Серед творів світського характеру, написаних латинською мовою, значне місце займають хроніки. Так, у другій половині XIVст. невідомим автором була складена Хроніка Великопольська, «Хроніка князів польських» викладає історію Сілезії до 1386 р. як невід'ємної частини Польщі, створювались хроніки, присвячені, життю і діяльності польських королів, окремих представників панівного класу.
Визначними пам'ятками юридичної думки XIVст. були Вісліцький і Петрковський статути. Написані латинською мовою, вони відображали і відстоювали класові інтереси польських феодалів, сприяли зміцненню їхньої влади над феодально-залежним селянством.
2. Наука, наукові вчення
Великих успіхів досягла в XV ст. польська наука в області математики й астрономії. Марцин Круль із Журавиці, його учень Марцин Билиця з Олькуша і ряд інших учених своїми працями здобували славу молодому Краківському університету на батьківщині і за кордоном. В другій половині XV ст. особливо прославився своїми роботами в області астрономії Войцех із Брудзева, учитель геніального Миколи Коперника.
До цього часу, відносяться перші праці по природничих науках: великий каталог польської флори і фауни і словник польських термінів для позначення рослин, складені Яном Станком, одним з видатних ботаніків середньовічної Європи.
На початку XV ст. у Польщу проникнуло вчення Яна Гуса. Праці Гуса стали відомі в Польщі ще при його житті і жадібно читалися. На території Польщі з проповіддю гусизму виступав ближній сподвижник і друг Гуса Ієронім Празький. Серед професорів Краківського університету були чехи, переконані гусити – Маврицій Рвачка і Генрик Чех. Одним з активних послідовників Гуса був поляк професор Краківського університету Анджей Галка з Добчина. У піснях, написаних польською мовою які являються одними з кращих літературних творів цього часу, він вихваляв Виклефа, англійського реформатора, вчення якого було використано Гусом, нападав на католицьке духівництво з папою на чолі, що служить антихристу, обманює народ і ховає від нього істину, що укладена в вченні Виклефа.
Католицька церква, на чолі якої стояв краківський єпископ Збигнев Олесніцький, вела запеклу боротьбу з усіма проявами гусизму. Їй удалося домогтися осуду ряду його прихильників. Але вона вже не могла цілком відновити безмежний авторитет, яким користалася католицька ієрархія і, зокрема, її глава – римський папа.
Прогресивні ідеї боротьби проти зловживань папської курії знаходили прихильників і серед не примкнулих відкрито до гусизму діячів польської культури. Одним з найвизначніших їхніх представників був ректор Краківського університету Павло Влодковиц, здобутки якого зіграли велику роль у виникненні польського гуманізму. Патріотичні й антиклерикальні погляди Влодковица були розвиті в другій половині XV ст. видатним публіцистом Яном Гостророгом, що співчував гуситським ідеям. Гостророг відстоював програму об’єднання польських земель і був виразником раннього етапу формування польської національної самосвідомості.
Серед діячів польської культури середини XV ст. виділяється також професор Краківського університету Ян з Людзиска. Селянин по походженню, він рішуче виступав у захист пригнобленого й експлуатованого селянства. Ці почуття Ян з Людзиска виразив і в привітальній промові, що він говорив від імені університету при зустрічі в його стінах молодого короля Казимира Ягеллончика. Спрямована проти реакційних великих феодалів, перейнята патріотичним підйомом, промова Яна з Людзиска являє собою один з найсвітліших пам’ятників передової польської суспільної думки того часу. Усі ці успіхи в розвитку освіти, мови і науки знаходили висвітлення й у розвитку польської літератури, правда, література XIV ст. ще мало відрізняється від літератури попереднього періоду. Тут така ж бідність жанрів, та ж перевага здобутків релігійного характеру.
Серед добутків світського змісту, написаних латинською мовою, велике місце займають хроніки. Це – хроніка Великопольська невідомого автора, складена в другій половині XIV ст., так звана «хроніка Дзежви», хроніка князів польських, доведена до 1386 р. Що викладає історію Селезії. Автор останньої хроніки, Петро з Бичіни, розглядає Сілезію як невід’ємну частину Польщі.
Особливої уваги заслуговує хроніка, написана Янком з Чарнкова. Її автор, духовний, по походженню міщанин, займав впливове положення при дворі Казимира ІІІ, а після його смерті стояв в опозиції до Людовика Угорського. Хроніка охоплює період правління Людовика. Гострий полемічний тон автора стосовно політичних супротивників відрізняє хроніку Янка з Чарнкова від мнимої безпристрасності інших його сучасників хроністів. Серед здобутків політичного характеру виділяється також присвячена відомим подіям 1311–1312 р. пісня про війта Альберті, авторство якої приписується єпископу познанському Янові з Кемпи, автору декількох пісень релігійного змісту.
3. Література в ХІV на початку ХV ст.
Література польською мовою представлена в XIV ст. винятково здобутками релігійного змісту. Це – так званий Флорианський псалтир, що є перекладом з чеського оригіналу і уривки життя св. Блажея. От і усе, що дійшло до нас з літератури XIV ст. польською мовою, якщо не вважати численних описаних у латинських судових книгах текстів показань свідків, присяг по різних справах – найдорощого для мовознавця-полоніста пам’ятника живої розмовної мови XIV ст.
Найбільші пам’ятники юридичної думки епохи Казимира III – Віслицкий і Петрковский статути, мова про які вже йшла вище, були написані на латині.
У XV ст. література релігійного змісту починає поступатися місцем писемності світській, з’являються перші публіцистичні праці, розвивається поезія. Латинська мова також переважає в літературі, але і польська мова завойовує собі поступово усе біьші права. Це – результат швидкого росту польського міського населення, результат прилучення до культури широких шарів шляхти, що зміцніла економічно і завойовує політичні позиції. Видатною науковою працею цього часу була «Історія Польщі» Яна Длугоша. Ян Длугош (1415–1480) – краківський канонік, вихованець Краківського університету і секретар єпископа Олесницького, що не розділяв, однак, антинаціональних поглядів останнього. Видатний політичний діяч своєї епохи, він брав активну участь у житті держави, брав участь у дипломатичних переговорах Польщі з Орденом і т.д. По роду обов’язків Длугошу довелося багато подорожувати, що розширило його кругозір і збагатило його бібліотеку великою кількістю рукописів, привезених головним чином з Італії. Длугош сприйняв у гуманістів любов до класичних авторів і класичної латині, якою він володів у досконалості, але світогляд його залишався типово середньовічним, зокрема, авторитет церкви, перевага духовної влади над світською для нього завжди були незаперечні. Це цілком відбилося і на його «Історії Польщі», що тому і не задовольняла його молодших сучасників – польських гуманістів. «Історія Польщі» Длугоша – капітальна праця в 3 томах (12 книгах), що охоплює події з найдавніших часів до 1480 р. Заснована на ретельному вивченні джерел місцевих і іноземних, у тому числі російських літописів, для чого під кінець життя Длугош спеціально вивчив російську мову, «Історія» Длугоша є вершиною середньовічної Польської історіографії. Книги Длугоша перейняті гарячою любов’ю до батьківщини і вірою у велике майбутнє Польщі. Длугош ніколи не втрачав надії на те, що прийде година, коли західні землі знову з з’єднаються з Польщею. Відзначаючи у своїй історії під 1322 р. утрату Сілезії, він виражає відразу тверду впевненість у тім, що «Вроцлав по милості божій коли-небудь з’єднається з королівством».
У XV ст. широко розвивається поезія латинською мовою, як духовна, так світська. Писалися релігійні пісні і гімни на честь святих, а поруч з ними – панегірики на честь сильних світу цього і надгробні епітафії. Збереглася епітафія Владиславу Ягайлу, написана Гжегожем із Санока, діалог, присвячений пам’яті єпископа Збигнева Олесницького, поема про смерть знаменитого польського лицаря Завіші Чорного й ін. Створювалися й епічні добутки, присвячені найбільшим історичним подіям. Одне з них оспівує Грюнвальдский бій, інше описує фатальну битву під Варною. З’явилися перші досвіди в області лірики, спочатку у виді листів до улюблених (чи, скоріше, рецептів, як писати ці листи), що виходили із середовища, студентської молоді, а з другої половини XV ст. вже і дійсно любовні вірші, авторами яких були Гжегож із Санока, Каллимах.
Видним поетом того часу був Станіслав Целєк (1382–1437). Крім релігійних пісень, він писав сатиричні вірші на шлюб Владислава Ягайла з Єлизаветою і поему про Краків, що оспівує красу його природи і його визначні пам’ятки.
Писемність польською мовою й у XV ст. представлена також здобутками релігійного змісту. Зберігся ряд молитов, збірник проповідей (так названі Гнезненскі проповіді), молитовник Навойки. З великих рукописів польською мовою вкажемо на Пулавьский псалтир (переклад з чеського оригіналу) і на біблію королеви Зофї (Сарошпатацький кодекс), написану за замовленням останньої дружини Ягайла (теж переклад з чеського).
До цього часу відноситься ряд перекладів на польську мову пам’ятників польського права. З доручення мазовецького князя Болеслава IV, Свентослав з Войцешина перевів близько 1423 р. Вартский статут Ягайла, а близько 1449 р. – Віслицький статут Казимира III. Був переведений на польську мову і Кодекс мазовецького права. У другій половині XV ст. зроблений переклад з німецького магдебурзьких ортілів, найважливішого пам’ятника міського судочинства.
Існували і поетичні здобутки польською мовою – релігійні пісні, римовані легенди про свята, коляди. Останні становлять особливий інтерес як вірші, що вийшли з народного середовища. Серед оригінальних здобутків заслуговують на увагу так звані «Маріїні пісні», зв'язані з культом діви Марії. До другої половини XV ст. відноситься великий поетичний здобуток «Псалтир, чи п’ятнадцять міркувань про пристрасті господні», написане Владиславом з Гельнева і дуже популярне у свій час.