Вступ
Значення: ярий ячмінь - цінна продовольча, кормова і технічна культура. Із зерна скловидного і крупнозерного дворядного ячменю виготовляють перлову і ячмінну крупи. Ячмінне борошно добавляють (10-15%) при випіканні житнього і пшеничного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна малооб'ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду. Найбільше ячмінь використовують на зернофуражні цілі. В 1 кг зерна міститься 1,2 кормові одиниці і 100 г перетравного протеїну. Зерно ячменю - високопоживний дієтичний корм з високим вмістом енергії для більшості тварин. Широко використовується для відгодівлі свиней. Сало при цьому отримують щільне, зернистої будови, приємне на смак. До складу комбікормів включають 30-50% подрібненого ячменю, при беконній відгодівлі свиней - 60-70% ячменю у складі комбікорму. Зерно ячменю містить багато білку (9-12%), вуглеводів (70-75%). Вміст пентазонів 7-11%, сахарози -1,7—2%, клітковини -3,8-5,5%, жиру -1,6-2,0%, золи - 2-3%. Є також ферменти, вітаміни (групи В, D, Е, каротин). Протеїн ячменю помірної розчинності і задовільного амінокислотного складу (в 1 кг зерна міститься 5,5 г лізину, 1,7 г триптофану, 2 г метіоніну, 1,9 г цистину). Кормові властивості ячменю значно кращі, ніж пшениці. Якщо для нормальної годівлі тварин у білку ячменю не вистачає 20% лізину, то в білку пшениці - 43%.
Історія та поширення
Ячмінь належить до числа найдавніших рослин земної кулі. Розкопки показують, що він поряд з пшеницею був відомий ще в кам'яному віці.
Початком окультурення ячменю вважається X і навіть XV тисячоліття до нашої ери. Найдавніші знахідки ячменю виявлено на території Туреччини, Іраку, Ірану. З доісторичних часів його вирощували в Греції, Італії, Китаї. В Європу ячмінь поширився з Малої Азії у IV—III тисячоліттях до н.е. У той же період, а можливо і раніше, ячмінь почали вирощувати на території сучасної України. У країнах Америки ячмінь молода культура, яку завезли переселенці з Європи у XVI-XVIII століттях.
У світовому рослинництві ячмінь посідає важливе місце. Посівна площа його у 1993-1995 pp. становила 71,6 млн. га, або 10,4% від посівних площ, зайнятих зерновими культурами. Валовий збір у ці роки сягав 158 млн. т, а середня світова врожайність у 1995 році була невисокою - 21,4 ц/га. Дані за 1997 рік подані у табл. 3.1. У 2004 році було зібрано 153 млн. т зерна. Найвищі врожаї зерна збирають у Бельгії (68,1 ц/га), Данії (54 ц/га), Франції (59,9 ц/га), Німеччині (58,9 ц/га), Англії (57,6 ц/га), тоді як в Казахстані одержують тільки 8,2 ц/га, Росії- 16,6 ц/га. Найбільше вирощують ячменю в Україні (42% від площі зернових), Білорусі (48,5%), Німеччині (33%), Росії (29%), Казахстані (29%), Туреччині (25%), Канаді (22%). За посівними площами ячменю перевагу має Росія - 16 млн.га. Багато сіють у Казахстані - 6 млн.га, Україні - 5 млн.га, Іспанії - 3,6 млн.га, Туреччині - 3,4 млн.га (дані за 1994 р.) Частка країн у світовому виробництві зерна ячменю наступна: Росія - 15%, Україна - 8,2%, Канада - 7,9%, Німеччина - 7%, США - 5,2%, Франція - 5,1% (дані за 1993-1995 pp.). У 1997 р. в Росії зібрали 21 млн.т, у Франції - 10 млн.т, Канаді і Німеччині -13 млн. т, Іспанії - 9 млн.т, Англії - 8 млн.т, Україні - 7,4 млн.т.
За даними ФАО, 42-48% щорічних валових зборів ячменю використовується на промислову переробку (в т. ч. на комбікорм), 6-8% - на виробництво пива, 15% - на харчові і 16% безпосередньо на кормові цілі.Якщо у світовому виробництві зерна ячмінь посідає четверте місце після пшениці, рису та кукурудзи, то в Україні ця культура є другою зерновою культурою після пшениці. В окремі роки посівна площа становить понад 5,0 млн. га. Його вирощують в усіх ґрунтово-кліматичних зонах, особливо в Степу та Лісостепу. Серед ярих хлібів першої групи ярий ячмінь забезпечує найвищі і стабільні врожаї. В 1995 році урожайність ячменю в Україні становила 21,8 ц/га, хоч в окремих господарствах його врожайність досягає 50-60 ц/га і вище. Рекордний врожай в Україні зібрано в 1994 році - 14,5 млн.т., а найвища врожайність зафіксована в 1990 році - 33,6 ц/га.
При вирощуванні ярого ячменю необхідно враховувати фактори, які шкодять його продуктивності. Зокрема це стосується шкідливих організмів. Серед них розрізняють:бур`яни, шкідники та хвороби.
Поширеними у посівах ячменю є сажкові хвороби,які уражують, головним чином колос,який набуває обгорілого вигляду внаслідок потемніння та руйнування тканин. Замість зерна в колосі утворюється велика кількість темнозабарвлених сажкових спор. Ураження відбувається через проросток насінини або у фазі цвітіння через частини квітки. Запобігти ураженню можна протруєнням насіння.
Борошниста роса має поширеність в усіх зонах вирощування ячменю, хоча проявляється не кожного року. Характерною ознакою ураження є білий борошнистий наліт на листі, іноді на стеблах і колосі. Сильніше розвивається в загущених посівах пізніх строків сівби. Шкодочинніша на молодих рослинах,недобір врожаю може сягати 15-20%.
Розділ 1. Обґрунтування системи заходів захисту культури від шкідливих організмів
Методи захисту сільськогосподарських культур від комах, шкідників і хвороб
Сучасна система захисту сільськогосподарських культур від шкідників, хвороб і бур’янів становить досить складний технологічний процес і здійснюється послідовним комплексом спеціальних заходів.
Заходи щодо захисту ярого ячменю від шкідливих організмів є невід’ємною складовою частиною загальної системи агрокультурних заходів при вирощуванні тієї чи іншої культури. Сучасні способи та засоби захисту рослин поділяються на селекційно-генетичні, агротехнічні, біологічні, фізико-механічні, хімічні та інші. їх проводять у певній послідовності, і вони складають ту систему, яка дає можливість вести ефективну боротьбу з шкідливими організмами, зменшити шкоду від них і цим самим забезпечити значне збереження врожаю та поліпшення його якості.
Серед агротехнічних прийомів істотне значення мають: всебічно обґрунтована, екологічно правильна організація земельної території господарства (землевпорядкування); освоєння сівозмін з правильним чергуванням культур; добір сортів і гібридів з урахуванням їх стійкості, конкурентоспроможності й толерантності щодо шкідливих організмів і інших несприятливих факторів; оптимізація систем обробітку ґрунту та удобрення.
Велике значення в сівозміні мають попередники. Ярий ячмінь внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий серед зернових до попередника. У комплексі агротехнічних заходів,які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих,чистих від бур'янів ґрунтах. У зоні Степу основним критерієм цінності попередника є запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Найбільший урожай ячменю одержують при розміщенні ячменю після кукурудзи, пшениці, вівса. Менший урожай формується при сівбі ячменю після цукрового буряка, соняшника, які дуже висушують ґрунт. Лише в роки з великими запасами вологи в ґрунті не спостерігається негативного впливу цукрового буряка на врожай та якість зерна ячменю. У Лісостепу високу якість і врожайність має кормове і продовольче зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бобових трав, зернових бобових культур, ріпаку та однорічних трав. Проте ця група культур є також найкращими попередниками для озимих зернових. Тому за наявності у сівозміні озимих зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є просапні культури (цукровий буряк, картопля, кукурудза), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур'янів і нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється ґрунт (ячмінь погано переносить щільні ґрунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням озимих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових культур, однорічних трав, ріпаку та ін., а ярих зернових після просапних культур, створюються найкращі умови росту для більшості культур сівозміни. У випадку сильного насичення сівозміни зерновими культурами допускається на родючих ґрунтах вирощування ярого ячменю після озимої пшениці, але тільки з використанням сидератів і проміжних культур як фітосанітарів. Інакше таке розміщення буде економічно проблемним, оскільки вимагатиме великих затрат на агрохімікати. Не рекомендується сіяти ярий ячмінь після озимого ячменю і вівса, в першу чергу через фітосанітарні причини. Між озимим і ярим ячменем необхідно дотримуватися також просторової ізоляції, оскільки озимий ячмінь є небезпечним джерелом збудників хвороб ярого ячменю - борошнистої роси, жовтої іржі та ін. У Поліссі ярий ячмінь розміщують після картоплі, люпину, кукурудзи. Гіршими попередниками є озимі зернові. Ячмінь відносно скоростиглий та низькорослий, тому це одна з найкращих покривних культур для підсіву багаторічних трав.
Підготовка ґрунту:
Ячмінь потребує поліпшеного обробітку ґрунту: він має бути пухким, чистим від бур'янів. Залежно від попередника, складу ґрунтів і погодних умов, ґрунт готують по-різному. В разі висівання ярого ячменю після зернових та зернобобових культур система зяблевого обробітку ґрунту передбачає лущення стерні та оранку на зяб. Лущити стерню треба одночасно зі збиранням попередника. Якщо поле засмічене однорічними бур'янами, частіше обмежуються одним лущенням дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. За сильної забур'яненості через три-чотири тижні після першого здійснюють друге лущення на глибину 10-12 см лущильниками ЛДГ-20 або ЛДГ-10А. Після збирання кукурудзи поле лущать важкими дисковими боронами (БДТ-7А, БДТ-10) на глибину 12-14 см. На полях, засмічених гірчаком, осотом, пирієм, лущення проводять теж двічі: на площах, забур'янених кореневищними бур'янами (пирієм), дисковими боронами БДТ-7, БДТ-3 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15, на глибину 10-12 см; на полях із коренепаростковими бур'янами (осот) перше лущення дисковими лущильниками проводять на глибину 6-8 см, а друге, через 15-20 днів, - лемішними лущильниками (ПЛН-10-25) на глибину 12-14 сантиметрів.