Викопані бульби без спеціальної підготовки, перебуваючи в стані біологічного спокою, після пересаджування не проростають. Щоб вивести їх із стану спокою, проводять спеціальну підготовку. Великі бульби ріжуть на 2-3 частини, а дрібні надрізають частково, підготовлені бульби замочують у розчині стимулюючих проростання речовин протягом 30 хвилин. Робочий розчин складається з двох компонентів: 2-процентної тіосечовини (200 г/10 л води) і 0,0002-процентного гібереліну (20 мг/10 л води). Можна використовувати більш складний багатокомпонентний розчин: 1-процентну тіосечовину (100 г/10 л води), 1-процентний роданистий калій (100 г/10 л води), 0,0005-процентний гіберелін (50 мг/10 л води), 0,002-процентну янтарну кислоту (200 мг/10 л води). У такому розчині бульби замочують лише на 2-3 сек., і цю операцію можна поєднати з висаджуванням бульб картоплі саджалками [13, с. 33].
Ґрунт до садіння ретельно розпушують, поливають, а бульби висаджують гребеневим способом на глибину 6-8 см. Паростки починають відростати на 5-6-й день після садіння. Вологість ґрунту в цей період підтримують на рівні 70- 75% НВ, в наступний період — 80-95% НВ. Подальший догляд і збирання врожаю проводять за загальноприйнятою схемою.
Урожай збирають у жовтні, бульби просушують і закладають на зберігання. Урожайність при літніх строках садіння досягає 200-250 ц/га.
Картопля – багаторічна трав'яниста рослина, але в сільськогосподарській практиці використовується як однорічна культура. Розмножується бульбами. Для прискореного розмноження використовують частини бульб, паростки, черешки. В селекційній роботі застосовують генеративне розмноження насінням. Види, сорти і гібриди картоплі розрізняють і класифікують за морфологічними ознаками підземних і надземних органів.
Рослини, вирощені з насіння, утворюють стрижневу кореневу систему – головний корінь з численними бічними корінцями. При розмноженні бульбами утворюється мичкувата коренева система, яка складається з проросткових, або первинних коренів, що мають вигляд горбиків, пристолонних і столонних коренів.
Основна маса коренів розташована на глибині орного шару, деякі заглиблюються до 70-80 см. В ущільнених суглинистих ґрунтах коренева система зосереджується в поверхневому шарі (0-15 см).
Розвиток кореневої системи залежить від особливостей сорту та умов вирощування. Найбільшого розвитку вона досягає під час цвітіння. В міру дозрівання бульб корені поступово відмирають.
Бульби (столони) являють собою потовщені і вкорочені підземні пагони, від довжини яких залежить компактність або розкиданість гнізда. В ранньому віці на бульбах можна помітити дрібні лусковидні листочки, позбавлені хлорофілу. З розвитком бульб листочки атрофуються, а на їх місці утворюються надбрівні дуги різної форми. У пазухах листочків закладаються бруньки спокою, гак звані вічка. У кожному вічку знаходиться не менше трьох бруньок, але проростає тільки основна [9, с. 7].
Форма бульб – округла, овальна або видовжена – є досить сталою сортовою ознакою, але тільки на легких супіщаних ґрунтах. На важких, особливо кам'янистих ґрунтах, формуються бульби з нерівно горбкуватою поверхнею. В окремих сортів вона змінюється залежно від вмісту вологи в ґрунті. При різкій зміні засушливого періоду вологим виникають дітки, тріщини, дуплистість, спостерігається проростання раніше утворених бульб. Під впливом вірусних захворювань утворюються веретено і грушоподібні бульби.
Товщина шкірки бульб залежить від зовнішніх умов. Вологий ґрунт і одностороння дія фосфорних добрив сприяють її потовщенню, сухий ґрунт і азотне та калійне удобрення зумовлюють утворення тонкої шкірки. За характером поверхні шкірка буває гладенькою або сітчастою. По ній розкидані невеликі округлі точки – сочевички, крізь які здійснюється дихання. При удушенні бульб сочевички розростаються.
Забарвлення бульб залежно від наявності і концентрації пігменту антоціану в шкірці може набувати різних відтінків: синього, фіолетового, червоного. При відсутності антоціану бульби мають біле або жовте забарвлення.
У більшості сортів м'якуш білий, у деяких (з підвищеним вмістом каротину) – жовтий, рідше синій, синьо-фіолетовий, рожевий, білий з рожевими плямами, з більш або менш інтенсивно забарвленим судинно-волокнистим пучком.
Стебло картоплі тригранне, рідше – багатогранне з виростами (крилами) у місцях з'єднання граней на ребрах. Розрізняють кущі мало- і багатостеблі, високі, середні (в більшості сортів) і низькі; компактні й розлогі. Стебла бувають прямої або колінчастої форми. У деяких сортів, особливо ранніх, стебла в кінці вегетації або одразу ж після цвітіння лягають на ґрунт [9, с. 9].
Забарвлення стебел зелене з бурим або чорнуватим відтінком. Іноді при значному вмісті антоціану стебла набувають червоно- або синьо-фіолетового забарвлення.
Листок картоплі переривчасто-непарноперисторозсічений. Складається з кінцевої частки, кількох пар бічних часток і дрібніших часточок між ними. Частки і часточки стерженьками кріпляться до стержня, який поступово переходить в черешок листка. Характерною сортовою ознакою є форма краю часток листка, яка буває дрібно хвилястою, гвинтоподібно-вигнутою, човникоподібно-вигнутою. Квітки картоплі зібрані в суцвіття, яке складається з квітконіжки, квітколожа і квіток. Форма суцвіть компактна або розлога, квітконосів – довга або коротка. Оцвітина колесоподібна, пелюстки зрощені. Іноді з внутрішнього або зовнішнього боку оцвітини з'являються додаткові недорозвинені пелюстки – це явище називають махровістю, воно властиве окремим сортам. Забарвлення оцвітини буває синє, блакитньо- або червоно-фіолетове і біле. Інтенсивність забарвлення визначають по квітках, які щойно розпустилися: з віком рослини вони слабшає. Бутони округлі, овальні або видовжені. Приймочка маточки світло- або чорно-зелена; дозріває звичайно на 3-4 дні раніше від пиляків. Зав'язь верхня цвітіння триває кілька днів.
Плід – двогнізда багатонасінна зелена ягода. Насіння дуже дрібне, сплюснуте, світло-жовте. Маса 1000 на сінин – близько 0,5 г. Здатність до утворення ягід різна залежно від сорту. Найбільше ягід утворюють рослині з оранжевими пиляками [9, с. 10].
Біохімічний склад бульб змінюється під впливом різноманітних факторів. Основні хімічні компонента – вода і крохмаль.
Вода (75%) відіграє важливу роль у біосинтезі органічних сполук як розчинник, середовище для хімічних ре акцій, транспортний засіб і температурний регулятор. Найбільший вміст води у молодих бульбах. У період засухи бульби втрачають тургор і віддають воду листю. Іноді при цьому розсмоктуються органічні речовини, які компенсують витрати, зв'язані з інтенсивнішим диханням листя.
Вміст сухих речовин залежить від сорту, ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки тощо. Пізньостиглі сорти, як правило, містять їх більше, ніж ранньостиглі. В суху і жарку погоду вміст сухих речовин вищий, ніж у вологу і прохолодну. Період посиленого нагромадження їх співпадає з цвітінням і активним бульбоутворенням. Кількість сухих речовин дещо знижується при внесенні підвищених доз добрив, а також під час зберігання картоплі внаслідок використання вуглеводів на енергетичні потреби (дихання).
Основним компонентом сухих речовин є крохмаль, вміст якого становить 70-80% сухої і близько 18% загальної маси сирих бульб. Він нагромаджується у вигляді зерен. Чим більша кількість крупних крохмальних зерен, тим вища якість картоплі і продуктів її переробки. Крім чистого крохмалю, в зернах міститься 11-22% води, 0,06-0,13% фосфору, 0,016-0,07% ліпідів, 0,002-0,032% кремнію, а також мінеральні елементи: азот, сірка, калій, кальцій, магній. У переважній більшості випадків крохмалистість прямо пропорційна тривалості вегетаційного періоду: ранньостиглі сорти містять від 10 до 16-18% крохмалю, середньостиглі – від 12 до 18-20% і пізньостиглі – від 14-15 до 22-25%. Найвищий вміст крохмалю в бульбах середньої фракції; в дрібних і великих (особливо дуплистих) він дещо нижчий.
Сирий протеїн включає білок і азотисті речовини небілкової природи. В білку міститься 60% всього азоту (в тому числі 40% розчинного і 20% нерозчинного). До складу азотистих небілкових речовин входять аміачна й нітратна солі, алкалоїди, нуклеїнові кислоти, вільні амінокислоти, аміди, окремі вітаміни [9, с. 11].
Білок (туберин) складається з двох фракцій: солерозчинного глобуліну і водорозчинного альбуміну у співвідношенні 7:3. До складу туберину входять практично всі амінокислоти, в тому числі й незамінні (табл. 2.1), які стані тлить близько 30% всього амінокислотного складу бульб.
Крім спільних для всіх сортів форм білків, кожен сорт миє ще й свої, специфічні. Загальний вміст сирого протеїну становить близько 2% міси бульб і коливається залежно від сорту та умов вирощування. Він підвищується із зменшенням маси бульб, при тривалій сонячній погоді, а також при застосуванні органічних добрив.
Таблиця 2.1. Середній вміст незамінних амінокислот у білку бульб, % до сирої речовини (за П.А. Власюком та ін., 1979) [9, с. 11].
| Назва амінокислот | Середнійвміст | Назва амінокислот | Середній вміст |
| ВалінЛейцинІзолейцинТреонінМетіонін | 0,1 –0,16 0,1 –0,20 0,07–0,24 0,05–0,08 0,02–0,08 | Триптофан Гістидин Лізин Аргінін Фенілаланін | 0,02–0,05 0,02–0,06 0,06–0,14 0,08–0,15 0,06–0,15 |
У бульбах картоплі міститься цілий комплекс вітамінів (табл. 2). Особлива цінність картоплі в тому, що вона є дешевим джерелом вітаміну С: при вживанні 200-300 г картоплі на добу наполовину забезпечується потреба людини в цьому вітаміні.
Таблиця 2.2. Вміст вітамінів у картоплі та потреба в них людини (за П.А. Власюком та ін., 1979) [9, с. 12].
| Назва вітаміну | Вміст вітаміну,Мг % до сироїречовини | Добова потреба людини |
| А (каротин)В1 (тіамін)В2 (рибофлавін)В3 (пантотенова кислота)В6 (піридоксин)С (аскорбінова кислота)РР (нікотинова кислота)Н (біотин)Р (цитрин) | 0,06–0,230,2 –0,20,075–0,20,2–0,320,0009–0,255–500,0008–0,001,7–1,925–40 | 1,42,02,02,075,020,035–50 |
Вміст вітаміну С досягає максимуму в період інтенсивного бульбоутворення, пізніше дещо зменшується. Утворення вітаміну С залежить від ряду причин: зменшується, зокрема, при сильних спадах, пониженій температурі, недостатньому освітленні, надлишку азоту і калію в ґрунті. Суха похмура погода і високий вміст фосфору сприяють синтезу вітаміну С.