Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки - процентна політика (стр. 1 из 3)

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”

Зміст

1. Питання №7. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки: процентна політика

2. Питання №20. Банк Англії: створення, управління, функції та місце у кредитній системі країни

Список літератури

1. Питання №7. Основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки: процентна політика

З метою ефективного управління грошовим ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконання функцій кредитора останньої інстанції Національний банк встановлює за своїми операціями такі відсоткові ставки:

облікову ставку;

ставку рефінансування;

ставку "овернайт" (ломбардна ставка);

відсоткову ставку за розміщені депозитні сертифікати.

Ці ставки є важелями впливу Національного банку на економічні процеси і застосовуються у сфері реальної економіки, зовнішньоекономічного сектору, антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.

Вплив відсоткової політики на ефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації в державі, наявності відповідних монетарних інструментів, які можуть впливати на регулювання процесів на грошово-кредитному ринку, та механізмів запровадження й реалізації їх.

Відсоткова політика всіх центральних банків - важливий інструмент регулювання грошового обігу й являє собою варіант установлення якісного параметра ринку, а саме - вартості банківських кредитів.

Принципова здатність центрального банку впливати на вартість кредиту визначається його роллю як суб'єкта кредитної емісії, а також наявністю за багатьма видами банківських ставок фіксованого відношення до ставок центрального банку.

Центральні банки регулюють рівень і структуру відсоткових ставок двома шляхами:

1) безпосереднім встановленням ставок за кредитами центрального банку (дисконтної, ломбардної, ставок центрального банку на відкритому ринку тощо);

2) контролем за окремими ставками кредитних установ.

У першому випадку вплив регулюючих заходів має більш загальний характер, оскільки, встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення ресурсів банками, значною мірою формуючи вартість національних грошей. Чим вища облікова ставка, тим вища вартість фінансування банківських операцій, тим менший попит на кредит і реальні обсяги грошової маси в обігу.

У другому випадку вплив регулюючих заходів досить обмежений, оскільки за його допомогою визначається вартість лише окремих видів кредитів у різних кредитних установах.

У практичній діяльності залежність між відсотковими ставками за кредитами центрального банку і банківських установ є відносно стабільною величиною.

У зв'язку з тим, що всі банки звертаються за кредитами до центрального банку, вплив ставок центрального банку поширюється на всю економіку. Такою мірою, якою ставки центрального банку впливають на банківські ставки за кредитами, вони є інструментом регулювання агрегатного попиту на кредитні ресурси. А це означає, що як антиінфляційний інструмент відсоткова політика є складовою частиною дефляційної політики і має більш важливе значення, ніж звичайний монетарний контроль за грошовою масою.

Пік використання банківських ставок як інструмента регулювання грошового ринку спостерігався у 50-60-х роках XX ст., коли контроль за ставками в тому чи іншому варіанті здійснювався в усіх країнах. Так, за період з 1945 до 1960 р. ставки центрального банку у ФРН змінювалися 24 рази, в Бельгії - 22 рази, у Франції - 17 разів, у Нідерландах - 16 разів. Практично така ситуація відображала реалізацію кейнсіанського підходу до грошово-кредитного регулювання.

Великого значення надавалося відсотковій політиці в 70-ті роки, коли в умовах розширення міжнародного руху капіталів лише відсоткові ставки давали можливість впливати на валютний курс, а через нього - і на стан грошово-кредитного ринку всередині країни. Резерви центральних банків більшості країн були недостатньо великими, щоб протидіяти зовнішнім факторам, а операції на відкритому ринку не досить розвиненими. Протягом цього періоду відсоткові ставки значно підвищилися практично у всіх країнах. Так, облікова ставка Банку Англії протягом 1968-1980 pp. зросла з 6,5% до 14%, облікова ставка ФРС СІЛА в 1977- 1981 pp. зросла з 6% до 14%. У цей же час у Швеції вона становила 11%, в Канаді - 15%, у Франції - 17,5%, а в Італії - 19%.

На сучасному етапі розвитку загальна орієнтація грошово-кредитної політики на контроль за рівнем відсоткових ставок зберігається, але значення цього інструмента регулювання поступово зменшується. Наприклад, у 2000 р. передбачається підвищення облікової ставки Європейського центрального банку до 3,5%, а ставка ФРС у США зросла до 7%.

Повністю відмовитися від використання відсоткової політики не можливо через важливість макроекономічних, у тому числі й антиінфляційних, ефектів цього інструмента регулювання.

Для кредитування комерційних банків центральні банки використовують облікову ставку - відсоткову ставку, яка встановлюється при обліку (купівлі) цінних паперів (векселів). За допомогою облікової ставки більшість центральних банків реалізують своє право "кредитора останньої інстанції" щодо комерційних банків.

У міжнародній практиці центральні банки вважають за доцільне фіксувати облікову ставку, за якою надаються кредити відповідно до попиту на них за такою ставкою, залишаючи ринку можливість визначати кількість грошей в обігу.

У вітчизняній практиці облікова ставка є одним із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщення грошових коштів. Таким чином Національний банк впливає на вартість грошових коштів.

Установлений Національним банком розмір облікової ставки залежить від загального економічного стану держави, стану грошово-кредитного ринку і має бути зорієнтований на зміни тенденцій макроекономічних та монетарних параметрів, основними з яких є:

потреба в грошових ресурсах відповідно до фази ділового циклу в економіці держави;

міграція капіталу;

прогнозний і фактичний рівні інфляції у відповідному періоді;

середній рівень інфляції за попередній період;

обсяг грошової маси в обігу;

структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним банком платіжних засобів;

відсоткові ставки за кредитами та депозитами банків;

відсоткові ставки на міжбанківському ринку кредитних ресурсів тощо.

Під час визначення облікової ставки Національний банк враховує й інші фактори, що не підлягають цифровому обчисленню (соціально-економічна та суспільно-політична ситуація в державі), інфляційні та девальваційні очікування тощо.

Національний банк установлює розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів:

облікова ставка має підтримуватися на позитивному реальному рівні щодо рівня інфляції;

облікова ставка використовується Національним банком одночасно як орієнтир та активний засіб реалізації грошово-кредитної політики;

облікова ставка є найнижчою серед відсоткових ставок рефінансування.

Відповідно до Положення про визначення Національним банком України процентних ставок за своїми операціями, Національний банк визначає облікову ставку, виходячи з прогнозного та фактичного рівнів інфляції, що підлягають коригуванню на коефіцієнт приросту облікової ставки. При цьому рівень облікової ставки має бути не менше ніж на 3 відсоткових пункти більшим від рівня інфляції.

Встановлення облікової ставки центрального банку - досить складний і кропіткий процес. Ми вже розглянули чинники, що формують її рівень, але на практиці врахувати динаміку кожного з них не завжди можливо. Крім того, діють побічні тенденції, часто кожен із чинників має різноспрямовану динаміку; суттєві корективи в економічні процеси вносять політичні та інші фактори тощо. Тому при визначенні облікової ставки центрального банку можна, використовуючи "правило Тейлора", враховувати два найбільш вразливих і водночас найважливіших чинники - рівень інфляції та темпи зміни внутрішнього валового продукту.

Світова практика засвідчила, що при підвищенні рівня інфляції на 1% облікова ставка зростає на 1,5%, а при зниженні темпів приросту внутрішнього валового продукту на 1% скорочується на 0,5%. Так, наприклад, у 1999 р. в країнах Європейського Союзу при рівні інфляції 1% облікова ставка Європейського центрального банку становила 2,5%. На початку 2000 р. рівень інфляції досяг 2%, а облікова ставка ЄЦБ підвищилася до 3,5%.

Запропоновану методику розрахунку можна виразити формулою

С = Cб + 1,5 Р ( - 0,5 Т),

де С - розрахунковий рівень облікової ставки,%;

Сб - базовий (початковий) рівень облікової ставки,%;

Р - рівень інфляції,%;

Т - темп скорочення внутрішнього валового продукту,%.

За базову ставку Національний банк бере середню відсоткову ставку, що використовується центральними банками країн Європи під час здійснення рефінансування ними своїх комерційних банків. Перелік, а також кількість центральних банків європейських країн, інформація щодо відсоткових ставок яких використовується Національним банком, визначається на відповідний період за рішенням Правління НБУ.

Для розрахунку облікової ставки Національний банк рекомендує використовувати таку формулу:

Ос = Бс + К - Рп (ф) - 0,5 ВВП,

де Ос - облікова ставка;

Бс - базова відсоткова ставка, розмір якої встановлюється відповідно до викладених умов;

К - коефіцієнт приросту облікової ставки на 1% зростання інфляції (1,0-1,5). Розмір коефіцієнта встановлюється залежно від інфляційних очікувань і тенденцій розвитку грошово-кредитного ринку;