- індентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
- середньозваженої собівартості;
- собівартості перших по часу прибуття запасів (ФІФО);
- собівартості останніх по часу прибуття запасів (ЛІФО);
- нормативних витрат;
- за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або за чистою вартістю реалізації.
Метод індентифікованої собівартості використовується по тим видам виробничих запасів, які використовуються для спеціальних заказів і проектів, а також по не заміняючим один одного запасам. Іншими словами, примінення даного метода предполагає ведення індивідуального обліку по кожному виду запасів.
Використання метода ФІФО основується на припущенні, що ті одиниці запасів, які були придбані першими, першими і вибувають. Відповідно, в складі собівартості реалізованої продукції спочатку відображається вартість запасів, які були в наявності на початок звітного періоду, потім – вартість запасів, які були першими придбані на протязі звітного періоду і т.д. Таким чином, вартість запасів на кінець звітного періоду відображається фактична по вартості останніх по часу придбання. Недостаток метода ФІФО в тому, що прийого застосуванні виходить заниження веоичини витрат, які списуються по придбаним цінам на собівартість реалізованої продукції і до завищення фінансових результатів (прибутків). В умовах інфляції це невигідно торговим підприємствам, так як приводить до зменшення частки закупівельної вартості у виручкі і недостатку платіжних ресурсів для придбання нових партій товарів по підвищеним цінам. Підприємства в даних випадках завищують ціну реалізації або звертаються за кредитами. Збільшення спросу на кредити визиває ріст цін і подальше підвищення інфляції. Позитивним у використанні методу ФІФО являється те, що залишки нереалізованих товарів відображаються в активі баланса по цінам, приближеним до реальної ринкової вартості на дату складання звітності. Крім того, ФІФО вигідно примінять при плануємому зменшенню закупівлі товаро-матеріальних цінностей і при очікуваному падінні цін на реалізуємі товари (продукцію).
Середньозважений метод визначення собівартості запасів потребує визначення середньозваженої вартості одиниці запасів. При цьому визначається кількість одиниць запасів на початок звітного періоду і їх вартість, а також кількість одиниць запасів, придбаних на протязі звітного періоду, і їх вартість. Дальше сума кількості таких запасів і їх вартості ділиться на кількість таких запасів, що в результаті дозволяє визначити середньозважену собівартість одиниці запаса на кінець періоду. Даний метод ефективний для оптових торгових операцій.
Використання методу ЛІФО базується на допущенні, що виробничі запаси відпускаються на виробництво в послідовності, зворотньої їх отриманню на підприємство, тобто запаси, які відпускаються у виробництво, оцінюються по собівартості останніх по часу отримання запасів. При цьому вартість залишків запасів на кінець звітного періоду визначається по собівартості перших по часу отримання товарів. При використанні методу ЛІФО проходить завищення витрат, які відносяться на фінансові результати і до зниження податкового прибутку.
Метод нормативних витрат заключається в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, встановленої підприємством з врахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.
Виробничі запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або за чистою вартістю реалізації.
Запаси відображаються по чистій вартості реалізації, якщо на дату баланса їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли або іншим шляхом втратили початкову очікуєму вигоду (п.25 П(С)БО №9).
Сума, на яку початкова вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, списується на витрати звітного періоду.
Якщо чиста вартість реалізації запасів, які раніше були уцінені, в подальшому збільшуються, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих товарів.
Протягом року тварини на вирощуванні і відгодівлі оцінюються за плановою собівартістю, яка розраховується на початку року, а в кінці доводиться планова собівартість до фактичної і визначається фактична вартість тварин на вирощуванні та відгодівлі на кінець періоду. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці є приріст живої маси, одержаний в звітному періоді, та жива маса, а від тварин які не зважуються, продукція не оприбутковується, а витрати спрямовуються на дооцінку поголів”я, виходячи із кількості кормо-днів та собівартості 1 кормо-дня.
Приріст живої маси молодняка тварин та тварин на відголдівлі і птиці певного виду та групи визначається як різниця між живою масою поголів”я, яке було на кінець рокеу та яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою париплоду та масою тварин і птиці, які надійшли в групу протягом року та які були на початок року.
Собівартість 1 центнера приросту живої маси визначається діленням зщагальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.
Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначається виходячи з витрат на їхб вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби та птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).
Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року.
Собівартість 1 центнера живої маси худоби і птиці визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).
На підставі розрахованої собівартості 1 центнера живої маси обчислюється фактична собівартістьб худоби, яка реалізована, переведена в основне стадо, забита на м”ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, в кінці року не міняється.
2.3. СИНТЕТИЧНИЙ ТА АНАЛІТИЧНИЙ ОБЛІК ТВАРИН НА ВИРОЩУВАННІ ТА ВІДГОДІВЛІ
В бухгалтерії СВК “Колос” облік молодняка тварин і тварин на відгодівлі ведеться на рахунку № 21 “Молодняк тварин і тварини на відгодівлі”, який призначений для відображення наявності, надходження і вибуття (за видами і групами) тварин і птиці, сімей бджіл, а також худоби, вибракуваної з основного стада й реалізованої без ставлення на відгодівлю, тварин прийнятих від населення для реалізації.
Тварин і птицю в бухгалтерії сільськогосподарських підприємств обліковують на рахунку 21 “Тварини на вирощуванні та відгодівлі” за кількістю голів, живою масою і вартістю (окремо виділяють племінних тварин) і даний рахунок має слідуючі субрахунки:
211 “Молодняк тварин на вирощуванні”;
212 “Тварини на відгодівлі”;
213 “Птиця”;
216 “Сім”ї бджіл”;
217 “Доросла худоба, що вибракувана з основного стада”
218 “Худоба, що прийнята від населення для реалізації”.
За дебетом рахунка 21 “Тварини на вирощуванні та відгодівлі” відображається надходження (придбання, приплід молодняку продуктивної й робочої худоби, вибракувана з основного стада худоба для подальшої відгодівлі або реалізації без відгодівлі) тварин на вирощуванні, які обліковуються за первинною вартістю; привіс живої маси молодняку тварин, за кредитом – вибуття тварин на вирощуванні внаслідок продажу, безоплатної передачі тощо.
На субрахунку 211 “Молодняк тварин на вирощуванні” ведеться облік наявності, надходження й вибуття молодняку великої рогатої худоби, свиней та коней. Аналітичний облік ведеться в розрізі матеріально відповідальних осіб (ферм, відділків тощо) за такими виробничими і віковими групами:
1.Велика рогата худоба:
1) телички (за роками народження);
2) бички (за роками народження);
3) нетелі;
4) корови-первістки для реалізації.
2.Свині:
1) поросята до двох місяців (до відлучки від матки);
2) поросята від двох до чотирьох місяців;
3) ремонтний молодняк;
4) свиноматки, що перевіряються;
5) молодняк свиней на відгодівлі.
3.Коні:
1) молодняк робочих коней (за роками народження і статтю);
На субрахунку 212 “Тварини на відгодівлі” ведеться облік наявності та руху дорослої худоби, переведеної з основного стада на відгодівлю й нагул. Аналітичний облік ведеться за видами худоби:
велика рогата худоба на відгодівлі й нагулі;
свині на відгодівлі.
На субрахунку 213”Птиця” ведеться облік наявності та руху птиці, як молодняку, так і дорослої. Аналітичний облік ведеться за такими обліковими групами:
1) Кури яєчного напрямку:
молодняк;
маточне стадо несушок;
промислове стадо несушок;
ремонтний молодняк.
2) Кури м”ясного напрямку:
молодняк;
м”ясні курчата (бройлери);
маточне стадо.
3) Качки:
молодняк;
доросле стадо.
4) Гуси:
молодняк;
доросле стадо.
На субрахунку 216 “Сім”ї бджіл” ведеться облік наявності та руху бджолиних сімей. Аналітичний облік ведеться за кількістю сімей, їх вартістю в цілому по пасіці.
На субрахунку 217 “Доросла худоба, що вибракувана з основного стада" ведеться облік наявності та руху поголів”я і балансової вартості, вибракуваних і реалізованих або забитих на м”ясо в господарстві без постановки на відгодівлю продуктивних тварин і робочої худоби. Аналітичний облік ведеться за видами тварин.
На субрахунку 218 “Худоба, що прийнята від населення для реалізації” ведеться облік руху тварин, прийнятих від населення для реалізації. Аналітичний облік ведеться за видами худоби.