Істотним недоліком культурології є її абстрактність, що не опускається до рівня повсякденного життя людей. Соціальна антропологія намагається перебороти цей розрив. У даній роботі будуть розглянуті деякі підходи до пояснення культури повсякденності. Зрозуміло, цим не вичерпуються можливості й досягнення теоретичного аналізу.
Повсякденність як мир досвіду
Повсякденне - це звичне, звичайне й близьке. Це той життєвий порядок, у якому кожна людина, ким би і яким би вона не була, орієнтується вільно. Аналітичне проникнення в повсякденне являє собою серйозні труднощі через те, що все тут здається зрозумілим. Так відбувається тому, що людина в культуру повсякденності включена своєю підсвідомістю, частиною розуму.
Повсякденне - це сфера людського досвіду, що характеризується особливою формою сприйняття й осмислення миру, що виникає на основі трудової діяльності. Для неї характерно напружений стан свідомості, особиста участь у світі, що представляє собою сукупність видимих, не зухвалі сумніви в об'єктивності свого існування форм простору, часу й соціальних взаємодій. Всі ці форми є інтерсуб’ективно (соціально) організованими.
А. Шюц уважає, що повсякденність - це один з світів досвіду, для якого характерні наступні риси: а) напружена увага до життя; б) утримання від усякого сумніву в існуванні миру; в) переважною формою активності є трудова діяльність. Серед всіх видів активності остання відіграє найважливішу роль у конституюванні реальності повсякденного життя. Реальність і трудова діяльність вступають у когнітивний функціональний зв'язок, детермінований працею. Працююче Я виступає як цілісне, Я, оскільки праця найбільше повно активізує всі потенційні якості особистості, наділяє їхньою єдністю. І це зрозуміло, тому що основною функцією повсякденності виступає життєзабезпечення.
Природно, у трудовій діяльності присутні й спонтанні фізичні прояви, і властивість рефлексії, що споглядає (огляд результатів дії), і діяльність уяви (проектування дії). Але головним залишається діючий початок, чим повсякденне й відрізняється від миру фантазії (літературного задуму, миру чарівної казки, міфу й т.д.). В останньому немає праці, мотивованого навколишнім світом і у свою чергу впливає на його об'єкти, немає характерного для повсякденності повинності, у силу чого й увага до життя ослаблено, напружена установка заміняється споглядальної, що уявляє, практикується утримання від судження про існування об'єктів цього миру (миру фантазії). Всі уявлювані образи мають право на існування в цьому безмежному світі.
Ясно, що в основі когнітивного стилю, що конституює повсякденне, лежить принцип правдивості в комунікаціях людей, що породжує почуття впевненості в істинності що відбувається. Принцип правдивості затверджується трудовою активністю людей. Оскільки у світі фантазії виявляється дефіцит діяльності (особистісна і соціальної), напрошується висновок про те, що цей мир є трансформацією миру повсякденності, а не являє собою ізольовану від її й рівноправну з нею реальність. Тому в мистецтві головним принципом був і залишається принцип подібності життя, а не відходу від нього.
У повсякденному житті людям доводиться винаходити, створювати свій мир. У своєму світі люди беруть участь і свій зовнішній план (діяльністю, поводженням), і внутрішнім (духовно-психічним) миром. Внутрішнє життя прагне бути погодженої із зовнішньої й навпаки, оскільки люди так чи інакше хочуть жити згідно із собою, у стані щиросердечної рівноваги. Це можливо завдяки здатності людей створювати й накладати на мир фактів і процесів свій значеннєвий і ціннісне нормативний порядок і приводити обоє ці миру у відповідність один одному. Ясно також, що соціальна взаємодія неможливо без стійких символічних форм. З'являються артефакти - структурно подібні об'єкти. Культура повсякденності організується в таких символічних формах, як позитивний досвід, що має властивість передаватися від людини до людини, від покоління до покоління. Соціокультурний досвід людей кодується в міміці, жестах, рухах тіла, інтонаціях і словах, формулах, образах, технологіях. Ці прояви існують в областях спільної життєдіяльності людей, міжособистісної вербальної й невербальної комунікації, письмових текстах, сферах невербальних естетичних об'єктів. Для участі в такого роду комунікаціях людина повинен мати певну культурну компетентність.
Історична еволюція семіотичною системи повсякденності
Розглянемо сказане вище через призму семіотичних систем повсякденного життя людей. Ці системи поєднують внутрішній мир людей і зовнішніх фактів за допомогою знаків, служать засобом відбору фактів культури з ряду соціальних фактів і забезпечують динаміку культури.
У повсякденному житті можна виділити принаймні 4 класи знаків, що персоніфікують: а) цільні предмети (архітектура будинку, дизайн начиння, костюм); б) керування діями людей (міри, орієнтири, команди); в) знаки прогностики (прикмети, гадання, знамення); г) знаки мистецтв (музика, хореографія, образотворчі мистецтва).
На ці знакові системи накладемо ще один ряд: мова, обряди, засоби вирахування, гра. Тоді картина еволюції цих знаково-символічних систем у дописьменної культурі (I), у суспільствах індустріальної цивілізації (II) і культурі інформаційного суспільства (III) буде виглядати в такий спосіб.
Архітектура: I - народна архітектура; II - архітектура культових, кріпосних, спортивних і палацово-паркових споруджень; III - архітектура промислових, транспортна, засобів зв'язку й інших подібних споруджень.
Костюм: 1 - народний костюм; II - становий костюм; III - сучасний костюм у його функціональних різновидах.
Дизайн начиння (меблі, посуд, знаряддя праці й побуту, зброя): I - народна; II - начиння, виготовлена ремісниками; III - начиння, виготовлене промисловістю в масовому виробництві.
Міри, засоби й способи виміру: I - міри довжини, рівні довжині фаланги вказівного пальця (вершки), долоні, довжині кроку й т.п.; II - міри, стандартизовані в даній місцевості й співвіднесені один з одним (більший сажень, маховий сажень, гроші й т.д.); III - міжнародні стандарти мер, правила виміру.
Засоби орієнтування: I - межі, місцеві предмети, тамги й подібні знаки; II - карти, плани, схеми, геральдика, реклама; III - комп'ютерні засоби зображення (комп'ютерна анімація й т.п.).
Команди: I - сигнали-команди голосом і жестом; II - сигнали музичними інструментами й звуками (постріли, петарди), зорові сигнали (лампи, світлофори, підйом прапора, семафори й т.д.); III - автоматична сигналізація (робототехніка, команди в мовах інформатики й т.д.).
Прикмети: I - місцеві прикмети (ознаки хвороби з їхніми народними назвами, прикмети поводження домашніх і диких тварин); II - астрологія, симптоматика в медицині, фенологія; III - прогнози погоди по радіо й телебаченню, соціальна прогностика, техніка аналізів (у медицині, ветеринарії, фізику, хімії, біології й т.д.).
Гадання: I - гадання народні; II - мантичні мистецтва: хіромантія, каббалистика, гадання на картах, експерименти в науці й техніку й т.д.; III - моделювання соціальних і природних ситуацій за допомогою моделюючих систем.
Знамення: I - явища природи, суспільства й стани людини, що не входять у народні прикмети знаючих людей; II - чудеса (опису в Біблії й т.д.); III - маніпуляція масовою свідомістю засобами масової комунікації (паблік релейшнз, пропагандистські кампанії в ЗМІ й т.д.).
Музика: I - спів і гра на народних музичних інструментах (музичний фольклор); II - музика придворна, літургічна, сценічна, камерна; III - музика популярна, у тому числі й поп-музика.
Образотворчі мистецтва: I - народна орнаментика, народна скульптура, живопис природними матеріалами; II - іконопис, станковий живопис, ліплення з дерева, каменю, металу, стінні розписи; III - фотографія, кіно, телевізійне мистецтво, комп'ютерна художня анімація.
Хореографія: I - танцювальний фольклор; II - культовий, придворний, побутовий, бальний, сценічний танець; III - масовий танець.
Проведемо невеликий аналіз показаної еволюції форм символізації миру повсякденного досвіду. Зупинимося на предметах побутового побуту. Вони завжди мали знаковий зміст і тому характеризували соціокультурну приналежність людини: тога римлянина, одяг селянина свідчили про соціальний стан, але не про психологічний стан людини. Зараз положення міняється: комбінація берета, кепі, капелюха з гімнастеркою, піджаком або светром, чоботями, кросівками або мокасинами дає можливість людині виразити своє індивідуальне самовідчуття й емоційне відношення до дійсності. Повсякденне життя і її інвентар усе більше беруть на себе функцію емоційного суспільного самовираження, що так довго були монополією ідеології, слова, високого мистецтва. Естетика костюма переборює протилежність побутового і офіційного, з'єднуючи воєдино волю першого й красу й пристойність другого.
Життєве середовище стає реальною формою існування мистецтва. Наприклад, рок-концерт поряд з особливою емоцією, що виникає від переживання музичного добутку, дає відчуття радості спілкування, тому що люди вільно пересуваються під час концерту, випробовуючи почуття вікової й соціокультурної солідарності. Відбувається розкриття змісту добутку через середовище. Телебачення, радіо, домашня й відеотехніка дозволяють мистецтву розчинитися в повсякденному житті. (В 1891 р. у залі Карнегі-Хол Перший концерт Чайковського слухали 2 тис. чоловік, а перший виступ рок-групи дивилися й слухали завдяки телебаченню вже 73 млн. чоловік.)
Знання також розливається в життєвому середовищі. Виявляються вузькість і непродуктивність будь-якої спеціалізованої діяльності, позбавленої широкої культурно-гуманітарної основи. Це викликає потік науково-популярних журналів, телевізійних передач і т.д. Так вирішується кардинальна проблема епохи - проблема взаємин високої культури з низовим, повсякденним життям - з розчиненими в ній і модельованими нею культурними змістами. У той же час проблемою є втрата своїх орієнтирів так званою високою культурою. Починається епоха пошуку нових змістів. Можливо, змісти споконвічно закладені у світобудові й розпаковуються безліччю різних способів, у тому числі й життєвим шляхом людини, що проходить через страждання.