Особливість такого документу полягає в тому, що він не може з'явитись на світ без відповідного зернового забезпечення. Тобто природа складських документів виключає появу порожнього товаророзпорядчого документу. Гарантією цьому виступає те, що зерновий склад не може видавати складський документ, якщо зерно фізично не передане на вберігання та не прийняте зерновим складом. Тобто складський документ може мати тільки реальне зернове наповнення, ніякі обов'язки з боку поклажодавця передати зерно на зберігання в майбутньому під видані зараз складські документи не правомірні, якщо навіть це передбачено договором складського зберігання.
Зерновий склад видає складський документ тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слід зазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвом надійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте на зберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.
Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.
Складські свідоцтва мають наступні основні ринкові властивості:
- оборотність - здатність купуватися і продаватися на ринку, а також у багатьох випадках виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує оборотність зерна;
- доступність для цивільного обігу - здатність складських свідоцтв не тільки купуватися і продаватися, а й бути об'єктом інших цивільних відносин, включаючи усі види угод (позики, дарування, збереження, комісії, доручення та ін.);
- стандартність - складські свідоцтва мають стандартний зміст. Саме стандартність робить їх здатними обертатися;
- документальність - складські свідоцтва завжди являють собою документ незалежно від того, чи існують вони в паперовій формі або в безготівковій формі запису по рахунках. Відповідно до встановленої правової практики складські свідоцтва, як документ, містять усі передбачені законодавством реквізити, відсутність хоча б одного з яких призводить до недійсності товаророзпорядчого документу;
- ринковість - оборотність вказує на те, що складські свідоцтва існують як зерно, що має свій ринок з властивою організацією, правилами роботи, тощо;
- урегульованість і визнання державою - складські свідоцтва повинні бути визнані державою для забезпечення належної урегульованості і відповідно довіри учасників ринку;
- ліквідність - здатність бути швидко проданими і перетвореними в кошти без істотних втрат для власників при невеликих коливаннях ринкової вартості і витратах на реалізацію;
- обов'язковість виконання - згідно із законодавством не допускається відмовлення від виконання зобов'язання, підтвердженого складським свідоцтвом, якщо тільки не буде доведено, що воно потрапило до власника неправомірним шляхом.
Впровадження складських свідоцтв в Україні відкриває найширші можливості для мобілізації внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників та інших учасників ринку зерна. Однак доводиться констатувати, що нині відсутні будь-які спеціальні нормативні акти, регулюючі ринок складських свідоцтв. Крім того, впровадження складських свідоцтв на зерно стримується відсутністю не тільки соціальної нормативно-правової бази, а й знань серед суб'єктів ринку зерна про них.
Дев'яте. Заставні закупки зерна. З нарощуванням валового збору зерна здійснення заставних закупок набуває для України виключного значення.
Світовий досвід свідчить, що механізм заставних закупок діє ефективно лише за таких основних правил: визначення державного агента із забезпечення заставних закупок; повного бюджетного фінансування таких закупок або можливості кредитування Державного агента в комерційних банках з відшкодуванням процентів за кредит та витрат за зберігання зерна за рахунок бюджетних коштів. При цьому сільськогосподарському товаровиробникові гарантується з боку держави мінімальна ціна на зерно, яка відшкодовує всі витрати і забезпечує певний прибуток. З цього, мабуть, і потрібно виходити, розробляючи подальшу стратегію і тактику дій на національному зерновому ринку із забезпечення заставних закупок зерна.
Декілька років точаться розмови про заставні закупки зерна, приймаються постанови Кабінету Міністрів України (від 21 червня 2000 року № 1141, від 27 січня 2001 року № 59 та від 29 квітня 2002 року № 590), які не забезпечені дійовим механізмом і не дають реальної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам. Недопустимо, що до цього часу Кабінетом Міністрів досі не вирішено поставлене перед ним завдання забезпечення бюджетного фінансування таких закупок, без виконання якого сам механізм заставних закупок є нереальний.
Особливе занепокоєння викликає те, що донині не визначено Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна, а сам механізм їх проведення покладено на регіони. Заставні ціни визначено на рівні 50% від біржової ціни (165 грн. за тонну пшениці 3 класу), яка не забезпечує відшкодування середньогалузевих нормативних витрат сільськогосподарських товаровиробників, які становлять з мінімальним прибутком для відтворення виробництва 360 грн. за тонну. Виправити таку ситуацію має вищезазначений Закон, який, однак, окреслює тільки правові контури заставної закупки зерна.
З цього випливає два основних питання, які необхідно терміново вирішити. Перше - визначення Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна. Структурою, яка здатна ринковими методами ефективно проводити державну політику із заставних закупок на зерновому ринку, має стати Державна акціонерна компанія „Хліб України". Безумовно, структури, включаючи і міжнародні, які не бажають участі держави в регулюванні ринку зерна на користь українського товаровиробника, будуть проти такої ролі ДАК „Хліб України". Однак, наприклад, у СПІА до 17% експорту зерна контролює Товарно-Кредитна корпорація Міністерства сільського господарства, а в Австралії та Канаді весь експорт зерна контролюють Ради пшениці. Рада пшениці Канади навіть розподіляє вагони-зерновози між елеваторами і подачу зерна на завантаження в порти. ДАК „Хліб України" нині найбільш підготовлена для виконання цієї важливої ролі. На користь цього свідчить наявний потенціал для проведення всього комплексу технологічних операцій із зерном, можливість одночасно зберігати його до 7 млн. тонн.
Друге питання, яке постало сьогодні з надзвичайною гостротою, бюджетне фінансування заставних закупок зерна. Оскільки повне бюджетне фінансування таких закупок в сумі 396 млн. грн.. здійснити проблематично, пропонується здійснити кредитування Державного агента під гарантії Уряду. В такому випадку потрібне незначне бюджетне фінансування в розмірі 112 млн. грн.., що буде спрямоване на виплату відсотків по вказаних цільових кредитах та відшкодування витрат по зберіганню заставного зерна.
Що таке заставна закупка зерна згідно із Законом? Через неї держава надає сільськогосподарським товаровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеного зерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, що відшкодовує середньо галузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент та уповноважені із забезпечення таких закупок в межах своїх повноважень.
Кабінет Міністрів України до 31 березня відповідного поточного року встановлює заставні ціни на зерно, які оголошуються в засобах масової інформації та доводяться до відома сільськогосподарських товаровиробників і заготівельних підприємств. Термін дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 30 червня наступного.
Для здійснення заставних закупок сільськогосподарський товаровиробник і Державний агент (уповноважений) укладають договір, за яким сільськогосподарський товаровиробник передає зерно Державному агенту або уповноваженому, останній сплачує виробнику заставну ціну зерна за умови зберігання його зерновим складом. При цьому приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерновими складами за дорученням Державного агента або на підставі договору між зерновими складами та Державним агентом у межах виділених коштів та визначених обсягів.
Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання заставного зерна за час його фактичного зберігання.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, то воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.
Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на заставне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються проценти. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані проценти після індосаменту не будуть повернені Державному агенту (уповноваженому) із забезпеченням заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то заставне зерно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.
Видача заставного зерна сільськогосподарському товаровиробнику проводиться не пізніше трьох робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником Державному агенту або уповноваженому вартості зерна, виходячи з встановленого розміру заставної ціни та відшкодування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна.