Один раз загубивши почуття подяки, а разом з ним і принцип етикету, людина втрачає можливості відчути щастя. Людина, вдячна за те, що вона існує, і за те, що має, випромінює радість і щиросердечну теплоту, що почувають навколишні й теж наповнюються подібними почуттями. Це приведе до загального єднання й гармонії. Зараз люди мають доступ до багатьох благ і легко одержують все завдяки технічному прогресу, забуваючи при цьому бути вдячними за все це. Втрата почуття подяки є однією із причин незадоволеності життям, що у свою чергу веде до духовного занепаду особистості.
Японці, створюючи свою культуру, не боролися із природою, як це було на Заході, а пристосовувалися до неї. У цих умовах і сформувався японський костюм, що містив у собі еталон життя у світі й гармонії із природою [34, 94]. Саме тому такі дослідники цивілізації, як Арнольд Тойнбі й Мартін Хайдеггер, вважаючи, що західна цивілізація приходить до занепаду, запропонували звернутися до культурної спадщини Сходу, і, зокрема, Японії, де завжди велика увага приділялася духовності.
Японський національний костюм зберігає й передає мудрість предків й є засобом виховання молоді. Незмінна форма кімоно, що збереглася до наших днів, несе в собі філософський зміст, що природно підвищує духовний рівень людини. Назва кімоно походить від слів "річ, що надягається", і під ним японці розуміють одяг у цілому. Основною концепцією японського костюма є його несуперечність стосовно всіх культур, що Яманака передає вираженням open-minded attitude [34, 109].
Європейський костюм через складний покрій пасує обмеженому колу людей, а японське кімоно, маючи однаковий крій і тільки два розміри, підходить кожному. Завдяки цьому одяг завжди передавали в спадщину, і він перетворився із просто речі в костюм, що зберігає в собі часточку душі й любові тих, хто його надягав у минулому. Одержуючи цей дбайливо збережений костюм від батьків, людина у свою чергу також зберігає його й вважає для себе честю носити подібну річ. Крім того, кімоно ніколи не стає старомодним, на відміну від європейського одягу, і залишається символом жіночності, що пройшов через століття.
Кімоно має стандартний крій по прямих лініях, що не відповідає обрисам фігури людини. Ця особливість дозволяє легко зберігати одяг, переробляти його в інші речі, підробляти під певну людину. Європейський одяг, виготовлений на замовлення, буде добре сидіти на людині, незалежно від його або її смаку. У той же час посадка японського кімоно буде повністю залежати від майстерності й гарного смаку того, хто його надягає. Тому сам процес надягання кімоно стає творчим актом, що перетворює кожну людину в художника, що створює індивідуальний образ. Цей образ буде залежати тільки від задуму самої людини, при цьому той самий одяг може одного прикрашати, а іншого ні, тому що японський національний костюм підкреслює не так зовнішність людини, як її характер.
Кімоно щільно обертає тіло від голови до ніг, що виховує в людині смиренність і покірність. Довга спідниця без розрізу, широкі рукави й пояс, подібний до корсета, повністю міняють всі рухи людини. Вони стають неквапливими й м'якими, що створює відчуття спокою й упевненості в собі. Національний костюм підкреслює мужність і достоїнство чоловіка, жіночність і крихкість жінки.
Існують строгі правила поведінки, згідно якими вважається непристойним, якщо людина одягнена у національний костюм по необережності показує ноги або інші частини тіла, сховані одягом. Такі правила зрівнюють жінок будь-якого віку одна перед одною й перед навколишніми, тому що ніхто не бачить зовнішньої привабливості молодого тіла або потьмянілої краси людини у віці, отчого не виникає ані заздрості, ані розчарування.
У будь-якому віці кімоно дозволяє виявитися внутрішній красі й витонченості його власниці, і часто саме у зрілих літах людина здобуває ту красу, якої не буває в молодості. В 20 років це красота, у тридцять - скромність, у сорок - добірність. Кімоно підкреслює зрілість п'ятдесятилітньої людини, внутрішній спокій шістдесятирічної, у сімдесят років - строгу красу, а у вісімдесят - філософічний спокій душі. Це дозволяє людині йти через роки, тільки вдосконалюючи свій дух і здобуваючи мудрість, без відчуття, що вона щось губить.
Кімоно складається тільки певним чином, і якщо воно складено правильно, то виходить прямокутник. Коли людина правильно складає те, що було надіто належним чином, вважають японці, то в ньому природно виховується акуратність й естетизм відносно повсякденних справ. Це почуття поступово проникає в саму людську сутність, і людина взагалі починає прагнути до правильності дій і думок, проходженню ритуалу й звичаям суспільства, до підвищення свого духовного й морального рівня.
Пояс, яким підв'язують кімоно, із древніх часів вважався амулетом - хранителем душі, а вузол на поясі - символом вірної любові. У стародавності члени одного роду зав'язували свої пояси однаковими вузлами, які стали прототипами фамільних гербів.
При зав'язуванні банта, єдиної прикраси жіночого костюма, у цю процедуру вкладають всю душу й любов. У поетичній антології "Манъесю" міститься велика кількість віршів, у яких так чи інакше згадується пояс і пов'язані з ним звичаї, що наочно показує глибокий зміст, вкладений японцями в цю частину костюма. Саме слово "весілля" японською мовою звучить як "зв'язані разом", а китайський ієрогліф "зав'язувати" має також значення "давати життя людській душі".
Більшість орнаментів для кімоно були взяті із традиційних сюжетів чотирьох сезонів року, які були широко поширені в живописі. Тому краса одягу нерозривно зв'язувалася із красою природи. Орнамент і кольори кімоно й всіх його приналежностей, включаючи пояс, повинні відбивати сезон року й тим самим гармоніювати з навколишньою природою. Вибираючи кімоно, жінки завжди вибирають орнамент, що відповідає сезону, завдяки цьому вони більш чуйно сприймають найменші зміни, що відбуваються навколо. Таким же правилам підкоряється й чоловічий костюм, з єдиною різницею, що чоловікам не треба звертати пильну увагу на візерунки, тому що їх зазвичай не буває. З іншого боку, японський костюм повністю адаптований до місцевих кліматичних умов на практичному й функціональному рівні, тому його можна із упевненістю назвати ідеальним сполученням форми й призначення. Почуття гармонії і єднання із природою проникає в душу людини, і її залишає думка про руйнування.
Таким чином, національний костюм відіграє важливу роль у житті японського суспільства, особливо як засіб виховання молодого покоління. Із плином років у сприйняття одягу японцями з’являлись нові аспекти, від чого вона набувала все нові функції. У середині ХХ століття виникла філософія костюму, яку чітко сформулював Яманака Норіо. Згідно цій теорії кімоно дійсно уявляється як одяг, який здатен внести гармонію у душу людини і у його відносини з навколишнім світом. Можливо, саме з цієї причини японська молодь повністю не відмовляється від національного костюму і з задоволенням надягає його на свята?
Будь-який національний костюм так чи інакше відбиває особливості матеріального і культурного життя народу, у тому числі й національний характер. Це повною мірою відноситься і до кімоно - японського національного одягу.
Кімоно - досить складний ансамбль, кожний з його елементів несе в собі закодовану інформацію, для розуміння якої потрібні великі знання японських традицій. Приміром, така деталь кімоно, як рукава може повідати багато про що. Незаміжні жінки в Японії, намагаючись залучити до себе увагу чоловіків, зазвичай носили кімоно із широкими рукавами, які розвіваються (фурісоде) з вишивками й розписами, підв'язували його парчевим поясом зі складним бантом позаду. Рукава кімоно замужніх жінок майже наполовину коротші, а колір одягу стриманіший.
Кольори одягу, малюнки й орнаменти, використовувані для декорування японського одягу, - усе мало для японців таємний зміст, пов'язаний з їхнім світорозумінням, історією, естетикою. Кольори персоніфікували стихії, а малюнки й орнаменти - пори року й природних явищ. Зазвичай стихії вогню відповідав червоний цвіт, стихії металу - білий, стихії води - чорний, стихії дерева - зелений. І взагалі, саме сприйняття колірної палітри в японців досить своєрідно: колір спілого апельсина, колір молодого зеленого горошку, колір теплого чорнозему - так називаються в них деякі відтінки жовтогарячого, зеленого і чорного кольорів.
Малюнок на кімоно покликаний символізувати пору року. Так, квіти сакуры, камелії або сливи возвіщали про прихід весни. Гвоздики, лотоси й іриси нагадували про наступаюче літо. Червоний клен або хризантеми - неодмінний атрибут осінніх пейзажів. Іноді ідеї для декорування черпалися навіть із добутків японської класичної літератури. Але, мабуть, самим улюбленим для японців сюжетом був і залишається вид гори Фудзі.
Крім позначення пори року, зображення на одязі несло й додатковий зміст: лотос символізував цнотливість, слива - ніжність, бамбук - стійкість і мужність. Зображення метелика говорило про побажання щастя, сосна була символом довголіття. Апельсин зв'язувався в уяві японців із продовженням роду й т.д.
І це - лише деякі премудрості японського одягу. Якщо ж взяти до уваги, що японський одяг аж до кінця XIX ст. Ділився на церемоніальний, святковий і повсякденний, з яких кожен мав свої особливості й підкорявся строгим канонам, то стає очевидним, що традиційний костюм займає величезне місце в системі культурних цінностей японського народу.
Японський національний костюм зберігає й передає мудрість предків й є засобом виховання молоді. Незмінна форма кімоно, що збереглася до наших днів, несе в собі філософський зміст, що природно підвищує духовний рівень людини.