунках один з одним і в суспільстві. При цьому йдеться не тільки про чисто побутову, а й службову, трудову поведінку. Мораль характеризує культуру та етику людських відносин, їх основою є не юридичні закони і службові принципи, яких потрібно дотримуватися, а людське виховання, совість і честь.
4. Моральна культура посадової особи (керівника) та її формування
Керівнику необхідно співпрацювати не тільки з колегами та представниками інших організацій, а й зі своїми підлеглими. І тут командування та порядкування не найкраща форма. Продуктивнішою на сьогодні вважається співпраця керівника і підлеглих, коли кожна сторона бере на себе певні зобов'язання і відповідальність щодо виконання спільної роботи.
Замість формули "робота через інших" у відносинах між керівником і підлеглими нині усе частіше використовується формула "робота з іншими". Співпраця з підлеглими дає змогу зробити організацію більш міцною, ніж робота поодинці. Кінцевий результат у першому випадку значно вищий, ніж сума результатів праці кожного окремого працівника.
При доборі працівників, формуванні колективу (команди) та нормальних відносин з працівниками керівник повинен:
- випробовувати кожного нового працівника, перш ніж прийняти його на роботу;
- вивчати і добре знати підлеглих, правильно оцінювати їхні позитивні риси і недоліки;
- допомагати підлеглим освоювати доручену справу, нові і суміжні професії;
- час від часу переглядати систему оплати та стимулювання праці;
- ефективно використовувати професійні вміння та здібності працівників з творчими нахилами, особливо раціоналізаторів і винахідників;
- створювати у колективі нормальну робочу атмосферу, намагатися, щоб кожен працівник почував себе на своєму місці;
- уміти посміхатися, підтримувати гарний настрій;
- критично оцінювати результати своєї роботи і роботи підлеглих, а також умови, у яких вона виконується;
- не порушувати закони, особливо коли це стосується фінансів;
- вміти обґрунтовувати ціну вироблюваної продукції, доходи своїх працівників, інші показники роботи колективу;
- не бути дріб'язковим, не шкодувати грошей на суспільне значущі, доброчинні цілі; не боятися конфліктів у колективі, вміти їх залагоджувати;
- вірити своїм працівникам на слово, довіряти їм, але водночас і пам'ятати, що не всі люди чесні, порядні;
- не забувати, що поруч діють конкуренти і вони можуть, у тому числі і через його працівників, вивідати службову, виробничу та комерційну таємницю;
- уникати справ з непорядними людьми, звільняти працівників, які порушили чесне слово;
- мати гарного і надійного секретаря, помічника.
ВИСНОВКИ
У суспільстві, не дивлячись на те, що в основі конкретних обов'язків представників тієї чи іншої професії лежать одні й ті самі вимоги загальної моралі, існують все ж і специфічні моральні вимоги. Наприклад, для лікаря основною морального вимогою є чуйне, уважне, турботливе ставлення до хворого, охорона здоров'я і життя людини; для вчителя - любов до дітей і усвідомлення відповідальності перед суспільством за виховання підростаючого покоління. Професійний обов'язок вченого полягає в сумлінних пошуках істини, об'єктивності наукової аргументації, у служінні прогресу людства; представників правосуддя - у максимальній справедливості («юстиція» буквально означає «справедливість»), непідкупності, неухильній вірності духу закону, об'єктивності в аналізі матеріалів слідства, дотримання почуття міри й такту при проведенні допиту свідків, нерозголошенні таємниці слідства тощо. Звичайно, можуть виникнути заперечення, що, мовляв, всі вказані вище вимоги не є суто специфічними, що всі люди повинні чуйно та уважно ставитися один до одного, бути чесними, правдивими, справедливими тощо. Безумовно, це так, але якість чуйності, гуманності, відповідальності у представників різних професій не тотожна, вона має свою специфіку і нюанси. Наприклад, у професії медика чуйність, гуманність набуває у виший мірі належного характеру, високої і багатогранної міри моральної відповідальності, тобто саме ці якості у лікаря мають бути особливо розвинутими. У діяльності ж юриста чи військового чуйність і гуманність можуть набути іншої форми, не схожої на медичну. Звідси поведінка лікаря, який приховує від хворого характер його хвороби, морально виправдана, а омана з боку слідчого як тактичний прийом з метою розкриття злочину неприпустимий.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Етика / за ред Лозового В.О. К.2002
2. Фіцула М.М Вступ до спеціальності К.204
3. Мартынов Н.М. Профессионалы в управлении Л.1991;
4. Етика /Навчальний посібник/, Київ: Юрінком Інтер, 2002; 223с
5. Гусейнов А. А. Введение в этику, Москва: МГУ, 1985; 208с