Феномен кімоно (стр. 3 из 7)
Для урочистих церемоній та свят, що влаштовувалися у великих, прикрашених розписом по золотому фону залах, потрібне було відповідне вбрання. Для виготовлення нарядного одягу використовувався як місцевий текстиль, так i китайський та дамаський шовк. Нові володарі країни тяжіли до яскравих, сміливих кольорів, широкого використання золота в оздоблені тканин. Головним видом одягу залишається косоде, що зберегло свою форму та багатство матеріалу. Відрізнялися чоловічі косоде від жіночих лише аксесуарами.
Найефектнішим елементом жіночого вбрання став пояс (oбi). Поширення набули й плетені пояси з китицями на кінцівках. Oбi обгортав фігуру кілька разів та складав на спині вузол. Oбi згодом став сприйматися як атрибут одягу для екстер'єру, однак вживали його переважно представники вищих верств суспільства.
Як відзначає Івао Haгаcaкі, "за часів Момояма косоде виготовляли дуже якісно, використовуючи різноманітні техніки, такі як "вузлове фарбування, гаптування, "cypixaкy" (з використанням фольги) та вільного розпису тканини" [23, 13]. Kpiм того, ці техніки комбінувалися, що надавало косоде ще більш яскравого вигляду. В цілому вишивка у зазначений період набула надзвичайної декоративності та використовувалася не тільки для створення святкового вбрання, а й прикрашала військовий обладунок. [22, 41].
Щодо взірців косоде зазначених періодів, то слід відмітити, що збереглося їx небагато. Про художні особливості тогочасного одягу інформують розписи ширм (так звані тогосоде бьобу). Зображені на них косоде відзначаються крупним візерунком, розташованим по всій поверхні сукні асиметрично, по діагоналі, або по спіралі. Іноді орнамент являв собою окремі фрагменти - різні за мотивом та кольоровим рішенням. Декоративний ефект тих суконь досягався й за рахунок поєднання техніки шиборі та вишивки.
Якщо в попередній період в тканині косоде використовувалося лише декілька окремих мотивів, то за часів Момояма їx кількість не обмежується. Фантастична суміш різноманітних квітів, рослин, мушель, тварин та фігуративних мотивів стає нормою в декоруванні косоде.
За часів Момояма з'явилися й спеціальні купони для виготовлення одягу, де враховувалося розташування малюнку у певних місцях: попереду, на спині, рукавах. Змни у характері декору були пов'язані з манерою сидіти на колінах, що дозволяло оцінити малюнок лише на спипі, подолі та рукавах.
Другий напрям у мистецтві одягу пов'язаний iз розвитком естетики дзен i насамперед творчістю майстра Сен-но Рікю (1521-1591). Ідея шляхетної простоти знайшла вираз у художньому моделюванні середовища та спілкування, де кожна piч, pyx, жест уособлювали ідеї краси, очищення, рівноваги та ввічливості. Перевага духовних цінностей над матеріальними у Рікю та його послідовників виражалась у тяжінні до "бідних" матеріалів, що причаровують своєю природністю, прихованою в них "правдою-істиною". Звідси й розуміння краси льняних та бавовняних тканин.
Протягом XII-XVI століть відбувалося становлення національного костюму, що став прототипом сучасному кімоно: від поширення косоде у якості верхнього одягу, обгортання кімоно по фігурі (на відміну від пишних форм доби Хейан) до зростання poлi поясу в жіночому вбранні. Саме у зазначені часи з'явилися й такі типи святкового вбрання, як фурісоде та утікаке.
Революцію в японському одязі спричинили вестернізаційні реформи доби Мейдзі другої половини 19 століття. Європейська мода почала витісняти японський традиційний костюм. Цей процес був поступовим і поверховим до 1945 року, торкаючись лише керівних прошарків суспільства. Проте демократизація і "американізація" способу життя простих японців призвела до того, що японське кімоно було витіснене з повсякденного життя.
Сьогодні японський традиційний костюм використовується в основному лише під час свят і офіційних заходів.
1.3 Особливості кімоно, його види та аксесуари
Кімоно нагадує собою Т-подібний халат. Його довжина може різнитися. Одяг закріплюється на тілі поясом обі, який розташований на талії. Замість європейських гудзиків використовують паски і мотузочки. Характерною рисою кімоно є рукави соде, які зазвичай набагато ширші за товщину руки. Вони мають мішкоподібну форму. Рукавний отвір завжди менший від висоти самого рукава. Оскільки японське традиційне вбрання подібне до халату, у ньому немає відкритого коміру на зразок європейських костюмів. Загалом воно зручне і не сковує рухів людини.
Тканини, з яких виготовляється кімоно, як правило, нееластичні. Для поясу використовують сукно. Викрійки для одягу зазвичай прямокутні і відрізняються від європейських аналогів зі складними заокругленими формами. Завдяки цьому досягається економія і практично повна утилізація матерії. Її прямокутні залишки можуть бути повторно використані у господарстві. Для пошиття кімоно використовуються переважно м'які нитки, які зменшують ризик перетягування тканини. Проте таке бережне ставлення до матерії, яка була дефіцитом у традиційній Японії, негативно відбивається на збереженні конструкції одягу. У випадку її порушення кімоно можна перешити заново з тієї самої тканини. [2, 36]
На відміну від традиційного європейського одягу, який підкреслює конструкцію тіла людини, кімоно виділяє лише плечі та перехват носія, приховуючи недоліки його фігури. Західний одяг акцентує на рельєфі, а японський - на рівномірності і площині. Це пов'язано з традиційним уявленням японців про ідеальну конституцію - "чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше".
Наприклад, у Європі жіночі корсети використовувалися для звуження талії, а бюстгальтери - для підкреслення пишноти жіночих грудей. У Японії все було навпаки - на вузькі талії намотували рушники, щоб якось згладити "потворні" нерівності фігури, а бюстгальтери застосовувались для притискання великих грудей. Дівчина у кімоно мусила походити на свічку.
Аби виглядати гарною у кімоно, "ідеальної фігури" було недостатньо. "Ідеальне лице" і макіяж вважалися невід'ємною частиною антуражу. У пізньому середньовіччі встановився еталон "японської красуні". Обличчя мусило бути пласкуватим, а його овал - видовженим. Красивими вважалися розкосі очі з вузькими і високими бровами. Рот повинен був бути маленьким і походити на невеличку червону квітку. З малопрофільованого обличчя відносно сильно виступав лише ніс. Шкіра жінки мусила бути білою як сніг, тому японки здавна білили лице та інші виступаючі з під кімоно частини тіла. Такий ідеал красуні вдало відображено на японських гравюрах XVII - XIX століття. [2, 47]
Такі ж самі естетичні принципи застосовувалися для чоловічого вбрання у Японії.
Накладний комір - какеері, томоері;
2. Основний комір - хон'ері, дзіері;
3. Права передня натільна частина - міґі но мае міґоро;
4. Ліва передня натільна частина - хідарі но мае міґоро;
5. Ліва задня натільна частина - хідарі но усіро міґоро;
6. Права задня натільна частина - міґі но усіро міґоро;
7. Рукав - соде;
8. Рукавний шлейф - тамото;
9. Лівий край - міґі но окумі;
10. Правий край - хідарі но окумі;
11. "Вістря меча" - кенсакі; [18, 91]
1.4 Складові частини основи кімоно
Натільна частина - міґоро - основна частина кімоно, яка укриває найбільші ділянки тіла. Вона поділяється на праву передню і ліву передню, а також праву задню і ліву задню частини. За сучасними правилами крою, ліва і права частини кімоно виготовляються з двох окремих відрізків матерії. Передня і задня частини лівої з'єднані в районі плеча. Теж саме дійсне для правої частини.
Передня натільна частина - мае міґоро - передня частина кімоно без рукавів, покриває груди. Поділяється на ліву і праву частини;
Задня натільна частина - усіро міґоро - задня частина кімоно без рукавів, покриває спину. Поділяється на ліву і праву частини. Виготовляється з одного або двох відрізків матерії.
Краї - окумі - тонкі і довгі відрізки тканини, які пришиваються вздовж передньої натільної частини від коміра вгорі до долу одягу знизу. Поділяється на ліву і праву частини;
Горішня сторона - увамае - ліва передня частина кімоно без рукавів, якою позначають ліву передню натільну частину, лівий край, а також ліву частину коміра. Як правило, кімоно запинають направо, тому ліва частина вбрання знаходиться ззовні, віддаленіше від тіла, ніж права. Саме тому лівий край і ліву передню натільну частину називають "горішньою", тобто зовнішньою.
Нижня сторона - сітамае - права передня частина кімоно без рукавів, якою позначають праву передню натільну частину, правий край, а також праву частину коміра. Як правило, кімоно запинають направо, тому права частина вбрання знаходиться під лівою і, відповідно, ближче до тіла. Саме тому правий край і праву передню натільну частину називають "нижньою", тобто внутрішньою. [18, 93-97]
1.5 Аксесуари та складові елементи кімоно
Основними складовими елементами японського традиційного костюму є:
спідня сорочка хададзюбан;
власне "халат" кімоно або наґаґі;
куртка хаорі;
спідній пояс датедзіме - вузький пояс, що запобігає розхристуванню кімоно;
перехватна мотузка косіхімо - мотузка, що закріплює кімоно на талії;
великий пояс обі;
поясна пластинка обііта - дощечкоподібна пластика, яка вирівнює лицьову (передню) частину поясу;
широкі штани хакама - шаровароподібні штани, як правило без зав'язок на кінці гомілки;
шкарпетки табі - традиційні японські шкарпетки з окремим відділом для великого пальця на зразок рукавички;
сандалі дзорі - традиційне японське взуття з соломи чи очерету;
сандалі на підборах ґета - традиційне японське взуття з дерева на високих підборах різноманітної форми.