Другий варіант. Вміст фосфору й калію необхідно довести до заданого рівня, який забезпечує одержання запланованого врожаю. Може найчастіше зустрічатися в агрохімічній практиці, зокрема при доведенні агрохімічних параметрів як до оптимальних значень, так і до рівня, що відповідає виділеним фондам мінеральних добрив [14].
Дози фосфорних і калійних добрив розраховують за формулою:
Д = (С1 – С2) *n (4.3)
де Д – дози фосфорних або калійних добрив для доведення вмісту Р2О5 і К2О в ґрунті до заплановайого рівня, кг/га д. p.; С1 – запланований вміст Р2О5 і К2О в ґрунті, мг/100 г.; С2 – фактичний вміст Р2О5 і К2О в ґрунті, мг/100 г.; n – кількість добрив (кг/га д. p.), яка необхідна для підвищення вмісту фосфору й калію в 100 г. ґрунту на 1 мг Р2О5 або К2O.
На інший орний шар дозу відповідно зменшують чи збільшують. Так, якщо глибина орного шару становить 30 см, дозу підвищують у 1,5 рази.
При визначенні доз мінеральних добрив слід враховувати надходження поживних речовин з органічними добривами. Так, для підвищення вмісту рухомого фосфору в чорноземах опідзолених середньосуглинкових на 2 мг в 100 г. ґрунту потрібно внести (90 + 100*2*1,5) /2 = 285,0 кг/га Р2О5.
При дозі органічних добрив 30 т/га у ґрунт надійде 75 кг, фосфору. Отже, решту 210,0 кг необхідно внести у вигляді мінеральних добрив.
Дозу внесення мінеральних добрив для середніх умов ґрунтової родючості розраховують за формулою:
Д = Уп * Н*(р, к) * Кп, (4.4)
де Уп – запланований урожай, ц/га; Н (р, к) – норматив витрачання добрив на одержання 1 ц врожаю, кгд. p.; Kn – поправочний коефіцієнт на агрохімічні властивості ґрунту (при середньому вмісті фосфору й калію Кп – 1,3; при підвищеному фосфору – 1,0 і калію – 0,7; при дуже високому – 0,5).
За формулою 4 можна розрахувати також і дозу азоту, але поправочний коефіцієнт на середній вміст цього елемента в ґрунті приймають за 1. Під час вивчення цього питання в ЦІНАО розроблена більш досконала методика визначення річної потреби озимої пшениці в азоті, яка враховує, крім рівня вмісту його в ґрунті, також величини запланованого врожаю, якість попередника озимої пшениці:
N = Уп*Н1; (4.5)
N = ΔУn*H2, (4.6)
де N – доза азотних добрив, кг/га д. p.; Уп – запланований урожай, ц/га; А Уп – приріст за рахунок азотних добрив, ц/га; Ні – норматив витрачання азотних добрив на 1 і урожаю залежно від попередників і ґрунтово-кліматичних умов, кг д. p.; H2 – те саме, але на одержання 1 ц приросту врожаю, кг д. р.
Розраховану таким чином річну дозу азотних добрив розподіляють за способами і строками внесення, дотримуючись загальної схеми, яку необхідно уточнювати відповідні до місцевих умов (табл. 4.1).
З наведеної схеми видно, що азотні добрива під озиму пшеницю вносять роздрібнено восени під допосівний обробіток ґрунту і під час прополеним весняно-літніх підживлень [14].
Таблиця 4.1. Загальна схема застосування азотних добрив під озиму пшеницю при інтенсивній технології вирощування
| Строк внесення азоту | Фаза росту й розвитку | Етап органогенезу | Доза азотних добрив |
| 1-й варіант – запаси Nmin, в орному шарі менше 30 кг/га, тому азотні добрива вносять до сівби | |||
| До сівби | 20% загальної розрахункової дози | ||
| 1-ше весняне підживлення | Кущіння | III | 30% загальної розрахункової дози |
| 2-е підживлення | Вихід у трубку | V–VI | 50% загальної дози |
| 3-є (літнє) підживлення | Колосіння | VIII | 30–40 кг/га понад загальну розрахункову дозу |
| 2-й варіант – запаси Nmin, в орному шарі понад 30 кг/га і до сівби азотні добрива не вносять | |||
| 1-е весняне підживлення | Кущіння | III | 1/3 загальної розрахункової дози |
| 2-е підживлення | Вихід у трубку | V–VI | 2/3 загальної розрахункової дози |
| 3-є літне підживлення | Колосіння | VIII | 30–40 кг/га понад загальну розрахункову дозу |
При вмісті в орному шарі понад 25 мг мінерального азоту на 1 кг ґрунту вносити азотні добрива перед сівбою озимої пшениці не слід. При менших запасах необхідно застосовувати під допосівну культивацію в зонах достатнього зволоження 20–30% а в районах недостатнього зволоження – до 50% загальної розрахункової дози азотних добрив.
Перше (регенеративне) азотне підживлення проводять на III етапі органогенезу за Куперман або під час проходження другої і третьої стадій розвитку за Фекесом. Дозу визначають за результатами ґрунтової діагностики з урахуванням стану посівів і погодних умов.
Друге підживлення, назване продуктивним, за оптимальним строком проведення збігається з V–VI етапами органогенезу за Куперман або з 6–7-ю стадіями розвитку за Фекесом. Дозу азоту визначають за даними рослинної діагностики.
Третє, або якісне азотне підживлення особливо необхідне для підвищення вмісту білка в зерні, насамперед у районах вирощування цінних і сильних пшениць. Проводять його на VIII етапі органогенезу за Куперман або на 11–12-й стадіях розвитку за Фекесом. Дозу азоту уточнюють за рослинною діагностикою і вносять у вигляді 15 – 20%-го розчину карбаміду в кількості 30 – 40 кг д. р. на гектар [14].
Установлені дози фосфорних і калійних добрив за нормативним методом використовують відповідно до «Практичного керівництва по освоєнню інтенсивної технології вирощування озимої пшениці». Враховуючи, що фосфорні добрива найбільш інтенсивно рослини вбирають в перші 30 – 35 днів, їх вносять під основний обробіток ґрунту або допосівну культивацію. З річної дози фосфорних добрив виділяють 20 кг Р2О5 для внесення в рядки. Калійні добрива в повній дозі вносять до сівби (під оранку чи перед культивацією). Проте як фосфорні, так і калійні добрива забезпечують максимальний ефект при внесенні їх стрічковим способом на глибину 10–12 см.
Ефективність мінеральних добрив характеризувалась значним приростом урожайності зерна озимої пшениці, максимальна кількість якої в зоні Полісся становило 9,8, Лісостепу – 9,4 і в Степу – 8,5 ц/га. У межах зростаючих доз, які вивчались, наявна тенденція до незначного підвищення приросту врожайності залежно від збільшення кількості внесених добрив, а окупність 1 кг поживних речовин додатковою продукцією перебувала в зворотній залежності.
На фоні інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці ефективність мінеральних добрив підвищується на 10 – 15% за рахунок їх взаємодії з іншими засобами хімізації та роздрібненого внесення азоту, який з міркувань екологічної безпеки слід застосовувати, дотримуючись науково обґрунтованих регламентів.
Традиційна система застосування добрив під озиму пшеницю забезпечує одержання приросту врожаю 11 ц/га, або 22,5% порівняно з контролем, а додаткове внесення 30 кг/га азоту в фазі колосіння збільшило його ще на 4,5 ц/га.
Наведені дані свідчать про високу ефективність мінеральних добрив, які застосовували за традиційною схемою, що передбачає внесення азоту в три строки – до висіву, рано навесні та у фазі колосіння. Проте подальший незначний приріст урожаю, який досягнуто за рахунок підвищення доз мінеральних добрив і проведення азотного підживлення на початку виходу в трубку (варіанти 6–9), не виправдовує тих величезних витрат і негативних екологічних наслідків. Останні виникнуть в результаті потужного хімічного тиску на агроценоз, зумовленого надінтенсивною хімізацією посівів.
Надто низький ефект нової системи використання агрохімічних засобів при інтенсивній технології вирощування озимої пшениці можна пояснити недостатньою обґрунтованістю нормативних показників для розрахунку доз добрив на запланований урожай, недосконалістю методики розрахунку та відсутністю діагностичного контролю за станом мінерального живлення рослин під час вегетації.
Не виключаються, звичайно, й інші можливі причини. Але в будь-якому випадку становище можна виправити шляхом оптимізації доз і строків проведення азотних підживлень методом комплексної діагностики.
Розміщення району в межах двох ґрунтово-кліматичних зон (Полісся і Лісостепу) обумовило значну строкатість ґрунтового покриву. Загалом експлікація ґрунтів сільськогосподарських угідь району включає 8 агровиробничих груп. Дерново-підзолисті ґрунти займають 39%, сірі лісові та темно-сірі (16%), алювіальні дернові та лучні (19%), ясно-сірі і сірі лісові, темно-сірі опідолені – 19%, болотні ґрунти – 7% наведені в таблиці 5.1.
Незважаючи на значні генетичні відмінності між різними групами ґрунтів, для всіх їх характерний понижений щодо їх типових ознак рівень природної родючості. Це пов`язано з їх легким гранулометричним складом, малогумусністю, підвищеною кислотністю, значною оглеєністю, засоленістю тощо. Як наслідок, вони мають нестійку структуру, низьку ємність вбирання, невисоку буферність, малу насиченість ґрунтовими колоїдами. Це призводить до погіршення водного, повітряного та поживного режиму ґрунтів.
Наведемо дані відносно гранулометричного складу для ґрунтів, які найбільш часто зустрічаються на території Новгород-Сіверського району.
Таблиця 5.1. Гранулометричний склад найбільш поширених ґрунтів Новгород-Сіверського району Чернігівської області
| Тип ґрунту | Глибина, см | Вміст різних за розміром (в мм) ґрунтових частинок | |||||
| пісок | пил | мул | |||||
| › 0,15 | 0,25 – 0,05 | 0,05 – 0,01 | 0,01 – 0,005 | 0,005–0,001 | Менше 0,001 | ||
| Дерново-підзолистий | 0–1050–60190–200 | 66,843,862,5 | 27,453,734,6 | 1,31,60,6 | 1,20,30,2 | 1,30,40,1 | 2,00,22,0 |
| Світло-сірі | 0–610–1530–4060–70 | 0,270,760,660,54 | 1,221,653,735,12 | 45,8454,3249,6841,60 | 9,0411,687,607,60 | 9,7610,049,888,68 | 33,7621,2428,3235,88 |
| Темно-сірі | 10–1525–3045–50 | 21,4521,4922,18 | 11,098,839,02 | 38,1642,1640,16 | 4,801,241,76 | 5,367,085,56 | 19,0419,2021,36 |
Дерново-підзолисті ґрунти