Зв’язок елементів умовної композиції стає органічнішим і зрозумілішим, якщо у ній є головний елемент – центр композиції. Дуже сильний контраст, сполучення великих і малих об’ємів може зорово порушити композиційний стрій. Тому ступінь застосованого контрасту обмежується вимогами збереження цільності враження.
Нюанс, як і контраст, - це спосіб прояву виразності. Він являє собою, ніби, градації відношень однорідних якостей предмету: розмірів, пропорцій, кольору, фактури.
Нюанс – це відношення форм, які незначно відрізняються своїми якостями. Нюанс згладжує монотонність і жорсткість форми у композиції.
2.3 Робота з романом Івана Єфремова “Таїс Афінська”.
Останній твір Івана Єфремова “Таїс Афінська” висвітлює один з гострих періодів історії античного сів віту – епоху воєн Олександра Македонського. Автор багато уваги уділяє ученням грецьких філософів-гуманістів, чиї погляди на світ здійснили великий вплив на формування загальнолюдської моралі, і надихаючої ролі мистецтва у житті людини.
Власне, саме тому цей твір не міг не привернути моєї уваги і викликав бурю вражень та емоцій.
Суть твору не лежить на поверхні, її читаю??? Між рядками, і вона змушує аналізувати сьогодення у його політеїстичній виявленості, озираючись через свідомість святого грішник, бо тільки останній має можливість вижити у сучасному всесвіті.
Головна героїня роману Таїс Афінська, учасниця походів Олександра Македонського, - реальна історична особистість.
Роман “Таїс Афінська” оснований на відомому з античних джерел епізоді: спаленні Персеполіса – одної зі столиць персидського царства – знаменитою афінською гетерою, яка брала участь у поході Олександра Македонського.
У чудовій художньо-історичній біографії цього великого полководця, написаний Г. Лембом, у монографії А. Боннара Таїс відводиться належне їй місце: нема причин сумніватися у правдивості Плутарка, Адріана, Діодора та інших стародавніх авторів, які повідомляють про неї.
Майже немає свідчень про долю Таїс після смерті Олександра. А. Боннар, Г. Лемб та інші стверджують, що Таїс “грала роль імператриці у Мемфісі”.
Вибір епохи для даного роману автором здійснено не випадково, але і не без впливу надзвичайної особистості Олександра Македонського. Власне, автора цікавив його час як переломний момент в історії, перехід від націоналізму V-ІV ст. до н. е. до більш ширших поглядів на світ і людей, до перших проявів загальнолюдської моралі, що з’явилися у ІІІ ст. зі стоїками і Зеноном.
У цю епоху відбулися також великі релігійні кризи. Повсюдна заміна стародавніх жіночих божеств на чоловічі, наростаюча меншовартість богів-олімпійців, вплив індійської релігійно-філософської думки призвели до розвитку таємних віровчень. Відхід у “підпілля” вірувань, у яких жива людська думка намагалась знайти вихід уявленням про світ і людину, які розширювалися і, водночас, були сковані вимогами офіційних релігій, дуже мало досліджений в історичних роботах, які тонуть у датах, змінах, царств, війнах і залишають обабіч духовний розвиток людства.
Автору було цікаво показати стародавні релігійні культи – залишки матріархату, пов’язані з великою жіночою богинею, які зникають, точніше – втрачають вплив в епоху еллінізму. Тому головною дійовою особою у автора мала стати жінка, допущена до таємних обрядів жіночих божеств і, звичайно, досить освічена, щоб не страждати вузьким релігійним фанатизмом, розуміти усе, що відбувається.
В епоху Олександра такою могла бути тільки гетера вищого класу. Таїс, як реальна історична особистість, найкраще для цього підходила. Гетери, особливо афінські, були жінками видатної освіченості і здібностей, достойними подругами видатних розумів і діячів мистецтва того часу. Саме слово “гетера” означає “подруга”, “товариш”. Подібно, як сучасні гейші Японії, гетери розважали, утішали і навчали мужчин, не обов’язково торгуючи тілом, а швидше щедро збагачували знаннями.
Усім відомий бік античності, що давньогрецькі держави були рабовласницькими демократіями або деспотіями.
Сучасним людям може видатися надмірним достаток храмів, статуй, перебільшеним – значення художників і поетів. Варто знати, що все духовне життя того часу оберталось довкола мистецтва і поезії, у меншій мірі навколо філософії. Еллін не міг уявити собі життя без замилування і споглядання прекрасних будівель. Щось подібне ми бачимо в сучасній Японії: споглядання каменів, квітів, самозаглиблене злиття з природою в чайних хатинах над лотосовими ставами, під шум джерельної води і звучання бамбукових дзвіночків.
Ще більшого значення мало для елліна споглядання юдської краси, перш за все у живих людях, а не тільки в статуях, картинах і фресках. Дуже багато часу вони присвячували своїм атлетам, гетерам, танцівницям. Значення художників як втілителів краси і їхніх живих моделей було величезне і не мало аналогів у наступні часи і країнах, за виключенням Індії і в першому тисячолітті нашої ери.
Кількість скульптур у храмах, галереях, на площах і в садах, не кажучи вже про багаті приватні оселі, важко уявити. У кожній декаді століття виділялись десятки художників, що створили сотні творів (наприклад, Лісіпп – півтора тисячі скульптур, Пракситель – 600, Фідій – 800). Загальна кількість художніх творів, переважно скульптури, накопичених за декілька століть розквіту еллінського мистецтва, колосальне. Мізерна частина цього гігантського художнього спадку дійшла до нас тільки у римських мармурових копіях. Металеві скульптури у пізніший час були переплавлені невігласами-завойовниками в пушки і ядра. Наприклад, від такого плідного скульптора, яким був Лісіпп, до нас не дійшло жодної оригінальної статуї, тому що він працював переважно в бронзі.
Підходячи до написання твору автор зберіг справжню історичну документацію. Описуючи, наприклад, найдавніше святилище Великої Матері і супутніх об’єктів – обсидіанових дзеркал, статуеток, фресок – він запозичив із найновіших відкриттів неолітичних міст Центральної Анатолії, що виникли у 10-7 тис. до н. е.
Деякі події роману можуть видатися читачу неймовірними, наприклад обряд поцілунку Змія. Однак, він описаний документально.
Витривалість і здоров’я еллінських і македонських воїнів за нашими мірками також неймовірні. Варто поглянути на статуї Доріфора, Апоксиомена, Дискобола, так званого “Діадока” (інакше “Елліністичного принца”) чи пригадати відстані, пройдені у безперервних походах македонською піхотою.
Власне кажучи, суворий відбір багатьох поколінь і житя, у якому фізичний розвиток вважався найпершою справою, створили, може, і не надзвичайно сильних, але надзвичайно витривалих людей. Сам Олександр і його наближені залишились у віках вражаючими зразками такої витривалості до ран і обмежень, життєвої міці в боях і походах, не кажучи вже про мужність, яка не поступається легендарній хоробрості спартанців.
Отже, автор намагався викласти у цьому творі деякі особливості своїх поглядів на описувану епоху зовсім не для того, щоб обґрунтувати роман як науковий пошук. Це літературний твір зі своїми можливостями використання матеріалу.
Особисто мною цей матеріал використано у такий спосіб. Після довгого обдумування прочитаного у мене з’явилося непереборне бажання відтворити свої враження на папері. Манеру кольорової графіки я обрала інтуїтивно. Можливо, колись при наступному виданні цього роману я буду мати змогу запропонувати свої враження до твору.
Висновки.
В українського мистецтва довга історія. Його шляхом пройшло багато талановитих митців, які створили численну кількість робіт. В українській графіці це М. Пимоненко, Г. Дяченко, П. Мартинович, Ю. Панькевич, О. Курилас, О. Кульчицька, В. Кричевський, Г. Нарбут. Кожен з них вніс свою лепту до створення різнобарвного колажу, який ми називаємо “національним надбанням мистецтва України.
Технічні можливості виконання робіт постійно розширюються, як і розширюються, збагачується духовний пошук істини. Митці доносять д глядача свої пошуки, своє бачення, висловлюючи їх доступними засобами.
Мова ілюстративної графіки є контрастна й динамічна. Вона дає можливість максимальної передачі думки, стилю твору. Ілюстрація допомагає донести до свідомості людини не тільки те, що можна збагнути розумом, а й те, що можна відчути душею, серцем.
Просторово-пластична побудова рисунків виводить читача з кола повсякденних уявлень у світ уявний, у світ подвійної реальності, у якому можливі будь-які, незвичні з точки зору “тверезою сприйняття” події.
Художник може, це його покликання. І якщо виконати ці завдання йому вдалося, то він виконав свою місію як митець. Неоціниму допомогу йому у цьому складає метафоричне мислення. Використовуючи складно-асоціативний зв’язок, художник співставляє і порівнює “предмети далекі”, від чого “народжується поетичне” (М. Ломоносов). Метафоричне, багатозначне, повне поетичної сили зображення здатне зробити читача активним учасником подівї, мислячим, чутливим співрозмовником.
Біограф Ейнштейна якось написав: “Дивно, що теорія відносності, суть якої може бути зрозуміла тільки вузьким колам спеціалістів, знайшла такий емоційний відгук у широких колах населення”.
Проте ця “дивність” такою насправді не є. Важливим виявляється є її філософсько-логічний бік, який змітав і руйнував звичні, побутові уявлення про світ реальної дійсності, вносив у нього поняття про мінливість, непостійність часу, простору, про зв’язок найвіддаленіших явищ, примушуючи переглянути життєво-звичні погляди, зробив фізично реальними найпарадоксальнішими твердження.
Власне, істина ніколи не лежала в думках, ніколи не закінчувалася у свідомості. Свідомість тільки віддзеркалює те, що ми переживаємо душею. Тому істинне пізнання робиться художниками, поетами, музикантами. Через те, що в основі почуття. А вже потім це пояснюється, розшифровується філософами, релігійними лідерами , і тільки потім це стає наукою, яка починає обґрунтовувати і класифікувати.
Але перший імпульс іде за рахунок почуття.
Список використаної літератури.
1. Волкотруб І. Т. Основи художнього конструювання. – К.: Вища школа, 1988.
2. Кириченко Н. А. Основи образотворчої грамоти. – К.: Вища школа, 1982.
3. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1993.
4. Мистецтво книги під ред. Телінгатер С. Б. – М.: Книга, 1970.
5. Яців Р. М. Львівська графіка. – К.: Наукова думка, 1992.
6. Виппер Б. В. Введение в историческое изучение исскуства. – М., 1995.
7. Касіян В., Турчанко Ю. Українська радянська графіа. – К.: АН УРСР, 1957.
8. Степовик Д. В. Українська графіка 16-16 ст.: Еволюція образної системи. – К., 1982.
9. Фленель М. І. От Маркантонио Раймонди до Остроумовой-Лебедевой: почерки по истории и технике репродукционной гравюры 16-20 вв. – М.: Исскуство, 1987.