Багаті традиції славлять майстрів народного ткацтва із Закарпаття, де виготовляються високого художнього рівня вовняні тканини одягового та інтер'єрного призначення. Це верети, серветки, доріжки, накидки, наволочки на диванні подушки і комплекти для кутків відпочинку. Виробляють також тканини для святкового і ритуального одягу (сорочок, спідниць, суконь), строїв для фольклорних колективів тощо.
Традиції ткання виявляються у творчості талановитих ткаль з багатьох гірських сіл, де масово тчуть розмаїті узорні ліжники, ліжникові накидки на крісла, верети, серветки, доріжки, рушники, крайки, тканини для святкового і сценічного вбрання. У них панують стрічкові композиції, основні мотиви — скосики, клинці, ромби, розети, хрестоподібні фігури та ін. У кольоровій гамі закарпатських тканин переважають насичені теплі барви (червона, оранжева, жовта) і підпорядковані їм чорна, зелена та ін.
Найпоширенішим видом народного промислу на Закарпатті є вишивка, дивовижне багатство художньо-емоційних рішень якої зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту. Вишивка Закарпаття виділяється своїм багатством, використанням різних технік. Здебільшого, це низина, стебнівка, штапівка, настилування, хрестик, мережка, гладь, верхоплут, виколювання, зволікання та ін. Домінуючою технікою вишивання в даному регіоні є низина. Нею виконуються орнаментальні композиції різних частин одягу. Як правило, низина поєднується з іншими техніками вишивання. Особливістю цієї техніки є те, що вона утворює негативне зображення орнаменту на зворотньому боці тканини. Він виходить густим і щільно закриває усе полотно.
Загалом закарпатське декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно колоритне. Воно ніби просякнуте мудрістю поколінь, передає світобачення своїх предків, переписує їх заповіт нащадкам.
Отже, декоративно-прикладне мистецтво — предметно-духовний світ людини — включає в себе численні види художньої практики, живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичнимминулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.
Українське декоративно-прикладне мистецтво в процесі свого історичного розвитку набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. Особливо славиться декоративно-прикладне мистецтво Закарпаття, зразки різноманітних видів якого, наслідують і до сьогодні майстри з різних куточків України.
1.2 Характерні особливості декоративних розписів
Декоративний розпис - це один із синтетичних видів творчої діяльності, який широко побутував в Україні як органічне поєднання декоративного і прикладного мистецтв. Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Декоративні розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.
Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл., звідки й назва - Петриківський розпис. Цей розпис мав свої художні особливості й відмінності в мотивах орнаменту, кольоровій гамі. Протягом десятиліть в с. Петріківці виробилася місцева традиція декоративного малювання. Цей осередок славився розмальованими скринями, столами, колисками.
Кожний із петриківських митців мав самобутній і неповторний почерк. Та їх об'єднують спільні витоки — це традиційне, народне малювання. Їхні вироби прикметні надзвичайною декоративністю, яскравим святковим буянням барв і водночас витонченістю малюнка, віртуозністю, своєрідністю засобів виконання. Малюють петриківці темперними фарбами, розведеними на яєчному жовтку, молоці чи вишневому клеї. Це надає розписам легкості, прозорості, підсилює інтенсивність кольору. В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Для робіт народних майстрів петриківського розпису також характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність. Широко використовується петриківський розпис і в писанкарстві.
Писанкарство – розписування яєць – вид декоративно-прикладного мистецтва поширений у слов’ян та інших народів. Розпис писанок має стародавні язичницькі коріння. Збереження цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням.
Писанки є шедевром мініатюрного живопису, у яких народ виявив свій мистецький хист, свою здатність до творчого осмислення, художнього узагальнення навколишнього світу. Писанка є згустком орнаментального мистецтва нашого народу. В ній, як у краплині води, найсильніше й найвиразніше виявилася суть духовності, суть національної культури.За технікою виконання писанки поділяються на"галунки", "крапанки" — з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого, або якогось іншого кольору; власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орнаментом; "крашанки" — вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" — розмальовані вільно пензлем від руки; "скробанки", або "дряпанки". Ці останні є унікальною галуззю писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрібають верхній шар фарби, утворюючи найрізноманітніші ажурні орнаменти.
Писанкарством займаються в основному жінки. Цей вид народної творчості вимагає не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої праці. Особливість техніки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку занурюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допомогою спеціального писачка — конусоподібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється,його знімають — і писанка готова. На ледь змащеній жиром писанці колір стає більш інтенсивним і виразним. Вражає вміння майстринь на сферичній поверхні яйця створювати досконалу, закінчену композицію. Вона будується на чергуванні різних елементів і мотивів, меридіанні й діагональні лінії утворюють сітки. Орнаментальні мотиви розміщуються в поясах і на полюсах писанки.
За художніми особливостями розрізняють писанки Наддніпрянщини, Поділля, Полісся, Волині, Закарпаття, Карпат. Так, писанки Наддніпрянщини мають зазвичай чорний, темно-вишневий, зрідка зеленуватий кольори, без поділу на поля. На них вільно, невимушено прорисовані білим контуром мотиви "дубового листя", "рожі", "тюльпана", "гвоздики". Вони подані в розгорнутому вигляді з перевагою трьох кольорів — білого, жовтого, червоного.
Писанкам Поділля притаманні рослинний і геометричний орнаменти на чорному, червоному, фіолетовому тлі з дво-, чотири- або восьмичастковим поділом. Це "рожа", "грабельки", "клинчики", "гребінці". Часто трапляються й зображення півня, павича, голуба, візерунок "вовчі зуби".
Високою майстерністю виконання славляться закарпатські писанки. Вони характеризуються чіткістю графічного орнаменту, багатством філігранно розроблених геометричних і рослинних мотивів. Так у сітку дрібних орнаментальних мотивів майстерно вплітаються медальйони зі стилізованими зображеннями півника, коня, оленя, баранців, павичів. На Закарпатті у писанках найчастіше переважають мотиви "клинці", "пуста рожа", "церковці".
Закарпатські писанки мають дрібні, надзвичайно вишукані орнаментальні мотиви, які суцільно вкривають усю поверхню. Тепер користуються аніліновими барвниками, а раніше в селі золотаву фарбу добували з лушпиння цибулі, коричневу — з гречаної полови, зелену — з польового хвоща. Розмальовування писанок — копітка справа й водночас це цілий святковий ритуал. Майстриня має заздалегідь побачити цілісний узор і з геометричною точністю розмістити його на сферичній поверхні яйця, знайти пропорційність окремих декоративних елементів, досягти художнього силуетного й контурного трактування рослинних і тваринних мотивів.
У народі поширена безліч улюблених рисунків.Це "клинці", "сорок клинців", "волове вічко", "дубовий лист", "баранячі ріжки", "колосок" тощо. Незмінним є зображення оленів, птахів, риб. Невичерпна фантазія кожної майстрині породжує нові поєднання цих поширених мотивів. Писанки мають свої назви, що походять від прізвища чи імені писанкарки, назви села, орнаментального мотиву.
Ще одним з поширених видів розписів на Україні є стінопис. Декоративний стінопис — це різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні ґумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.
Стінопис поширювався з півночі на південь, його майже немає на рублених стінах хат Полісся або Карпат, але там, де стіни обмащувалися глиною, вапнувалися, з'являлося сприятливе тло для малювання. На Катеринославщині та в інших південних районах майже кожна хата була розмальована. Стінопис мав свої локальні особливості у композиції, сюжетах, кольоровій гамі. Так, подільським розписам були притаманні стриманість гами, графічність, катеринославським — живописність рослинних орнаментів, де акцентували яскраві кольорові плями.