Традиційно сильні анти-австрійські настрої, що панували серед місцевої угорського аристократії, швидко розрослися у чергове повстання. Його керівником став Ференц II Ракоці. Національний герой угорців народився 27 березня 1676 р. Після смерти своєї бабки Жофії Баторі у 1680 р., чотирирічний Ференц мало не позбувся родинного спадку, котрий «добра бабця» заповіла ордену єзуїтів. Ілона Зріні, мати Ференца, за допомогою вірних їй людей зуміла таки відстояти спадщину сина. Після відомої оборони мукачівського замку австрійці розділили Ференца і його сестру з матір’ю і намагались виховувати їх у прихильності до імперії. Однак, спроба провалилась. Потрапивши під вплив Міклоша Берчені, Ференц ІІ Ракоці розпочав активну боротьбу проти австрійської влади. В обмін на підтримку він пообіцяв селянам, у випадку перемоги, звільнити їх від кріпацтва. З карпатських теренів Галичини Ференц запросив п’ятсот верховинців, що приєднались до повстанців. Саме з цих українців сформували особисту охорону князя, котру він з гордістю називав Gens fidelissima – «найвірніший народ». Мукачівський замок знову став центром боротьби. Підтримка повстання вимагало значних коштів, тому проблему частково вирішили за рахунок продажу в Европі солі, видобутої з шахт у Солотвино. Під захистом мукачівських мурів і 75-тисячної армії куруців у 1705 р. князь навіть заснував власний монетний двір. Саме у той час для зміцнення і перебудови твердині запросили французького інженера Демюссе.
Аби знайти союзників у боротьбі проти Австрії, Ференц ІІ Ракоці провадив активну дипломатичну політику. Його представники діяли на теренах Франції, Росії, Швеції і Туреччини. У 1707 р. Ракоці уклав таємний договір із російським царем Петром І. Держава куруців проіснувала аж до часу, коли угорські феодали відкинули питання ліквідації панщини. Це одразу викликало розчарування селян-повстанців. Більшість із них залишили свого керівника. Цим одразу ж скористались австрійці. У фатальній битві під Тренчийном повстанців розбили. А у 1711 р., після недовгої облоги, війська здобули Мукачівський замок. За Сатмарським мирним договором 1711 р. Ференцу II Ракоці гарантували повну амністію і право володіння маєтками у випадку відмови від політичних переконань. Та князь визнав таку пропозицію ганебною і закінчив своє життя у 1735 р. на вигнанні. Його останки спочивають в кафедральному соборі міста Кошіце, що у Словаччині.
Після поразки угорської партії австрійський цісар Карл ІV у 1728 р. передав замок і місто у власність Лотара Франца фон Шьонборна. Замок до 1787 р. перетворили на в’язницю. За нею закріпилась лиха слава. Инколи в’язницю називали австрійською Бастилією. Одного разу у в’язниці спалахнув бунт. Окрім важких умов утримування, певний період часу в’язнів годували лише морквою, тому згодом виступ назвали «морквяним». Лише терміново задіяні для придушення повстання двісті солдат змогли заспокоїти ситуацію.
Серед инших знаних персон, в різні часи тут утримували угорського просвітителя Ф. Казінці, російського революціонера і філософа М. Бакуніна, борця за грецьку незалежність О. Іпсіланті, французького посла Каміла Турно. Цікаві, але гнітючі спогади після відвідин замку 12 липня 1847 р. залишив угорський поет Ш. Петефі. В’язнів звільнили повстанці угорської революції 1848-49 рр. На знак цього на схилах гори посадили липу – «дерево свободи», яка росла до часу сильного урагану 1960 р.
У 1896 р., на честь тисячолітнього переходу угорських племен у Середньо-Дунайську низовину, в’язницю у замку офіційно закрили. За час її існування через ці каземати пройшли понад вісім тисяч в’язнів. Міністерство юстиції Угорщини передало Мукачівський замок у розпорядження Міністерства фінансів. Через втрату єдиного господаря він почав руйнуватись. У XX столітті фортецю пристосовували для потреб чехословацької та угорської армій. У 40-50-х роках певний час тут перебували органи НКВС, а потім її перетворили на школу механізаторів, курси голів колгоспів і профтехучилище. З 1993 р. це Краєзнавчий музей.[36,с.38-42]
ТАЄМНИЦЯ КОРОНИ СВЯТОГО СТЕФАНА
У ХІХ ст. Мукачівський замок став місцем, де впродовж трьох місяців зберігали найбільшу святиню Угорської держави – Корону Святого Стефана. Цю реліквію инколи називають символом минулого і сьогодення об’єднаної Европи. Корона складається з двох частин. Одна з них – це подарунок для угорських королів від Папи римського Сильвестра ІІ, а друга – підтвердження влади від візантійського імператора. Корона пережила багато різних пригод. Під час наполеонівських воєн виникла загроза захоплення міста Буда. Тому у 1805 р. корону під охороною загону капітана Йожефа Шплені вивезли і до березня 1806 р. зберігали у мукачівському замку. В ХХ ст. реліквія знову залишила Угорщину і лише у 1978 р. повернулась на визначене їй місце у приміщенні Угорського національного музею, а з 2000 корона перебуває у парламенті.
Більшість пам’яток Мукачевого розташовані уздовж мальовничого і охайного Бульвару Миру. На його початку кілька років тому встановили пам’ятник св. Кирилу і Мефодію (ск. О. Андялоші), що має символізувати 1100 річницю заснування Мукачевого. Місцеві жителі вже встигли скласти про пам’ятник шерег анекдотів переважно політичного характеру.
Міська Ратуша побудована в 1906 р. за проєктом архітектора Пала Тоасо у стилі модерн. За свідченням місцевих краєзнавців, у час закладання наріжного каменю у спеціальній капсулі замурували лист, який повідомляв, що на той час у місті мешкали понад чотирнадцять тисяч людей і було 1553 будинки. На горішній вежі ратуші є годинник майстра Йосифа Шовінського. Завдяки складному механізмові менший дзвін оголошує про відлік часу через кожні 15 хвилин, великий сповіщає про години. Нещодавно у приміщенні ратуші з’явився ще один «монумент». Це пам’ятник «Невідомому бандитові», який є свідченням непростого шляху політичного становлення сучасної України. Одразу поряд з будівлею Ратуші стоїть пам’ятник совєтським воїнам і партизанам (авт. П. Юсов). Обеліск встановлено у 1945 р. Його історія має свою таємницю. Перед війною у місті діяла фабрика, котра виробляла знамениті спортивні лижі. Власником був знаний майстер Дюла Чокнаді. Совєтська влада конфіскувала підприємство. Однак робітники відмовились виходити на роботу без свого «експлуататора». Влада поступилась, але змусила майстра перерахувати усі зароблені від військового замовлення гроші на спорудження монументу визволителям.
З проспекту Миру через гарну браму можна потрапити на подвір’я перед «Білим Будинком», знаного також як кам’яниця родини Ракоці. Палац зазнав найбільших перебудов і пристосувань для потреб родинної резиденції у середині XVII ст. Особливо до цього приклався Дьордь І Ракоці після того, як у 1633 р. став управителем мукачівського замку. З 1726 р. ці маєтності відійшли у власність роду Шьонборнів. Сьогодні будівля є результатом поєднання стилів ренесансу і бароко. На своєму початку вона мала розмір 26х19 метрів і її оточувала відкрита галерея. Свою назву «Білий будинок» отримав через білі зовнішні стіни з елементами червоних прикрас на кутах. Пізніші вдосконалення на замовлення графа Ервіна Шьонборна запровадив австрійський архітектор Балтазар Ньюмен і вони щасливо дотривали до нашого часу. Особливо ефектно виглядає бароковий портал і відкриті сходи, що провадять до центрального входу.
Поряд, на Площі Світу встановлено пам’ятник видатному живописцю, засновнику реалістичної школи угорського живопису ХIХ ст. Міхаєві Мункачі (1844-1900) Особу цього художника відносять до найважливіших постатей угорського мистецтва. На жаль, щоб досягти яскравости, більшість картин він ґрунтував бітуменом – темно коричневою фарбою. Час її нищить. Попри те, що найцінніші полотна маляра зберігають у спеціальних сховищах, може трапитись так, що за півстоліття більшість творів просто «згорять».