Славутський спеціалізований ліцей-інтернат
Реферат на тему:
Індійський культурний регіон
Виконав:ліцеїст 45 групи
Рощенюк Сергій
Славута 2007
План
1. Загальна характеристика регіону.
2. Релігія.
3. Громадсько-політичне життя.
4. Театр.
1.Загальна характеристика регіону
Одним із шести регіонів є Індійський культурний регіон, що включає в себе країни Південно-Східної Азії: Індію, Бірму, Цейлон, Малайю, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку, Пакистан, а також деякі культурно та лінгвістично споріднені регіони (Тібет, Бутан, Індонезія, Камбоджа, країни Центральної Азії). Деякі з цих країн були віднесені до регіону лише за географічним фактором (півострів Індостан та навколишні землі), але більшість з цих країн схожі в мовному та релігійному плані. Щодо вищезгаданого географічного фактора, то певне розташування на материку, клімат, спосіб життя тощо також впливають на світогляд і ментальність народів. Для прикладу, гірські народи значно агресивніші за тих, що живуть на рівнині. Це може бути спричинено і нестачею їжі, важкими кліматичними умовами, недостатньою кількістю кисню в повітрі. Тож географічне положення значною мірою впливає на формування культури, утворення культурного регіону.
Індія як державне утворення знаходиться на півострові Індостан на півдні Азії між Аравійським морем і Бенгальською затокою, на 2 тис. км впродовж і 1,7 тис. км ушир, загальною площею близько 3,5 млн км2. Має велику долину довжиною в 3000 км, шириною 250—300 км між Гімалаями і Деканом, намулену ріками, з тропічним мусонним і сухим кліматом, катастрофічними повенями влітку річок Ганг, Брахмапутра та Інд. Це один із землеробських районів світу.
Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку. Їй при гаманці не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою грунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, то вся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками сексуального змісту та статевої символіки і відверто еротичних описів. Культура, згідно німецькому філософу І.Г.Гердеру, це той феномен, що відрізняє людину від тварини, піднімає її на вищу сходинку розвитку. Це друге народження людини, вінця еволюції. Енциклопедія пропоную таке визначення терміну “культура”: (від лат. сultus – спосіб життя, знання, освіта) це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством на протязі його історії. У разі, якщо говорити про культурні надбання світу, то важко одразу перелічити всі духовні і матеріальні цінності, які коли-небудь існували в історії людства і підняли його на наступну сходинку еволюції, бо у кожній частині світу це відбувалося по-своєму. Тому світ умовно поділений на шість культурних регіонів, що мають свою специфіку, власну мову, звичаї, світогляд, віросповідання, а також відображають розвиток світової культури в цілому.
Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. є. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходячи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.
Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в III тис. до н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до и. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).
Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.
Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на каст закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.
З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV— II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми — боротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже протягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на геми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.
Перші імперії заявили про себе в IV ст. до н. е., коли численні королівства й племінні організації об'єдналися під владою династії Маур'я. За імператора Ашоки (ІІІ ст. до н. є.) держава досягла найбільшого розквіту і розширення; у ці часи державною релігією став буддизм. У період існування імперії династії Гуптів (IV — V ст.) настала золота доба індуської культури.
Культура Індії, її специфіка, почала складатися ще в IV тис. до н. є. Щоправда, це не була широкознана давня культура. Але сучасні археологічні дані засвідчують, mo цей регіон був осередком активної людської життєдіяльності цивілізаційного рівня, подібного до того, який уже існував у долинах Тигру і Євфрату. Нілу. Це була так звана індійська цивілізацій, яка ще відома за місцем відкритих археологами поселень — Мохенджо-Даро й Хараппи. Є чимало підтверджень спільності з культурою Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами. Для хараппської культури характерні були високий півень землеробства на поливних землях, інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного виробництва, використання транспортних засобів, розвинена торгівля, як внутрішня, так і зовнішня. У храмах були спеціальні кімнати для обмивання з добре розвиненню каналізаційною системою. Хараппська цивілізація мала теократичний характер, уній панували "незмінні традиції храму". Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома переважно за матеріальними залишками (стародавню писемність повністю розшифрувати ще не вдалося), і вони свідчать, що деякі образи релігійних культів виявляють тенденції наслідування харапської цивілізації наступною культурою, яка не була принесена лише індоєвропейськими завойовниками аріями, котрі нібито не тільки політично, а передусім культурно підкорили собі автохтонне населення Індостану. Хоча, закономірно, взаємовплив був тривалий час.
2.Релігія
У змішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія, яка стала синтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастичних елементів. Арійські племена гіпотетично вважаються пращурами українців, що принесли в Індію свою мову — санскрит (у перекладі — упорядкована, доведена до досконалості).
Найдавнішою пам'яткою давньоіндійської народної творчості є Веди, індо-іранські тексти, що виникли в XV—V ст. до н. є. і написані ведичним санскритом. Вони складаються з 4 самхіт: "Рігведи", "Самаведи". "Яджурведи", “Атгарваведи" — збірок мантр, які містять найдавніші здобутки індійської філософської думки. До Вед належать також Брахмани — екзегетичні тексти. Араньякн — містичні тексти. Упанішади — тексти, які містять основні концепції індійських філософських систем. Тексти Вед в індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення.
Ведизм — найдавніша відома з Вед форма індуїзму, яка виникла внаслідок взаємного впливу вірувань аріїв і первісних жителів Індії. Це вид багатобожжя з монотеїстичними тенденціями, віра в існування космічного порядку (рута), який з'єднує всі елементи Всесвіту; розроблений жертовний культ, який відправлявся через спеціально підготовлених жерців.
Загальна чисельність послідовників Вед нараховується близько 720 мільйонів (за даними Fisher Welt Almanach). Вайшнавська гілка індуїзму (поклоніння Вішну або Крішні) нараховує близько 500 мільйонів осіб, шиваїтів (поклоняються Шиві як верховному божеству) нараховується близько 180 мільйонів, шактів (поклоняються Шакті або Калі) - близько 20 мільйонів, решта припадає на тих, хто поклоняється різним напівбогам.
Найцінніші культово-звичаєві пам'ятки ведійської течії — це художні тексти у віршах і прозі, гімни., урочисті вірші, легенди та тлумачення ритуалу філософські діалоги і міркування.
Значною частиною культури народу є його релігія, віросповідання. Панівною релігією Індійського культурного регіону є індуїзм. Індуїзм – це система релігійних вірувань, що склалася в Індії на основі первісних релігійних форм (анімізм, тотемізм, фетишизм), місцевих землеробських культів ведичної релігії і особливо буддизму і брахманізму. Поширився на ряд азіатських країн (Бірма, Цейлон, Малайя), деякі країни Африки, має своїх прихильників в усіх частинах світу. Термін “індуїзм” походить від перського слова “Гінду” – перекручена назва річки Інд. Ведичні священні писання, на яких базується індуїзм, на думку вчених, датуються не пізніше II тис. до н.е. Послідовники Вед вважають, що записані вони були 5 тисяч років тому. Особливість індуїзму, або ведичної релігійної традиції, полягає в тому, що протягом усієї своєї історії ця традиція існувала як сукупність багатьох відносно самостійних релігійних груп. В цій релігії зберігся пантеон богів, серед яких головлу роль відіграє трійця богів брахманізму (тримурті): Брахма – бого-творець, Вішну – бог-охоронець, Шіва – бог-руйнівник.