Порівняно з 1997 р. кількість зернозбиральних комбайнів у господарствах України зменшилась з 110 тис. до 80 тис., кукурудзозбиральних – з 14 тис. до 10 тис., а їх технічний стан – на рівні повного спрацювання: недостатня кількість зернозбиральної техніки зумовлює не тільки великі втрати зерна, але й погіршення його якості.
Концепція стійкого розвитку зернового господарства має будуватися на засадах удосконалення його структури, усунення втрат і збалансування попиту з урахуванням природного потенціалу земель, які можуть використовуватися у господарствах товарного землеробства без порушення агротехніки від збільшення посівів зернобобових культур.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці 1 урожайність зернових культур.
З даних таблиці можна зробити висновок, що у 1999 вона знизилася на 20 % порівняно з 1990 р. Надзвичайно знизилась за останні роки урожайність озимого жита, озимого ячменю, кукурудзи на зерно (26 ц/га). Дальше підвищення врожайності по групі зернових у цілому можна досягти завдяки удосконаленню структури їх посівних площ, зокрема збільшенню питомої ваги площ високоврожайних і зменшенню низьковрожайних культур. При цьому слід враховувати потреби країни в необхідній кількості зерна різного господарського призначення – хлібного, круп’яного, технічного і фуражного.
Важливим показником рівня виробництва зерна є валовий збір, який наведений у таблиці 2 . Питома вага валового виробництва пшениці в останні роки становить близько 50 % від загальної кількості виробленого зерна в Україні. Як показано у таблиці з кожним роком в Україні зменшуються валові збори зернових, особливо озимої пшениці, проса, вівса, кукурудзи на зерно. Поряд із збільшенням виробництва зерна особливе значення має підвищення його якості. Для того, щоб збільшити валові збори зерна при високій його якості необхідно перш за все впроваджувати у виробництво нові сорти інтенсивного типу і вирощувати їх з урахуванням фізіологічних особливостей. Необхідно вирощувати зернові культури по найкращих попередниках на основі прийнятих сівозмін, перехід від окремих заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами до інтегрованих систем боротьби з ними і інші заходи. Важливим показником рівня виробництва зерна є кількість його на душу населення. В Україні цей показник різко зменшується з кожним роком. Так, як у 1990 р. виробництво зернових і зернобобових культур на душу населення становило 490 кілограмів.
Охарактеризуємо за допомогою таблиці 3 виробництво зерна по категоріях господарств України.
| 1990 | 1991 | 1995 | 1996 | 1997 | 1999 | |
| Всі категорії господарств | 45009 | 40674 | 33930 | 24571 | 28472 | 24662 |
| У тому числі: - с/г підприємства | 43564 | 39228 | 30675 | 21721 | 24419 | 21451 |
| Особисті підсобні г-ва населення вкл. орендарів - громадян | 1445 | 1436 | 2747 | 2521 | 3368 | 2711 |
| Фермерські господарства | 0 | 10 | 508 | 329 | 685 | 500 |
З таблиці видно, що найбільша частка виробництва зерна припадає на с/г підприємства і особисті підсобні господарства населення, включаючи орендарів-громадян. Також, з даних таблиці свідчить те, що в Україні, починаючи з 1991 р. частка виробництва зерна фермерськими господарствами поступово зростає і у 1999 р. вона становить 500 тис. тонн.
Ці всі дані можна відобразити і у динаміці виробництва зерна по категоріях господарств (діаграма 1).
Щоб охарактеризувати стан зернового господарства України, то необхідно проаналізувати товарну пропорцію зерна за каналами реалізації.
Зміни, що відбулися за останні 5-6 років у реалізації зерна і впроваджені маркетингу, свідчать про поступовий перехід від адміністративної економіки до ринкової. Вважаючи державні закупівлі зерна основою політичної і соціально-економічної стабільності в країні, держава тривалий час контролювала процес реалізації цього виду продукції, диктувала селянину умови збуту через державне замовлення і держконтракт, одночасно намагаючись заінтересувати товаровиробника авансуванням (безпроцентним кредитом), матеріально-технічним забезпеченням, стимулюванням обсягів продажу зерна понад рівень держзамовлення, компенсацією транспортних витрат по доставці на елеватори, рівнем орієнтованої закупівельної ціни, що вважалась нижньою межею при закупівлях підприємствами хлібопродуктів. Динаміка обсягів товарної пропозиції в Україні, зміни в структурі каналів розподілу зерна у господарств суспільного сектора наведена в таблиці 4
Реалізація зерна по різних каналах в 1990-99 рр. господарствами суспільного сектора
| Канали реалізації | Роки | ||||
| 1991 | 1996 | 1997 | 1999 за 10 міс. | 1999 до 91 % | |
| Всього | 17856 | 12606 | 10090 | 9636 | 53 |
| В тому числі: заготівельним організаціям з урахуванням продажу по прямих зв’язках | 11081 | 4490 | 4373 | 1183 | 10 |
| Споживкооперації | 89 | 21 | 16 | 5 | 5,6 |
| Населенню, в рахунок оплати праці і через систему громадського харчування | 4037 | 3259 | 4361 | 2911 | 72 |
| Реалізовано на ринку, через власні магазини, ларки | 1648 | 2522 | 3412 | 2315 | 1,40 р. |
| Реалізовано по обміну і за валюту | 933 | - | - | - | - |
| Реалізовано по бартеру | 67 | 2288 | 4915 | 3208 | 47р. |
| Продано зарубіжним країнам | 1 | 16 | 11 | 13 | 13р. |
| Продано господарствам на біржах | 2 | 10 | - | 0 | - |
Структура розподілу зерна по каналах реалізації за 90-99 рр. господарствами суспільного сектора
| Канали реалізації | Роки | |||
| 1991 | 1996 | 1997 | 1999 за 10 міс. | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Всього | 100 | 100 | 100 | 100 |
| В тому числі: заготівельним організаціям з урахуванням продажу по прямих зв’язках | 62,1 | 35,6 | 25,5 | 12,3 |
| Споживкооперації | 0,5 | 0,2 | 0,1 | 0,1 |
| Населенню, в рахунок оплати праці і через систему громадського харчування | 22,6 | 25,9 | 25,5 | 30,2 |
| Реалізовано на ринку, через власні магазини, ларки | 9,2 | 20,0 | 20,0 | 24,0 |
| Реалізовано по обміну і за валюту | 5,1 | - | - | - |
| Реалізовано по бартеру | 0,4 | 18,2 | 28,8 | 33,3 |
| Продано зарубіжним країнам | - | 0,1 | 0,1 | 0,1 |
| Продано на біржах, аукціонах | 0,1 | 0,0 | 0,0 | 0,0 |
Характеризуючи динаміку торгівлі, слід відзначити, що у 1990-92 рр. вона була досить стабільною. В урожайному 1993 р. її обсяги досягли максимуму – 20 млн. т., а в наступні 5 років зменшились, сягаючи лише 13 млн. т. Загальне зменшення продажу за 1991-1997 рр. становило майже 10 % і насамперед звузився внутрішній ринок зерна (від 17,8 до 10,1 млн. т.); а також нерозвиненість ринкової інфраструктури, яка не змогла вчасно компенсувати втрачені можливості гарантованого збуту.
Для товаровиробників, які мають великі партії продовольчого і фуражного зерна, більш привабливим є продаж зерна на біржах, де вони можуть скористатися перевагами поточної кон’юктури ринку, протягом п’яти днів отримати гроші. Реалізація зерна в рахунок держкомітету і продаж на біржах – це ті канали, які дозволили товаровиробнику виручити максимальну ціну за його продукцію у період мінімально низьких цін – зразу після збирання врожаю. У цей період реалізувалось до 90 % всього товарного зерна. Продаж підприємством споживкооперацій, населенню і видача в рахунок оплати праці, реалізація на ринку та через власні магазини, бартерна торгівля не забезпечили господарством значних доходів. Проте слід сказати, що продаж зерна населенню в останні роки збільшився від 4 млн. т. у 1991 р. майже до 44 млн. т. у 1997-1998 рр. У 1,5 рази виросла реалізація зерна на ринку, через власні магазини. І хоч тут ціни порівняно з цінами держконтракту нижчі більш як на третину, проте в умовах високої інфляції господарства вигравали на швидкості обігу грошей, які зразу ж спрямовувались на придбання матеріальних ресурсів.
Зерно є традиційним біржовим товаром, його ринок не вимагає інтеграційних процесів і зайвих посередників. Однак з огляду на велике стратегічне значення ринку зерна, роль і місце державного посередництва в ньому не викликають сумніву. Зерновому господарству і ринку зерна властиві регіональні проблеми, пов’язані з різницею між виробництвом і потребами, попитом і пропозицією на регіональних ринках.
Порівняння даних за 1991-1998, 99 рр. щодо потреби в зерні з його середньорічним виробництвом показує, що Україна забезпечує себе власним зерном лише на 70 %, зокрема, області Полісся – 64 %, Карпат – 23%, Лісостепу – на 86 % і Степу – на 73 %. Найбільший дефіцит зерна мають Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Донецька, Київська області. Виробляють зерна понад потреби Херсонська, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Вінницька, Сумська, Полтавська і Чернігівська області.
У перспективі Україна повинна мати достатню кількість продовольчого і фуражного зерна для повного забезпечення своїх власних потреб, а також для його експорту на зовнішній ринок.
Розвиток приватного свинарства і птахівництва тісно пов’язується з розвитком ринку зернофуражних ресурсів. Якщо для повного забезпечення населення хлібопродуктами достатньо виробляти 110-120 кг борошна на одного жителя України (всього 6-7 млн. т.), то для розв’язання стратегічних питань сталого розвитку свинарства, птахівництва в експортно-орієнтованих моделях потреба у зернофуражних ресурсах може сягнути 38-40 млн. т. Цього рівня можна досягти через розширення та інтенсифікацію зернового господарства.
Серед важливих проблем розвитку зернового господарства необхідно врахувати можливості розвитку спиртової, лікеро-горілчаної та пивоварної галузей промисловості, а також можливості експорту озимої пшениці, особливо її цінних сортів і пивоварного ячменю.