Смекни!
smekni.com

Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву (стр. 6 из 6)

Не слід звертати увагу на звинувачення московської патріархії в розкольництві. Врешті-решт, іншого від неї годі було й очікувати. До того ж звинувачення у розколі можна закидати самій РПЦ. У 1448 р. Москва самовільно, проти волі Вселенських Патріархів, проголосили автокефалію Московської митрополії, створеної, до речі, також розколом Київської митрополії. За такі дії на 141 рік РПЦ була відлучена від світового православ'я. А канонічність самопроголошеної московської патріархії не визнавалася до 1686 р. Це по-перше.

А по-друге, саме приєднання Київської митрополії до РПЦ в 1686 р. не відповідало приписам церковних канонів. Тому Вселенські Патріархи ніколи це приєднання не визнавали. Отже, не московській патріархії розкидатися звинуваченнями в розкольництві й неканонічності.

Що стосується анафеми РПЦ на ієрархів УПЦ (КП), то про політичний підтекст подібних заходів вже сказано чимало. Для цього питання в історії церкви взагалі дуже характерний суб'єктивізм. Наприклад, у IV ст. була об'явлена анафема Святителю Іоанну Златоусту, а через 33 роки його канонізували. У самій Росії так було з митрополитом Московським Філіпом, преподобним Максимом Греком, митрополитом Ростовським Арсенієм Мациєвичем та іншими. Час розставить усе по своїх місцях. Головне — це не зупинятися на половині шляху.

Потрібно якнайшвидше вирішити питання реабілітації визнання українських єпископів, які були несправедливо репресовані Московським Патріархатом за свою діяльність на користь незалежності Української церкви. Це відкриє шлях до скликання, під пастирським благословенням Вселенського Патріарху, об'єднавчого собору Українських православних церков, який також обере Патріарха Помісної української Православної Церкви. Канонічність його рішень не зможе заперечити ні Московська, ні інші патріархії. Адже не змогла РПЦ ігнорувати результати Собору УГКЦ 23 січня 1990 р. Тоді греко-католики вийшли з підпілля, проголосували недійсними рішення псевдособору 1946 р., і легалізували УГКЦ.

Після такого об'єднавчого собору вже самі приходи будуть вирішувати, до яких з церков їм належати — до Української чи безпосередньо до РПЦ, а не міфічних УПЦ (МП). Абсолютна більшість підтримає Українську Церкву. Єдине, що сьогодні стримує цю підтримку, — це надання їй канонічного статусу.

Українське громадянство, виборовши собі в запеклій боротьбі з поневолювачами незалежну Українську державу, має право мати свою незалежну Єдину Українську Помісну Православну Церкву з Патріаршим управлінням в Святій Софії, в складі якої відродити Галицьку митрополію з центром у Львові. Створення Єдиної Церкви, шляхом об єднання розділених гілок православ'я, є єдиний істинний шлях до цієї мети. До того ж він передбачається канонами Вселенського Православ'я.


Література

1 Вельц Г. Солдаты, которых предали. — Смоленск, 1999. — С. 218-219.

2 Деларю Ж. История гестапо. — Смоленск, 1993. — С. 464-465.

3 Малашенко А. Еще один план обустройства России? // Независимая газета. — 2001. — 17 января.

4 Див: Герук С. Золотая осень митрополита // Православная газета. — 2001.— №1.

5 Вестник Союза православных братств. — 1994.— № 61. — С.22

6 Цит. за: Войналович В. Що насправді коїлось у патріарших палатах // З архивів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1994. — № 1. — С.153.

7 Див.: Діяк І. Українське відродження чи нова русифікація? — К., 2000. —С. 170-187.

8 Колодний А. Релігія і церква в контексті історії України // Історія релігії в Україні.— Т.1.— С.9.

9 Винниченко І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. — К..1994 — С.16. 201

10 История Украинской ССР. — Т.7. — С. 125-126.

11 Україна: друга половина XX століття. — К., 1997. — С.215.

12 Россия (СССР) в локальных войнах и военных конфликтах второй половины XX века. — М., 2000. — С. 124-125.

13 Цит. за: Гудзик К. Бути чи не бути єдиній Церкві // День. — 2000. — 28 листопада.

14 Цит. за: Зустріч у Константинополі: нам потрібна тільки автокефалія // Літературна Україна. — 2001. — 25 січня.

15 Див.: Звернення Архієрейського Собору Української Православної Церкви // Православна газета. — 2000. — № 4 (57).

16 Чи ступить туфля Папи на землю Малоросії? // День. — 2001. — 13 березня.

17 Там само.

18 Різдвяні послання ієрархів церков. Митрополит Володимир // Президентський вісник. — 2001. — № 1.

19 Волкогонов Д. Ленин. — М., 1994. — Кн.2. — С.223.

20 Див.: Секретно. ЦК ВКП (б), товарищу Хрущову // Чорна книга України.— К., 1998.— С.62-63.

21 Цит. за: Якунін Г. Справжнє обличчя московської патріархії у минулому // Народна газета. — 1997. — № 5.

22 Луцький О. Екуменізм чи боротьба за впливи? // Президентський вісник.— 2000.— №20.

23 Шевченко М. Папа не увидел Черномырдина и митрополита Владимира // Независимая газета.— 2001.— 26 июня

24 Урядовий кур'єр.— 2001.— 26 червня.