Головними напрямками діяльності Л.Б. Хавкіної були загальнотеоретичні проблеми бібліотекознавства (об’єкт, предмет, методи та структура цієї науки). Бібліотекознавству вона надавала особливого значення, вважаючи його складовою книгознавства. Однак Л.Б. Хавкіна заперечувала проти вміщення бібліотекознавства і книжкової торгівлі до одного розділу – книгорозповсюдження. Вона наголошувала, що серед суміжних книгознавчих дисциплін бібліотекознавство посідає окреме місце і цілком може бути самостійною науковою дисципліною. Тоді ж Л.Б. Хавкіна робить висновок, що бібліотекознавство межує з вивченням бібліотеки як культурного фактору, що впливає на економічне та соціальне життя. В той же час вона вважає, що поняття про книгу є ширшим, ніж поняття про бібліотеку, бо бібліотека – не єдиний засіб розповсюдження знань серед населення. Для вчення про книгу вона пропонувала використовувати терміни “бібліогнозія”, “бібліософія”, “бібліологія”, а для вчення про бібліотеки – термін “бібліотекознавство”. Об’єктом наукового бібліотекознавства вона вважала бібліотеку, а предметом – виявлення законів її розвитку і функціонування. Бібліотекознавство, на її погляд, повинне перш за все вивчати такі питання: що це бібліотека, яка її мета і завдання, як вона повинна бути організованою для їх вирішення, якими мають бути зв’язки між відділами бібліотеки та бібліотеками єдиної системи . [24]
Значним доробком Л.Б.Хавкіної, що увійшов до історії бібліотекознавства, є бібліографічні статті й нариси про Х.Алчевську, Д.Багалія, І.Залуського, А.Калішевського та інших, а також про зарубіжних бібліотекознавців В.Гофмана, М.Дьюі та інших. “Бібліотекознавство – наука порівняно молода, - відзначала вона в 1911 р., – дарма що його зародки відносяться ще до середньовіччя, але головна його розробка випала на долю дев’ятнадцятого століття” [8].
Результатом вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду в організації бібліотечної справи стало видання Л.Б.Хавкіною універсальних посібників: “Библиотеки, их организация и техника” (СПб., 1904) та “Руководство для небольших библиотек” (СПб., 1911), що неодноразово перевидавалися. Окрім важливого фактичного матеріалу, посібники містили теоретичні засади бібліотечної діяльності.
Заслугою Л.Б.Хавкіної є вивчення зарубіжного досвіду бібліотечного будівництва та його впровадження у практичну діяльність наших бібліотек. Вона уважно стежила за станом бібліотечної справи за кордоном, відбирала найбільш цінні, на її погляд, матеріали і робила їх набутком бібліотечної громадськості. Л.Б.Хавкіна вільно володіла шістьма мовами, вивчала стан бібліотечної справи у зарубіжних країнах під час відряджень, мала особисті зв’язки з багатьма діячами зарубіжного бібліотекознавства, була членом бібліотечних асоціацій США і Чехословаччини, систематично знайомилася з зарубіжними журналами і книгами. За наслідками вивчення закордонного досвіду вона пише статті до журналів “Вестник воспитания”, “Просвещение”, “Русская школа”. У статтях “Публичные библиотеки в Австралии”, “Народные читальни и библиотеки в Париже”, “Английский библиотечный союз” , “Детские библиотеки” , вона висвітлює значення бібліотек для країн Заходу та США і пропонує нашим бібліотекам перейняти багатий досвід Америки, Англії, Німеччини, Франції та інших країн.
Пропагуючи зарубіжний досвід, Л.Б.Хавкіна водночас досліджує стан вітчизняних бібліотек. Про Харківську громадську бібліотеку вона написала 8 статей і часто згадувала її у своїх працях, бо за масштабами роботи ХГБ була другою бібліотекою Росії і поступалася лише Публічній бібліотеці Петербурга.
“Серед установ позашкільної освіти, – відзначала вона, – одне з найважливіших місць посідають бібліотеки, які є необхідним доповненням і продовженням школи” [11].
Л.Б.Хавкіну цікавлять також питання, пов’язані з діяльністю громадських публічних бібліотек. Крім довідкових і періодичних видань, тут повинні бути книги з усіх галузей знань, підібрані для читачів різних категорій та фахової підготовки. Кожна публічна бібліотека повинна бути пристосованою до особливостей регіону і його населення. Окрім питань стосовно типології бібліотек, їх організації та перспектив розвитку, Л.Б.Хавкіна розробляє проблеми підготовки бібліотечних кадрів. У 1904 р. на ІІІ-му з’їзді російських діячів з технічної та професійної освіти вона виступила з доповіддю “Про професійну підготовку бібліотекарів” [8], де обгрунтувала проект бібліотечної освіти в Росії шляхом організації бібліотечних курсів, а згодом і постійного спеціального бібліотечного закладу. Вона доводила, що для вдосконалення бібліотечної роботи слід організувати підготовку професійних наукових кадрів, видавати спеціальну літературу. Проект Л.Б.Хавкіної стосовно організації бібліотечних курсів одержав підтримку з’їзду. Але такі курси були створені лише в 1913 р. у Москві при університеті ім.Шанявського. Пропозиції Л.Б.Хавкіної щодо вищих навчальних закладів були реалізовані тільки у 20-ті роки. Зараз в Україні функціонують три вищі учбові бібліотечні заклади, два з яких готують аспірантів.
Отже, досліджуючи питання щодо типології, функцій та завдань бібліотек, проблеми підготовки бібліотечних кадрів, розробляючи організаційні засади бібліотечної справи, Л.Б.Хавкіна звертала увагу держави та суспільства на найважливіші проблеми бібліотечного будівництва. Вона розуміла, що від вдалого розв’язання цих проблем залежить культурний та економічний розвиток нашої країни.
5. Рубинський Костянтин Іванович - геніальний бібліотекознавець
Имя Рубинського Костянтина Івановича – бібліотекознавця, бібліотекаря Харківського імператорського університету, добре знайоме спеціалістам на початку ХХ сторіччя, на довгі десятиріччя було забуте. Перший нарис про Рубинського К.І., який освячує його діяльність до 1917 року, написаний спеціалістами Мазманьянц В.К. та Швалбом В.П. в 1974 році. В 1988 році був виданий перший бібліографічний покажчик, який включав в себе повну хронологічну біографію Рубинського, бібліографію його робіт та літератури про нього. Прийшов час повернути історії бібліотекознавства ім’я вченого і практика, з діяльністю якого пов’язані становлення і розвиток бібліотечної освіти, найстарішої університетської бібліотеки – бібліотеки Харківського університету, якій він віддав близько 40 років свого життя. [24]
Народився Костянтин Іванович в місті Пенза в 1860 році. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету, в 1885 році йому була присвоєна вчена ступінь кандидата історичних наук.
Потім він працює вчителем в гімназії в Харкові і реального училища в Пензі.
За період з 1883 по 1930 рік Костянтин Іванович пройшов шлях від помічника бібліотекаря до директора Харківської університетської бібліотеки[5]
В цей час , під його керівництвом, було розширено приміщення бібліотеки, закінчена організація алфавітного каталогу,продовжено друк систематичного каталогу, встановлено книгообмін з науковими бібліотеками Росії і Західної Європи , була організована студентська бібліотека. [6]
З 1908 року К.І.Рубинський – активний член Об’єднання бібліотекознавства (Санкт-Петербург). Актуальність і глибина питань, поставлених в його публічній лекції,доповідях на засіданнях Об’єднань, статтях отримали високу оцінку в бібліотечній спільноті. За доручення Об’єднання він брав активну участь у підготовці Першого Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи, в розробці його документів.
Відвідавши в 1905 році бібліотеки Парижа, Відня, Берліна, Женеви,Лозанни, Берна, знайомий з іноземних джерел з роботою бібліотек Англії, США,узагальнив їх досвід в доповіді «Положение вопроса о библиотечном персонале в Западной Европе и у нас», з яким виступив на засіданні бібліотечної комісії в Харківському університеті 19 травня 1906 року. [11]
З-під пера К.І.Рубинського вийшло понад 45 бібліотекознавчих праць. Всього він опублікував близько 60 праць, а велика кількість так і залишилась в рукописах. Найбільш значима неопублікована – «История русской библиотеки в дореволюционное время»(1925-26р.р.).
В подальші роки займався науковою роботою, підготовкою бібліотечних кадрів, перекладами з французької на українську мову.
Помер К.І. Рубинський 2 грудня 1930 року в Харкові.
6. Арсеній Іванович Маркевич - засновник кримознавчої бібліографії
А.І. Маркевич народився 30 березня 1855 року у м. Брест-Литовську в родині священика. Після навчання в місцевому повітовому училищі й прогімназії Арсеній Іванович закінчив у 1872 році гімназію в м.Біла Сідлецької губернії після чого відразу став студентом слов’яно-російського відділення історико-філологічного факультету Варшавського університету.
Выдповыдно до прохання, Маркевича призначили з 19 серпня 1876 року на службу штатним вчителем російської та церковної слов’янської мов й словесності
В Холмське Мариїнське жіноче училище. Здоров’я в цей час почало погіршуватись і він переїздить до Сімферополя де працює в чоловічій гімназії. [16]
Саме в той час а Росії на заклик відомого історика Калачова М.В. розгорнувся рух за створення історичних товариств для розробки, широкого ознайомлення та збереження історичних документів. Сьомою з 39, які існували у дорадянській Росії, стала Таврійська губернська архівна комісія , створена 24 січня 1887 року на чолі з Арсенієм Маркевичем. Йому належить узагальнююче дослідження з історії кримських архівів – своєрідна програма дій для краєзнавців.
В період роботи в комісії вивчав місцеві архіви, в результаті відмінної роботи став членом Одеського товариства історії та старожитностей, Петроградського Археологічного інституту і інших вчених архівних комісій.