Після 15 років комерційної діяльності та розлуки з іншими братами, він отримав запрошення відвідати Росію. У травні 1791 року Феодосій Зосима вирушив з Ліворно, маючи намір зустрітися з братами і знов повернутися в Італію, але на шляху до Санкт-Петербургу тяжко захворів. Після прибуття в Росію його хвороба різко загострилася. Невдовзі, 17 жовтня 1791 року, він помер на 36 році життя і був похований у Москві на цвинтарі Донського монастиря. За переказами, після похорону Феодосія брати Зосимá вирішили припинити всі свої торговельні операції та заприсяглися один перед одним вести самотній та аскетичний спосіб життя, ніколи не одружуватись, не витрачати на свої потреби нічого зайвого, окрім найнеобхіднішого, присвятивши усі свої сили та заощадження просвіченню греків та визволенню Греції, на розвиток національної освіти та культури.
Численні тогочасні джерела засвідчують благодійництво та меценатську діяльність братів Зосимá. Вони щороку надсилали у далеку Грецію коштовності та великі суми грошей для роздачі бідним та знедоленим, на викуп кинутих до боргової в’язниці, для створення і утримання богоугодних закладів, православних храмів, заснування шкіл, бібліотек, лікарень. На відміну від інших заможних греків-купців у Ніжині, брати Зосими не мали великого штату прислуги, і зовсім не було у них селян-кріпаків. Так, у списках мешканців міста, що датовані 1806 роком, позначено в приході Свято-Троїцької церкви (колишня вулиця Грецька, а тепер – Гребінки) "дом грека Анастасия Шушмы, в коем временно живет брат его Николай Павлов Шушма, племянник их .”В тому ж таки документі знаходимо згадку про деяких греків-купців, у яких позначено декілька чоловік обслуги і біля 10, а то й більше кріпаків. Отже, незважаючи на свій величезний капітал, брати Зосими обходились допомогою лише однієї служниці.
Треба відзначити, що брати Зосимá були не поодинокими у своїх благодійних справах. Серед діячів грецької діаспори в Україні та Росії того часу було чимало меценатів та жертводавців. Розпочинаючи свої благодійні справи, брати наслідували приклад свого земляка та старшого за віком приятеля Зоя Константиновича Каплані (1736-1806), який тривалий час торгував у Бухаресті, Ніжині та Москві. Одним з перших серед греків він вклав свій капітал в сохранну казну Московського Виховного будинку, призначивши їх на благодійні цілі. У 1797 році він власним коштом відкрив у своєму рідному місті Яніні лікарню та училище свого імені. Одночасно з братами Зосимами в Ніжині мешкали і уславились просвітницькими та благодійними справами Зой Каплані, брати Георгій та Манфо (Матвій) Різарі, Георгій Кромміда та інші.
Брати Зосимá також вирішили заснувати у своєму рідному місті Яніна велике Грецьке училище, розраховане на 300 учнів в якому головними предметами викладання були філософія, богослов’я та математика. Тим більше, що училище Зоя Каплані, капітали якого знаходилися в банках Венеціанської республіки, невдовзі після її падіння прийшло в упадок. З цією метою брати Зосими вклали у сохранну казну при Московському Виховному Будинкові значну суму грошей, відсотки з якої призначалися на утримання штату викладачів, сплату стипендії найбіднішим учням та придбання книг для бібліотеки училища. Але цей капітал тривалий час лишався незастосованим за призначенням, оскільки в Греції не була сприятливих умов для розвитку національної освіти. Реалізувати цей благородний задум братам Зосимам пощастило лише 1828 року, після повалення в Греції турецького окупаційного режиму.
Щоб забезпечити необхідною літературою грецькі школи та бібліотеки як у себе на Батьківщині, так і в країнах Європи, брати Зосими почали фінансувати видання книг. За 40 років невтомної просвітницької діяльності вони власним коштом видали понад вісім десятків найменувань книг з історії, філософії, богослов’я, математики, філології, географії, зоології, медицини, тощо. Надзвичайно великої уваги приділяли вони виданню біблійної літератури, особливо Старого й Нового Заповіту, творів святих отців та вчителів Церкви. Ці гарно оздоблені книги виходили грецькою, російською та латинською мовами в найкращих друкарнях Афін, Парижа, Венеції, Болоньї, Лейпціга, Відня, Петербурга, Москви, після чого великими партіями безкоштовно розсилалися по навчальних закладах. На ниві плідної видавничої діяльності брати Зосими входили в дружнє спілкування з найвидатнішими грецькими вченими-просвітителями, мислителями європейського рівня К.Іконому, Є.Булгарісом, Н.Теотокі, А.Кораїсом.
Брати Зосими підтримували взаємини з найкращими представниками грецької діаспори і в країнах Західної Європи. Разом з відомим діячем грецького національного руху Адамандіосом Кораїсом (1748-1833), який через переслідування турецького уряду майже все своє життя був змушений жити у Парижі, брати Зосими започаткували у 1805 році видання 26-томної "Еллінської бібліотеки”, унікальної збірки творів класичних давньогрецьких авторів: Гомера, Плутарха, Ісократа, Діогена Лаертського, Езопа, Фукідіда та інших. Це видання, фінансування якого взяли на себе брати Зосими, мало справді історичне значення для національно-культурного відродження грецького народу, оскільки саме воно поклало початок літературній новогрецькій мові.
Але не тільки про далеку Грецію дбали брати Зосими. Не забували вони у своїх благодійних справах і ту країну, що стала для них волею долі другою батьківщиною. Зой Павлович Зосима, який був записаний "для производства свободной торговли в московские именитые граждане” і мешкав у Москві в будинку Грецького Нікольського монастиря, у себе вдома створив приватний музей. Всім бажаючим він охоче демонстрував унікальну колекцію антикварних речей, рідкісних коштовностей та дорогоцінних нагород. У 1820 році журнал "Отечественные записки” надрукував схвальний відгук про цю колекцію, якій, на думку сучасників, не було рівних в Європі, і яка, за висловом видавця, "представляет полный и наставительный ряд исторических памятников”. Про цінність колекції Зоя Павловича Зосими говорить вже той факт, що відомий московський історик, автор першої у своєму роді узагальнюючої історіографічної праці "Опыт русской историографии” В.С.Іконников включив її опис, як і повідомлення про пожертви братів Зосимів бібліотеці Московського університету, до своєї книги.
Активну благодійну працю братів Зосимá високо оцінили сучасники. Відомий історик Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський, який, доречі, теж мав ніжинське коріння і особисто був знайомий з братами, у 1810 році писав: "Кому неизвестны знатные пожертвования, делаемые Зосимами для восстановления в Отечестве их прежних времен Софоклов и Демосфенов!.. Желательно, чтоб и другие, имеющие достаточное состояние греки подражали похвальному примеру сих патриотов в любви их к Отечеству и просвещению оного”. У 1804 році уряд Іонійської Республіки, враховуючи багаторічне невтомне благодійництво братів Зосимів, пожалував їм диплом на дворянство. На дворянському гербі, пожалуваному братам Зосимам, було зображено сову в лавровому вінку – символ мудрості та просвітництва. Серед нагород, якими був відзначений Зой Павлович, російські ордени Св. Анни та Св. Володимира, а також Грецький Командорський орден Спасителя – вища відзнака грецького уряду, якою нагороджували діячів національного руху в діаспорі. Кавалером ордену Спасителя 2 та 3 ступенів був також і Микола Зосима
Благодійництво Зоя Зосими, який від імені братів мав право розпоряджатися капіталами, поширювалось на Московський університет, Медично-хірургічну академію, Практичну комерційну академію, Московську губернську гімназію. Брати Зосими жертвували величезні суми грошей на утримання викладачів та поповнення бібліотек цих навчальних закладів, фінансували дослідницьку і видавничу діяльність багатьох наукових установ. За величезний внесок в розвиток науки та освіти Зой Зосима був обраний почесним членом багатьох наукових товариств Європи та Росії, зокрема – Товариства дослідників природи при Московському університеті, Медично-хірургічної та Практичної академій, Товариства історії і старожитностей російських, тощо. Коли у 1811 році останнє вирішило здійснити грунтовне джерелознавче видання найціннішого твору давньоруської історіографії – літопису відомого Києво-Печерського ченця Нестора-літописця, Анастасій Павлович Зосима виділив з цією метою на потреби Товариства 3600 карбованців, за що отримав похвальний лист від самого імператора Олександра І. На превеликий жаль, події російсько-французької війни 1812 р., а особливо – жорстока пожежа, що знищила бібліотеку Товариства під час захоплення Москви армією Наполеона, зашкодили цим планам. Підготовлений Товариством до друку літопис за Лаврентіївським списком побачив світ лише 1824 р.
Чимало добрих справ зробили брати Зосими і для грецької громади в Ніжині. Так, 9 квітня (за ст. стилем) 1807 року вони поклали в сохранну казну при Московському Імператорському Виховному Будинкові велику суму грошей, відсотки з яких призначалися на утримання найбідніших членів Ніжинського Грецького братства. Копію банківського білета через Анастасія Зосими брати надіслали в Ніжинський Грецький Магістрат, а розпорядниками грошей призначили епітропів (старост) грецьких Михайлівської та Всіхсвятської церков.
Перебуваючи в близьких стосунках з архімандритом Ніжинського Благовіщенського монастиря, вихідцем з Чорногорії та вихованцем Києво-Могилянської академії Віктором Черняєвим, брати Зосими фінансували розпочаті ним у цьому монастирі ремонтні роботи, зокрема пожертвували значну суму на відбудову соборного храму та спорудження в ньому величного іконостасу. У 1815 році брати Зосими видали власним коштом у Москві книгу І.Чернова з історії цього монастиря. В музеї рідкісної книги Ніжинського педагогічного університету до цього часу зберігається це унікальне видання, а також грецька Біблія з автографом Віктора Черняєва, видана братами Зосимами і подарована першому директору Ніжинського Ліцею князя Безбородька Василю Кукольнику.