Собівартість, ціна реалізації та рентабельність зерна в сільськогосподарських підприємствах Лісостепу
Проте підтримка Уряду щодо цін на продукцію зерновиробництва в країні забезпечила прибуткове ведення даної галузі. Це й зумовило те, що ціни на зерно зростали прискореними темпами, ніж його собівартість, особливо у 2000 році, коли рентабельність виробництва зерна в областях Лісостепу становила від 52,4 у Чернівецькій до 96,2 % у Хмельницькій областях. Співвідношення між ціною та собівартістю продукції в 2000 році було значно вигіднішим для аграрних товаровиробників ніж у 2001-му. В умовах перехідного ринкового періоду зберігається висока собівартість. Як наслідок при низькому платоспроможному попиті більшості населення країни вітчизняна рослинницька продукція не знаходить належного збуту, а товаровиробники змушені реалізовувати її за цінами, нижчими від витрат. Особливо це стосується виробництва цукрових буряків.
Собівартість, ціна реалізації та рентабельність цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах Лісостепу
Так, якщоу 1995 роціданагалузьвусіхобластяхзонибулаприбутковою, тоу 2001 роцілишесільськогосподарськіпідприємстваПолтавської, Сумської, ХарківськоїтаЧернівецькоїобластеймалирентабельневиробництвоцукровихбуряків. У той же час в таких відомих областях бурякосіяння, як Вінницька, Київська, Хмельницька, Черкаська, ця галузь була збитковою. Сільськогосподарські підприємства України загалом і зони Лісостепу зокрема на початку ринкових реформ мали потужній виробничий потенціал, представлений земельними, матеріальними і трудовими ресурсами. Але, як відомо, він тоді використовувався недостатньо інтенсивно й продуктивно, оскільки аграрне виробництво базувалося переважно на ресурсозатратних технологіях із традиційно низькою продуктивністю сільськогосподарських рослин і тварин, що й зумовлювало досить високу собівартість рослинницької продукції. Але фіксовані ціни на її закупівлю забезпечували рентабельне ведення сільськогосподарського виробництва в більшості аграрних підприємств. Цьому також сприяли низькі ціни на енергоносії, порівняно високий рівень заробітної плати стосовно вартості продуктів споживання, що і впливало на структуру виробничих витрат. В рослинництві зменшилися витрати на мінеральні добрива, послуги і роботи, виконані сторонніми організаціями.
Структура виробничих витрат в рослинництві аграрних підприємств Київської області
Останнім часом переважними видами у структурі рослинницької продукції аграрних підприємств стають зернові. Кожний суб’єкт господарювання, встановлюючи певні пропорції в розмірах галузі, виходить з її прибутковості. Стабілізуючим у розвитку аграрної економіки України, і зокрема зони Лісостепу. Так, цього року було зібрано досить високий урожай зернових культур та картоплі, поліпшилося фінансове становище аграрних підприємств, зросла рентабельність сільськогосподарського виробництва тощо. Але потрібно відзначити, що повністю стабілізувати ситуацію в аграрному секторі економіки зони не вдалося. Розглянемо її на прикладі таких рослинницьких галузей, як зерновиробництво і цукробуряківництво.
Економічна ефективність виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах, 2000 р.
Щодо виробничих витрат із розрахунку на 1 га зернових як показника інтенсивності, то найбільші вони в аграрних підприємствах Хмельниччини. У той же час найнижчі собівартість і трудомісткість зерновиробництва були в Черкаській області, яка у 2000 році забезпечила найвищі в зоні Лісостепу як валовий збір зернових культур, так і їхню врожайність та прибуток з одиниці площі. Найвищий рівень рентабельності зернової галузі досягнуто в сільськогосподарських підприємствах Київської й Хмельницької областей. Найнижча рентабельність у господарствах Чернівецької області, де її рівень поступався середньому значенню цього показника в аграрних підприємствах України (відповідно 52,6 і 62,3 %). Економічна ефективність виробництва цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах зони Лісостепу була значно нижчою порівняно із цим показником у зерновиробництві.
Економічна ефективність виробництва цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах, у 2000 р.
Як свідчать дані в таблиці, в 2000 році найрентабельнішою дана галузь виявилася у Харківській області (рівень рентабельності цукрових буряків становив 39,4 %). Тут також одержано найвищий прибуток з 1 га зібраної площі – 501,4 грн. Потрібно відзначити, що цей показник був найвищим не лише у виробництві цукрових буряків, але й перевищував прибуток, який сільськогосподарські підприємства зони одержали від виробництва зерна. Це свідчить про те, що буряківництво за певних умов як високоінтенсивна галузь може давати більші надходження порівняно із зерновими культурами. Але в інших областях зони воно тільки у Сумській і Чернівецькій подібно до Харківської забезпечувало вищий прибуток з одиниці площі, ніж зернові культури (відповідно 267,2 і 213,9 грн. у Сумській та 288,5 і 195,6 грн. у Чернівецькій). А в такій бурякосійній області, як Черкаська, вирощування цукрових буряків замість прибутку завдало збитків у розмірі 234,1 грн. з 1 га. Стратегія розвитку АПК України має бути підпорядкована одній меті – ефективному забезпеченню потреб населення в продуктах харчування та реалізації експортного потенціалу регіонів зон держави. Важливу роль у розробці стратегії відіграє прогнозування, роль якого, як відзначає В.М. Нелеп [2], полягає не в розв’язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань із діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство в перспективі, імовірних методів, строків і результатів їх розв’язання різними способами, оцінка ефективності того чи іншого варіанта. Його роль полягає також у тому, що б значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану. Цими методологічними підходами ми й керувалися в нашій роботі.
У нинішніх умовах особливого значення набуває зернопродуктовий комплекс, який розв’язує стратегічне завдання щодо забезпечення населення хлібом, а тваринництва – зернофуражними ресурсами. Сучасна аграрна політика спрямована на стабільне виробництво зерна – 35 – 40 млн.. т на рік. Для виконання цього завдання урядом, разом із науковими, підприємницькими та банківськими структурами розроблено державну програму “Зерно – 2001 – 2004 років”. Остання виходить із того, що зернове господарство як нині, так й у майбутньому має займати пріоритетне місце в економіці держави. Звідси визначається й рівень виробництва зерна, який би задовольнив потреби внутрішнього ринку і забезпечив зростання експортного потенціалу країни.
В основу розробки прогнозу розвитку зернової галузі в аграрних підприємствах покладено такі передумови:
переведення на нову технологічну основу вирощування зернових культур за рахунок поступового нагромадження аграрними товаровиробниками необхідних матеріальних ресурсів;
інтенсифікація виробництва зерна та його раціональне розміщення у регіоні по мікрозонах і типах господарств.
Виробництво зерна в господарствах усіх категорій зони Лісостепу по роках, тис. Тонн
Як видно з наведених даних основною зерновою культурою у зоні є озима пшениця.
У Київській області опрацьована програма розвитку зернового господарства в межах господарств різних категорій. Нею передбачено у найближчі роки довести виробництво зерна до такого рівня: в 2003 році – 2 млн.. т, 2004 – 2,1 млн.., 2010 – 2,5 млн. т .
Прогнозні показники виробництва зернових культур в Київській області на 2002–2010 рр.
Основноюпродовольчоюзерновоюкультуроюустоличномурегіоні, яківзоніЛісостепу, йнадалібудепшениця, обсягивиробництваякоїпередбачаєтьсязбільшитидо 1209 тис. т. Середфуражнихкультур, крімячменю, передбачаєтьсярозширитиплощупідкукурудзуназерно. Щоб одержати потрібну кількість товарного зерна кукурудзи, необхідного для забезпечення переробної промисловості сировиною і громадського тваринництва кормами, площі посіву цієї культури планується збільшити до 35 тис. га.
Сучасний стан зерновиробництва потребує вдосконалення цінових відносин на ринку зерна, яке має здійснюватися в напрямі узгодження економічного результату на всіх етапах одержання та переробки зерна на кінцевий продукт споживання з тим, щоб не допустити зменшення попиту і дестабілізації цінової ситуації.
На особливу увагу заслуговує також галузь цукробурякового виробництва. Дуже відчутний спад тут розпочався з 1995 року, тобто з періоду, коли почала інтенсивно діяти давальницько – бартерна схема.
Відмінивши систему державних замовлень на цукрові буряки та цукор, держава фактично зняла з себе відповідальність за подальший розвиток галузі, надавши відповідним товаровиробникам повну свободу дій із передачею необхідного права власності на вироблену продукцію. Звільнення від державної опіки і відповідно від адміністративного диктату повинно було б, на думку ряду вчених, відкрити економічний простір для успішного функціонування цукробурякового виробництва на засадах ринкового саморегулювання. Але результати виявилися різко відмінними від прогнозованих, а вся галузь – неспроможною ефективно працювати в нових умовах господарювання.
Сільське господарство в нашій державі розглядається як галузь-донор, що допоможе вийти українській економіці із кризи, це по – перше. По – друге, основний “удар” у політиці західних держав щодо підтримки виробників цукрових буряків і цукру падає на рядових споживачів продукції цих країн. За рахунок підтримки монопольно високих цін у середині країни (6 – 8 дол. за 1 кг цукру) субсидується експорт цукру за низькими світовими цінами, тим самим збільшуючи наявність на зовнішньому ринку вільного цукру й знижуючи, таким чином, ще більше світові ціни. Тобто рядові платники податків змушені платити ще один непрямий податок (на цукор). Але для них це проходить малопомітно, оскільки витрати на харчування досить стабільні у споживачів і становлять 20 – 20% споживчого кошика. До того ж заробітна плата середнього українця в 2000 разів нижча.