Реферат на тему:
Культура середньовічної Англії XI – XV століть.
Матеріальна культура, природні умови, демографічна ситуація.
В XI ст. населення Британських островів складало близько 2 млн. людей. Напередодні епідемії чуми середині XIV ст. населення Англії та Уельсу досягло З 750 тис. із щільністю 70 на кв. милю, після пошесті цей показник знову було досягнуто лише близько 1500 p. Найбільшими містами країни були Лондон (більше 30 тис. населення), Йорк (10 тис.), Норідж, Ковентрі, Плімут, Лінкольн і Брістоль (більше 5 тис.). Голодомори траплялися в середньому кожні 6 років; від голоду та епідемій найбільше страждали міста із великим скупченням населення.
Знаряддя праці, що застосовувались у виробництві та сільському господарстві, були доволі примітивним, що, зокрема, спричиняло низьку продуктивність землеробства. Додатковими причинами цього були також недостатнє використання металу у сільськогосподарському реманенті, знаряддях і невисока енергозабезпеченість; головними джерелами енергії були фізична сила людей і тварин; лише потім, наприкінці Середньовіччя, почали активніше використовувати енергію води, вітру, видобувати деревинне та кам’яне вугілля й використовувати його для плавки металу. З XII ст. будували домниці, отримуючи в результаті поліпшене залізо та чавун, у XIV ст. виник сучасний процес металургії, коли англійські домни вже виплавляли за добу майже 1,5 т чавуну. Прогрес металообробки та техніки сприяв розвиткові військової справи. З XIV ст. почали використовувати артилерію, а із розміщенням гармат на рухомому лафеті їх роль у війнах суттєво зросла (Столітня війна, війна Троянд).
Примітивна система шляхів сполучення країни не сприяла полегшенню контактів та торгівлі. На певному рівні підтримувалися всього три шляхи (що існували власне з римських часів): Лондон – Рідінг, Лондон – Бірмінгем та Лондон – Лінкольн, тому основними шляхами сполучень залишалися річки, мандрівки якими були більш зручними та безпечними.
Провідною в цьому сенсі була роль Темзи. Розширенню торгових контактів сприяло удосконалення суднобудування, в чому англійці спочатку наслідували скандинавським вікінгам, а потім ганзейцям та французам. Великий військовий флот використовували, зокрема, Ричард І та Едуард III.
У VIII – XIII ст. відбувалося потепління клімату, яке сприяло продуктивності землеробства. У деяких графствах Англії почали навіть закладати виноградники. У XV ст. потепління закінчилося, і почали формуватися наближені до сучасних кліматичні умови Британських островів із вологим, але м'яким кліматом. У ХІІ – ХІІІ ст. відбувалася інтенсивна розчистка землі (внутрішня колонізація) – вирубування лісів, прокладання шляхів, залучення до землеробства нових земельних угідь. В цілому це характеризувало екстенсивний характер ведення господарства. Площа англійських лісів скоротилася більше, ніж на чверть. Цей процес призводив до ерозії ґрунтів, утворенню величезних заплавних лук та збільшенням шкоди від бур’янів.
Шлюб і сім'я, статева мораль.
Погляди на інститут шлюбу та стосунки статей пройшли у добу Середньовіччя довгу еволюцію. У добу раннього Середньовіччя домінував той погляд, що будь-які статеві зносини є гріхом, тому на шлюб дивилися теж як на справу гріховну. Достойними християнами вважалися лише ті люди, що ведуть аскетичний спосіб життя, який передбачає відмову від шлюбу. Тому тривалий час зберігалися нехристиянські форми сім’ї – різні варіанти тимчасового співжиття або просто статевих зносин. На початку IX ст. у доктрині церкви перемогла ідея Августина Блаженного, що співжиття у шлюбі – це гріх, який можна простити, і від цього часу поширився християнський шлюб, який передбачав моногамію (наявність одної дружини/чоловіка) та нерозторгнення. Єдиним приводом для розлучення вважалася нездатність народити дитину. З XII ст. встановилося уявлення про шлюб як про одне з церковних таїнств, з’являється обряд вінчання. Парадоксом середньовічної свідомості є суворе ставлення до подружньої зради, нерівні шлюби та одночасне легальне існування публічних будинків, масовість таких явищ як позашлюбні діти та порушення обітниці безшлюбності ченцями та священиками.
Спосіб життя сім'ї теж не відповідав сучасним уявленням. Люди жили домогосподарчими групами, які включали, крім подружжя та дітей, їх батьків та родичів, співмешканок чи коханок голови сім'ї з дітьми. Уявлення про необхідність якоїсь емоційної основи шлюбу на початку Середньовіччя не існувало, і його основою вважалися плотські зносини, які, втім, не вважалися інтимною сферою життя (подружні обов’язки часто виконувалися прилюдно). Шлюбний вік визначався приблизно з 14-16 років, дітей народжувалось багато, але внаслідок недостатньої гігієни, хвороб, послаблення імунітету та недоїдання 80% помирало у віці до року. Середня тривалість життя була для чоловіків 45 років, а для жінок 35. Соціальний статус і права жінки були слабо забезпеченими. Причинами цього були загалом патріархальний характер суспільства, в якому провідну роль відігравав чоловік.
Певна зміна ставлення до жінки відбулася у ХІІ – ХІІІ ст., коли серед пануючої верстви Англії поширилася французька традиція куртуазії (ввічливості). В її основі лежало уявлення про те, що спосіб життя та спілкування благородних людей має відрізнятися від звичаїв простого народу. Найвідомішим проявом куртуазії стало куртуазне (духовне) кохання та культ Дами, які пропагувалися у піснях трубадурів і труверів та в лицарських романах. Однією з причин шанобливого ставлення до шляхетних жінок було й те, що жінок було менше, ніж чоловіків, причому об’єктом куртуазії були лише жінки шляхетного стану. Все ж таке ставлення все ж було рідким явищем, і у XIV – XV ст. домінували прагматичні і “прозаїчні” погляди на роль і призначення жінки, подружнє життя, які багато в чому суперечать як поширеному у той час офіційному церковно-містичному ставленню до шлюбу, так і сучасним уявленням.
Освіта.
Від англосаксонських часів осередками освіченості залишалися монастирі, які готували кліриків – чиновників та священників. З ХІ – ХІІ ст. стандарти освіти дещо змінилися у бік підвищення її якості та рівня. В Англії, як і у всій Західній Європі відбувався процес духовного та культурного зростання, накопичення знань, розвитку науки. Поширилася система парафіяльних та кафедральних шкіл, виникли осередки світської освіти. Зберігає свій авторитет Кентерберійська школа, але провідними центрами освіти стали університети – Оксфордський (заснований у 1167 p.) та Кембріджський (1209 р.). Структурно університети складалися за загальноєвропейським стандартом з трьох факультетів: теологічного (богословського), правничого та медичного. Обов’язковим для всіх студентів було вивчення вільних мистецтв – риторики, логіки, музики, математики та ін. Суспільна та політична вага університетів поступово зростала, проявом чого стало право обирати своїх представників до парламенту.
Філософська та суспільна думка.
Бурхливі політичні події в Англії початку XIII ст., пов’язані із виданням Великої хартії, активізували суспільно-політичну думку, викликали появу низки наукових праць та трактатів. Найвизначнішим вченим у галузі політичної думки був єпископ лінкольнський Роберт Гроссетест. У праці “Основи королівської влади та тиранії” він захищав права підданих короля від сваволі урядовців. Гроссетест вважав, що мешканці країни мають право повстати проти неправедного короля, який порушує звичаї та не виконує належним чином свої обов’язки. Вчений та церковний діяч Джон із Солсбері створив “Полікратік” – працю, присвячену дослідженню взаємостосунків світської та церковної влад.
У XIII ст. в Оксфорді викладав і займався науковою роботою видатний англійський мислитель Роджер Бекон (1214 – 1294 рр.). Його заслугою є цінні досліди в галузі хімії (він самостійно винайшов порох), оптики, обґрунтування традиційного потім для англійської філософської та наукової думки емпіризму – учення про те, що найголовнішими джерелами знань та уявлень про світ є досліди та експерименти.
Основною філософською доктриною доби Середньовіччя була близька до богослів’я схоластика – система формально-логічних положень релігійної філософії (від латинської schola – школа). Схоласти намагалися науковим, методичним, філософським шляхом з’ясувати співвідношення між вірою та розумом. Крайні напрями схоластики або відстоювали повну пасивність, злиденність розуму, або навпаки, доходили до обстоювання його великих можливостей у самостійному пізнанні навколишнього світу (раціоналізм). До духовного та розумового самовдосконалення закликав визначний філософ Ансельм Кентерберійський (1033 – 1100 рр.), який брав активну участь у загальноєвропейських філософських дискусіях. Його творчості властиві елементи раціоналізму та гуманізму. Наприкінці XIII ст. проти пануючої в схоластиці доктрини Фоми Аквінського (томізму) виступив англійський філософ-францисканець Дуне Скот (1265 – 1308 рр.). Він вважав, що можливості розуму у питаннях віри обмежені, проте вони величезні у справі логічного пізнання навколишнього світу. Іншим критиком томізму став Вільям Оккам, який заперечував наявність у Бога “плану творіння” і наголошував на спонтанності цього процесу, що виключало традиційні уявлення про “божеський задум”. У XIV ст. отримали поширення ідеї реформи церкви професора Оксфордського університету Джона Вікліфа.
Мистецтво та архітектура.
Найвиразнішим проявом розвитку мистецтв доби англійського Середньовіччя є пам'ятки архітектури, оскільки вони поєднували в собі (в прикрасах та оздобленні) також твори інших жанрів – живопису, скульптури. З ХІ – ХІІ ст. до наших часів дійшли три типи архітектурних споруд – собори, монастирі та замки Це обумовлено тим, що саме будівлі релігійного та військово-адміністративного призначення створювалися із каменю, на відміну від більшості інших, дерев’яних.