В 1873 році австрійський уряд приймає закон про кооперацію. З метою роз'яснення його дії, "Просвіта" видає статут для позичково-кредитових кас, інструкцію по організації комор, а також книжечки з окремих питань сільського господарства. Серед них відзначимо "Практичну науку сільського господарства" І. Бичая, "Пастка" І. Негребецького, "Льон і конопля", "Рогата худоба" та ін.
Поступово "Просвіта" вкриває край мережею позичкових кас та крамниць, котрі стали основою для розгортання економічної діяльності на другому ЇЇ етапі. Робота переноситься в філії, що стрімко росли після прийняття статуту 1891 року. В цей період необхідно відзначити заслуги члена Головного Виділу Товариства д-ра К. Левицького. Написані ним книжки стали не тільки роз'ясненням нового статуту, але й справжньою програмою дій, як для організаторів просвіти, так і безпосередньо для селян. Це, зокрема, "Що повинна робити "Просвіта" на основі нового статуту" (1892 р.), "Про комори й крамниці" (1893 р.), "Про сільські каси позичкові й ощадні" (1894 р.).
Теоретичне забезпечення економічної діяльності стало одним з ланцюгів реорганізації всієї системи книговидання "Просвіти". Інженер В. Нагірний пише "Поради для торговельних підприємств" (1897 р.) і організовує крамниці при читальнях; К. Кахникевич видає перший україномовний підручник з торгівлі "Наука о товарах" (1895 р.). Значне місце проблемам народної господарки присвячують щорічні календарі Товариства, що користуються великим попитом в регіоні.
Таким чином, "Просвіта" стає центром економічної праці в містах і селах Східної Галичини. Вже в 1897 році, на базі 522 читалень товариства діє 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. Це була непогана база для майбутніх самостійних господарсько-економічних установ.
Необхідно відзначити, що початок XXст., а саме 1905 рік, став важливим періодом в історії українського визвольного руху. Програвши війну з Японією і переживши революцію 1905 року, уряд царської Росії був змушений надати конституцію народам, що її населяли. Народжується нова віра в життєві сили українського народу, в можливість переборення всіх культурних перепон, що існували досі. М. Гру-шевський висловлює надію на те, що "минули ті обставини, коли ми були змушені виступати з петиціями, доводити свої права навіть на культурне самовизначення, навіть на такі елементарні речі, як вживання рідної мови для своїх культурних потреб. Нині вже немає українського питання, його замінила практична організаційна праця, котра безповоротно це питання вирішила, а саме: що є вільний, великий український народ, котрий будує свою долю в нових умовах свободи".
За прикладом галицьких, створюються "Просвіти" на Наддніпрянщині. Загальне піднесення українського національного руху відбилося й на політичному житті Галичини. Під тиском народних мас уряд Австро-Угорщини змушений був провести в січні 1907 року виборну реформу. Не-дивлячись на свою обмеженість, реформа, в основному, ліквідувала застарілу середньовічну систему і була кроком вперед в справі демократизації політичного устрою Австро-Угорщини. Перемога в боротьбі за проведення реформи призвела до збільшення кількості українських послів в австрійському парламенті до 32 чоловік. Таке представництво, безумовно, створювало більш сприятливі умови для "емансипації галицького українства з-під польської гегемонії".
Провідником "Просвіти" у Львові на цей час був один з фундаторів Товариства проф. Ю. Романчук, який доклав чимало зусиль для наведення культурних зв'язків між всіма українськими землями. Після нього короткий час головував д-р Є. Олесницький, який до цього часу очолював філію Товариства в м. Стрию. Очолюючи одночасно український посольський клуб в Галицькому Сеймі, Олесницький не має можливості приділяти достатньо часу роботі у Львові й передає повноваження професору Львівського університету д-ру Ол. Колессі. Скликане позачергове "загальне зібрання" в 1906 році сьомим головою свого Товариства обирає професора Петра Огоновського.
Саме під його орудою "Просвіта" вдосконалює структуру своєї діяльності. Крім господарсько-промислової, створюються просвітницько-організаційна та видавнича комісії. Головний Виділ і "Загальне зібрання" Товариства схвалюють положення про роботу видавничої комісії, котре включало в себе такі пункти:
1. Метою комісії є планове й інтенсивне підвищення освіти українського народу.
2. До складу комісії входять 7 львівських членів Товариства, троє з яких повинні бути членами Головного Виділу; крім того, до комісії повинен входити, з правом дорадчого голосу, редактор видань, призначений відділом.
3. Поточні питання повинні вирішуватися на засіданнях комісії, що проводяться мінімум двічі на місяць.
4. Керує комісією голова Товариства або його заступник. Звіт про її діяльність повинен бути частиною загального річного звіту товариства.
5. Затверджені Головним Виділом постанови комісії виконує редактор видань з допомогою референта, а при необхідності — спеціально залучених редакційних співробітників.
6. Способи й засоби втілення цих завдань такі:
- збирати відомості про рівень освіти в різних регіонах Галичини, а також про читацький попит на книги;
—- виявляти побажання народу відносно тематики книг і необхідності змін видавничої політики Товариства;
— випускати одну чи більше серій книжок для народу;
— підготувати періодичний орган для навчання й просвітницько-організаційної інформації;
— проводити в читальнях "Просвіти" драматичні вистави, популярні літературні вечори й школи для неписьменних;
— упорядкувати відповідно до своїх завдань бібліотеку з популярної літератури українських видавництв;
- організувати в рамках закону продаж і розповсюдження видань "Просвіти".
7. У випадку необхідності, з дозволу Головного Виділу, комісія може розширити сферу діяльності в просвітньо-організаційному керунку.
8. Необхідні для роботи комісії матеріальні кошти виділяються щорічно на основі рішень Головного Виділу.
9. Комісія працює 2 роки, подає звіт про свою діяльність, після чого Головний Виділ затверджує склад її членів.
В першу чергу нова комісія спрямувала свою діяльність на виявлення читацького попиту, що повинно було стати за основу при укладанні видавничого плану Товариства. З цією метою було складено спеціальну анкету, на основі аналізу результатів якої книговидавці прийшли до висновку, що: "Розповсюджена думка, начебто для народу, котрий стоїть на низькому культурному рівні, необхідно давати речі легкого змісту, як подаються дітям казочки, а взагалі матеріали, що не вимагають пробудження думки... Цей погляд невірний і протинародний. Популяризація — це легкість форми, але не змісту... З великим інтересом народ читає речі історичні, особливо, коли вони видані не в формі підручника, а в формі монографічній, без перерахування сухих дат, а з цікавим зображенням подій, їхніх причин та результатів... На першому місці, очевидно, повинна стояти рідна історія — проте не виключно". Анкета також виявила велику різницю між членами "Просвіти" стосовно рівня освіти та знань. Все це було враховано при складанні детального плану випуску літератури, котрий був затверджений Головним Виділом і ділив усі видання на дві категорії.
До першої категорії належали видання, призначені для найменш освічених селян. Книжки розсилалися безкоштовно всім членам Товариства. Відповідно, це мали бути невеликі за обсягом, дешеві, популярні за змістом книжечки, написані в формі збірників. Друга група книжок, призначена для більш освіченого кола громадськості, повинна була виходити серіями. Придбати книжки могли всі бажаючі.
В цей же час "Просвіта" наймає власного редактора — співробітника газети "Діло" Я. Весоловського. З початком 1907 року поновлюється випуск періодичного органу "Письмо з "Просвіти", котрий спочатку (в 1907 р.) виходив щомісячно, а пізніше (з 1908 р.), двічі на місяць, як неполітичний науково-популярний журнал. Від кінця 1909 року "Письмо з "Просвіти" стає просвітньо-організаційним органом Товариства.
З метою ознайомлення народу з перлинами української класики, "Просвіта", ще в 1904 р., починає видавати серію "Руська письменність " за редакцією Ю. Романчука. Продовження цієї серії поряд з іншими входило до плану випуску літератури, призначеної ДО Продажу. Активізувати роботу вдалося не одразу.
До початку 1908 року в серії "Руська письменність" вийшло всього 5 книжок. Почати видання нової серії, котрою стала "Господарська бібліотека", вдалося лише в 1908 році. Виконання видавничого плану, налагоджене після 1910 року, було перервано Першою світовою війною.
В 1909 р. "Просвіта" бере на себе важку, але почесну місію. З метою координації просвітницької діяльності не тільки в Галичині, але й в усіх українських землях, і з нагоди свого 50-річчя, Товариство проводить Перший український просвітньо-економічний конгрес, котрий перетворився в справжнє свято української культури. Основною темою був розвиток видавничої діяльності в усіх куточках українських земель, як головного чинника розповсюдження освіти. Якщо в 1904 році в Австро-Угорщині нараховувалося 38 українських періодичних видань, то в царській Росії 27 мільйонів українського населення не мало жодної газети чи журналу.
Прочитані на конгресі реферати й прийняті резолюції "Просвіта" видала окремою книжкою за редакцією секретарів конгресу І. Брика та М. Коцюби. Конгрес відкрив нові можливості для творчих та ділових зв'язків з українськими організаціями поза Галичиною. В архіві "Просвіти" збереглося численне, різноманітне листування з окремими авторами про видання їхніх книжок та виплату гонорарів (ф. 348, оп. 1, № 6505, 6498), редакціями журналів та газет (№ 6507а), установами та організаціями про книгообмін (№ 6497). Враховуючи побажання, висловлені на конгресі, і використовуючи матеріали доповідей виступаючих, директор Канцелярії Товариства А. Гапяк складає "Програму діяльності філій Товариства "Просвіта", котра виходить окремою книжкою і розсилається за призначенням. В той же час (1910 р.) виходить "Інструкція для організаторів читалень "Просвіти", і пізніше (1913 р.), "Правильник діяльності для читалень Товариства "Просвіта".