Успіхи і невдачі системи кредитних сертифікатів дали підстави для двох взаємозалежних висновків. По-перше, хтось усе-таки повинен був тримати в себе адекватні резерви, що могли бути використані у випадку кризи; по-друге, ці ресурси повинні були бути доступні для всіх банків; більше того, усе більше поширювалася думка, що повинна існувати організація, аналогічна центральним банкам європейських країн. Деяким втіленням такого роду організації можна вважати Скарбницю США. Ще в 1846-му році було встановлено правило, по якому вона була незалежною від банків, тобто зберігала свої активи в самостійно, а не депонуючи їх у банках (хоча цей принцип зазнавав критики оскільки мав негативний ефект для грошового обігу, якщо надходження Скарбниці протягом якогось часу перевищували його витрати). Починаючи з Громадянської війни Скарбниця практично освоювала надання допомоги під час криз. У 1857-му році, коли національної банківської системи ще не існувало, Скарбниця практично освоювала надання допомоги під час криз. У 1873-му році вона знову це повторила, і, крім того, продала на $5 млн. золота, розмістивши виручені засоби на депозитах у декількох банках. У 1884-му і 1890-му роках вона знову викупила облігації і, крім того, авансом оплатила частину відсотків державного боргу, однак у 1893-му році вона вже не в змозі була надати хоч якусь допомогу, і більше того, сама зробила короткочасні позики у банків. У 1907-му році Скарбниці знову вдалося допомогти, але активи, якими вона реально володіла, були дуже невеликі, тому що левовою часткою вільних фондів володіли банки ще до настання кризи.
Заключний “акорд” руху, що набирав силу, за банківську реформу пролунав під час кризи 1907-го року. Сподівання більшості зводилися до створення деякої організації, здатної надати резервні кошти в умовах паніки. Симпатії влади схилялися до організації центральної емісійної резервної установи, однак, навіть після банківської кризи 1907-го року опозиція федеральному централізму була усе ще дуже сильна, що послужило основою для прийняття в 1908-му році так званого Олдріча-Вріланда (Aldrich-Vreeland Act of 1908), який дозволяв використання банками для забезпечення додаткової емісії будь-яких цінних паперів крім облігацій, включаючи комерційні векселі – але, щоб усі банки несли як індивідуальну, так і солідарну відповідальність за погашення цієї додаткової емісії.
Тим же законом була заснована Національна комісія грошового обігу (The National Monetary Commission), обов’язком якої було стежити за ходом процесу реформування, що почався, яка проіснувала чотири роки і провела поглиблене вивчення банківської системи не тільки Сполучених Штатів, але й основних європейських країн. Опубліковані комісією матеріали послужили на користь створенню постійно діючої централізованої організації, яка б випускала паперові гроші на основі застави комерційних зобов'язань, діяла б як кредитор в останній інстанції і, крім того, контролювала б грошовий ринок через ставку відсотка й операції на відкритому ринку.
Ці наміри і матеріалізувалися в створенні Федеральної резервної системи. По своїй структурі вона значно відрізнялася від центральних банків європейських країн. У її склад входили дванадцять регіональних федеральних резервних банків, за якими були закріплені певні федеральні резервні території. Усі національні банки повинні були в обов'язковому порядку вступити у ФРС. Цим банкам, діяльність яких координувалася Федеральною резервною радою, були передані функції емісії банкнот і збереження резервів банків-членів ФРС, а також кредитна діяльність через повторне розміщення серед банків-членів ФРС своїх капіталів.
Створення ФРС дозволило здійснити коректування чекового обігу.
У той же час з деякими фундаментальними недоліками національної банківської системи, що виникли історично ФРС так і не змогла нічого зробити; частина з них була трохи компенсована розвитком інших фінансових інститутів: страхових компаній, компаній, що спеціалізувалися на випуску дорожніх чеків і ін., а інша – залишилася без змін.
ЛІТЕРАТУРА:
1. “Банки и банковское дело. Учебник”Под ред. Балабанова И. Т. 2001.
2. Гамідов Г.М. Банковское и кредитное дело - М.:ЮНИТИ -1994.
3. Миловидов В.Д. Современное банковское дело - М.:МГУ - 1993.
4. Миллер Роджер Лерой “Современные деньги и банковское дело”. 2001.
5. С.Брю,Р.Макконнелл "Экономикс" (в 2-х томах)
6. Фредерік С. Мишкін ”Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків”(переклад з англійської) 2000 р.,