the bull, dirty as hell, a very big deal, buddy, shoot тощо.
Голденівську щирість, виразність мови, як і деякі вислови, що їх уживає геройСелінджера, спостерігаємо в написаній 1955 року автобіографії відомогоамериканського художника Роквелла Кента (Rockwell Kent) “Це я, Господи” (It’s me оLord”). Це улюблене Голденівське by golly (by God) – and, by golly, he’d proceed to doso!; big deal – it is supposed a very big deal (це вважається чимось надзвичайним), tohorse around – клеїти дурня – he started to horsing around; to knock out (відчайдушнамагатися все зробити) – they were knocking themselves out; that was out – це непідходило, це відпадало тощо.
Щоб остаточно довести, що перед нами зразок молодіжного та шкільного сленгу саме 40–50-х років ХХ ст., порівняймо деякі вислови, які вживає Голден Колфілд, з висловами, які вживають сучасні американські підлітки. Для цього ми скористаємосьтакими словниками: “Русско-американский сленговый разговорник” (1993),Macmillan English Dictionary (2002), Digest (2002–2003). Уявімо собі, як би те, щосказав Голден Колфілд, сказали б сучасні підлітки. Замість – to shoot the brееzе – базікати – вони вживають to run off at the mouth, замість іt kills me – це мене вбиває – it knocks me dead, коли хочуть наголосити свою чесність, замість висловів “I really
mеаn it”, “It really doessy”, “if you want to know the truth” – все, що я кажу –
чистісінька правда – уживають вислови – I’m speaking nothing but the gospel truth, вболівальники спортивних змагань замість you were supposed to commit suicide, if old Pencey didn’t win – (якби наша команда програла, нам слід було б ледве не перевішатися з горя) використовують фразу – the hole team’ll go down the flame – вся команда програє, а про невдачі розповідають замість слів уou mean about my flunking out of Pencey – маєте на увазі, що мене виставили з Пенсі, користуються висловами I’ve got a pink slip, to get thrown out.
Цікава з огляду мовних аспектів художніх творів робота Л. Ш. Адамян
“Порівняльний психолінгвістичний аналіз вокабуляра підлітків” [18], у якій автор розглядає роман Селінджера “Над прірвою у житі” і сучасний роман Меґ Кебот “Щоденники принцеси: утретє щаслива” (Mag Cabot “The Princes Diaries: Third Time Lucky”) надрукований вже у ХХІ столітті – 2002 року, і робить висновок, що 50 років саме сленгові слова й вислови “були частково змінені або витіснені іншими словами”. І наводить приклади: cучасний синонім дієслова hang around – гайнувати час – (I just didn’t want hang around anymorе – lurk; у розмовну мову перейшли дієслова hang out – разом проводити час, slum – сильно вдарити; слово guts – сміливість, хоробрість (he hated Stradleiters guts) стало вживатися у висловах get the gut, have the guts; слова hot, to be hot – бути сильним у чомусь (he wasn’t too hot at it) –
набули емоційнішого забарвлення, тепер вони означають “бути крутим”; замість nuts, to be nuts – псих, божевільний, придурок, з глузду з’їхати, сьогодні вживається nutcase (псих), іменник buddy (приятель, друзяко) – That’s a professional secret, buddy) замінений на dude.
Отже, зміни в мові підлітків за минулі п’ятдесят років очевидні. Як вважає Ю.Волошин: “Кожний хронологічний відрізок у житті суспільства – це культурний зрізцього періоду, адже він віддзеркалює, передає світосприйняття, менталітет носіївмови того часу, ставлення до тих чи тих понять, подій, фактів. Дякуючи культурі,віддзеркаленій у мові, наступні покоління… спроможні мати повну уяву прокультурні смаки, пристрасті, тенденції у літературі, мистецтві, світі культурипоколінь, що відійшли” [19, с. 54]. Отже, використовуючи різні джерела – засобимасової інформації, документальну прозу, художні твори, і докладно розглянувшиїхню мову, можемо зробити висновок, що в романі “Над прірвою у житі”представлено мову підлітків 1950-х. Селінджер, показуючи в романі зародження ери
масової, або, як її часто називають, поп-культури з її відносним примітивізмом,легкістю розуміння та простотою, зробив це в різних аспектах, зокрема й через мовуголовного героя. “Характерно, що сам термін “масова культура” з’явився вамериканській пресі наприкінці 30-х років ХХ ст. І закріпився 1944 після виходу всвіт статті Д. Макдональдса “Теорія популярної культури” [15, с. 20].
Велике місто завжди накладає відбиток на своїх мешканців, їхній спосіб життя тамислення, тим паче, такий мегаполіс, як Нью-Йорк. Про це пише американськийлінгвіст Ірвін Аллен, який розглядає сленг як невід’ємну частину мови мешканцівміста й стверджує, що сленг – характерна риса саме міської мови, тому що“віддзеркалює весь досвід життя у великому місті” [16, с. 1] і є його “мовним образом(word image)” [16, с. 11], має назви для будь-якого аспекту міського життя”[16, с. 4] .Тому, говорячи про особливості мови в романі “Над прірвою у житі”,ми не можемо не торкнутися і цього її аспекту. Перед нами Америка кінця 1940-х, і
саме настроям післявоєнного часу й відповідає психологічна атмосфера роману.
Друга половина 1940-х, як відомо, епоха “маккартизму”, епоха “холодної війни”,коли щораз очевиднішим стає егоцентризм суспільства, прагнення кожного доособистого комфорту. Відомо, що прикметою маккартизму стало так зване“полювання на відьом”, тиск на тих, хто думає інакше. За словами американськогокритика Максвелла Гайсмара це призвело “інтелігенцію до морального падіння”. У суспільстві поширився (і Селінджер це зумів яскраво показати) дух специфічної резиґнації – покірності. Саме до цього – до примиренння з дійсністю, закликаєГолдена вчитель Антоліні, вважаючи за обов’язок переконати його в тому, щобунтувати марно. Тому його мова звучить занадто безапеляційно, коли Антолінісуворим “учительским” тоном, навіть не власними словами, а словами психологаВільгельма Штекеля намагається довести, що “ознака незрілості людини – те, щовона хоче благородно вмерти за праведну справу, а ознака зрілості – те, що вона хоче
смиренно жити заради праведної справи” (“The mark of the immature man is that hewants to die nobly for a cause, while the mark of the mature man is that he wants to livehumbly for one” [8, с. 190]. Голден не розуміє цього. У Селінджера діти і дорослі – ніби мешканці різних планет, що їх відокремлює глибока прірва. І мова – один іззасобів показати цю прірву. На відміну від нервового, вкрай збудженого юнака, якийговорить схвильовано, вторюється, помиляється, мова дорослих – грамотна,розважлива, ввічлива. У ній нема жаргонізмів, вульгаризмів, діалектизмів. Такнейтрально говорять Антоліні, Спенсер, сусідка Голдена в купе, інші дорослі.
Прикмети великого міста можемо побачити і в іншій лексиці, яка називає життєві реалії того часу: the car zoomed – машини з ревінням пролітали повз; bycoming attraction – рекламний фільм про найближчі кінопрем’єри; pinball machine –автоматична рулетка; dope-fiend – наркоман (як відомо, наркоманія поширена в мегаполісах); dump – трущоба, a one way – так у великих містах називають вулиці з одностороннім рухом та ін.
Не менш важливими є і сімейні стосунки, адже сім’я – показник розвитку
суспільства. І проблеми тогочасного суспільства, зрозуміло, відбиваються на родині.
Ми вже казали про те, що після страхіть Другої світової війни американці прагнулиспокою, розваг і особистого щастя, не шукаючи собі “зайвих проблем”. Тому в очівпадає насамперед прагнення спокою, якась “поверховість” взаємин. Містер Антолініта його дружина Ліліан – люди досить молоді – розмовляють між собою ввічливо,доброзичливо, але занадто “холодно” – немов чужі люди. Голден дуже чітко цевловлює, роздумуючи, для чого, власне, одружився його вчитель. Окремі кімнати, як символ роз’єднаності, мають і старі Спенсери, яким вже за сімдесят і які не одне
десятиліття прожили разом. Спенсер – людина іншого покоління, тому його мова дещо “старомодна”, тому він ласкаво називає Голдена “мій хлопчик” – “boy”, каже, що він “мав честь” познайомитись з батьками Голдена – (I had the privilege of meeting your mother and dad), вважає його батьків чудовими, вживаючи старомодне французьке “grand”.
Не хочуть обтяжувати себе зайвими проблемами й представники старшого
покоління родини Колфілдів. Коли Фібі, бажаючи приховати, що це Голден курив укімнаті, повернувшись додому, зізнається, що це робила вона (десятирічнадівчинка!) мати лише мимохідь спокійно зауважує, що це, мовляв, недобре такробити і переводить розмову на інше. Вона не гарячкує, не намагається переконатидитину, називає доньку “young lady” – мила моя, юна дівчинка (так англійці йамериканці називають дівчат, коли вони ними незадоволені). Жодним словом більшене показує вона свого ставлення. “Фібі, ти, здається, курила? Кажи правду, любамоя.” “Так, я на хвилинку закурила. Один-єдиний раз пустила дим. “Ти засмучуєшмене, Фібі, – сказала мама. Дати тобі другу ковдру?” (“Phoebe, have you been smokinga cigarette in here? Tell me the truth, please, young lady”. “I just lit one for one second. I
just took one buff”. “I don’t like that, Phoebe, Mother said. “Do you want another blanket?”[16, с. 181]).
Тож бачимо: Голден Колфілд уживає сленг, характерний дляпідлітків Америки 40-х, відповідну шкільну лексику, нові для того часу поняття –
психоаналіз, ексгібіціонізм тощо. Мовою, яка відповідає їхньому оціальному та сімейному станові та місцю проживання – великий мегаполіс – говорять містер Антоліні, Спенсер, Оссенбергер, Стредлейтер, Фібі, місіс Колфілд.
Отже, мова Голдена Колфілда та інших героїв твору допомагає нам краще
зрозуміти час, вона сама є віддзеркаленням епохи, однією з головних її ознак,
важливим знаком культури. Мова героїв твору – це соціально-історичне явище, якетреба розглядати в рамках конкретного часу, конкретної епохи. І вивчення мови літературного твору з культурологічного погляду неодмінне для вияву цінностей і пріоритетів саме конкретної соціальної групи в конкретну епоху – в нашому випадку – Сполучених Штатів Америки кінця 40 – початку 50-х – часу початку розвитку поп-культури.