І. Ферменти шлункового соку.
- пепсиногени – неактивні ферменти, які під дією соляної кислоти перетворюються в пепсині, що розщеплюють складні білки на більш прості та амінокислоти.
- ліпаза шлунку – у дорослих не має великого значення, дещо активніша у дітей – впливає на природньо емульговані жири (молоко).
- желатиназа розщеплює білок желатин, що вміщується в сполучній тканині тваринних продуктів.
- хімозин – разом з пепсином діє на білки молока (звурджує).
ІІ. Соляна кислота – викликає набухання і денатурацію білків; чим полегшує подальший розпад; активує пепсиногени, утворює кисле середовище шлункового соку, необхідне для дії пепсину; діє антибактеріально; стимулює рух шлунка. У дорослих людей соляна кислота викликає зсідання молока, бо у них хімозин майже не виділяється.
ІІІ. Слиз має лужну реакцію і частково нейтралізує соляну кислоту. Допомагає харчовій грудці пересуватися до тонкого кишечнику, захищає стінку шлунка від самоперетравлювання під дією соляної кислоти і шлункових ферментів.
ІV. До складу шлункового соку входять також: гормон-гастрин, що регулює секреторну і рухову функції шлунку, та вітамін В12, який запобігає виникненню недокрів’я.
Регуляція шлункового соковиділення.
Шлунковий сік виділяється протягом доби, але вживання їжі значно посилює його виділення. Секреція шлункового соку, у кількісному і якісному відношенні тонко пристосована до характеру їжі.
Пристосування секреції шлункового соку до характеру їжі досягається завдяки нервовій та гуморальній регуляції. Фази регуляції мають три типи шлункової секреції: мозкову, шлункову і кишкову.
Терміни зберігання: ковбаси варені – 48 год, молоко – 20, кефір – 24, сир – 36, сметана – 72, вершкове масло 10 діб, яйця – 20, морожена риба – 3, м’ясо морожене – 5. ковбаси напівкопчені – 10 діб.
Сушіння, квашення, маринування, варення...
Методи дослідження процесів травлення.
Основи сучасної фізіології травлення були закладені дослідженнями видатного російського фізіолога Павлова. Він розробив принципово нові методичні підходи, що дозволили відкрити закономірності слиновиділення, виділення шлункового соку і жовчі; зібрати чисті, не змішані з їжею травні соки, визначити їхній склад, вивчити регуляцію травлення в природних умовах. За ці праці Павлову 1908 р було присуджено Нобелівську премію. Свої досліди робив на собаках. Павлов розробив метод фістул. Фістула – це сполучення порожнини будь-якого органа з зовнішнім середовищем.
У даний час використовують нові сучасні методи дослідження:
- широко відомий метод зондування (введення в шлунок або в 12-палу кишку гумового зонду для взяття соків, які потім досліджують у біохімічних лабораторіях);
- метод ендоскопії – введення в травний канал гнучкої пластикової трубки з освітлювальними приладами, що дає змогу безпосередньо оглянуту порожнину травного каналу. Через трубку спеціальним маніпулятором забирають маленькі шматочки слизової оболонки для цитологічного дослідження;
- електрогастрографія – реєстрація електричних струмів шлунка – дає змогу визначити його рухову активність;
- рентгенологічне дослідження дає можливість виявити пухлини травного тракту, виразки шлунка та 12-палої кишки, кишкову непрохідність, пухлини товстого кишечнику.
Для вивчення стану товстого кишечнику (глисти, кровотеча, мікроорганізми) застосовують методи дослідження калу. Для виявлення пухлин, виразок кишечнику застосовують ендоскоп через відхідник.
Будова ротової порожнини та травлення в ній.
Ротова порожнина утворена спереду губами, збоку – щоками, зверху – піднебінням, знизу – язиком і дном рота, ззаду вона переходить в глотку.
На щелепах розміщуються зуби, щелепи вкриті яснами (8слизова оболонка). Ряди зубів поділяють ротову порожнину на передротову і власне ротову. У нижній частині ротової порожнини є м’язовий орган – язик – орган смаку, та орган що бере участь у перемішуванні їжі.
У слизовій оболонці язика і ротової порожнини знаходиться велика кількість дрібних слинних залоз. В ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар слинних залоз: привушних, підщелепних, під’язикових. Малі слинні залози функціонують постійно і підтримують у роті необхідну вологість. Великі слинні починають функціонувати тільки тоді, коли в ротову порожнину потрапляє їжа.
У ротовій порожнині відбувається подрібнення їжі, її змочування, хімічна обробка і формування травної грудки.
На сосочках язика, а також на інших ділянках слизової оболонки рота розташовані смакові, температурні та больові рецептори. Подразнення яких викликає секрецію слини та інших травних соків, а також оцінюється смак їжі.
Хімічна обробка їжі здійснюється за допомогою слини.
Слина – безбарвна, трохи мутна рідина (внаслідок наявності епітеліальних клітин слинних залоз і лейкоцитів), слабко лужної реакції. Містить 99% Н2О, органічних речовин (білки, вільні амінокислоти, вуглеводи) та неорганічні речовини (солі Na, Ca, K), сечову кислоту, сечовину, аміак, вітаміни.
До складу слини входять ферменти:птіалін і мальтази (амілази), які розщеплюють крохмаль до моносахаридів, проте повного розщеплення ними не відбувається бо їжа в роті перебуває мало часу (10-15 сек).
Білкова речовина слини муцин робить харчову грудку слизькою, що полегшує її ковтання і просування по стравоходу.
Мозкова фаза починається з вироблення шлункового соку під впливом умовних рефлексів (при подразненні рецепторів слуху, зору, нюху). Очікування їжі або її вид супроводжується виділенням не тільки слини, а й шлункового соку.
Коли їжа потрапляє в рот, збуджуються смакові і нюхові рецептори, що призводить до додаткового безумовнорефлекторного посилення секреції. Нервові імпульси, які виникають при подразненні рецепторів ротової порожнини виконують функцію механізму, що запускає діяльність клітин шлунка. Нервові імпульси ідуть до центрів секреторних рефлексів, а звідти до секреторних клітин, які виділяють гастриин – гормон (посилює секрецію шлункового соку).
Шлункова фаза починається через 5 хв після вживання їжі і триває близько 2 годин з поступовим зменшенням секреції.
Під час цієї фази соковиділення відбувається внаслідок подразнення рецепторів слизової оболонки шлунка і під впливом нейрогуморальних факторів кишок.
Механічні подразнення шлунка через нервові шляхи спричинюють виділення клітинами шлунка горомонів.
Кишкова фаза шлункової секреції полягає в тому, що стимулюючі імпульси на залози шлунка надходять з кишок. Такими факторами можуть бути речовини, що знаходяться у самій їжі (відвари м’яса, риби, овочів). Надходячи з кишок у кров вони по великому колу кровообігу потрапляють до залоз шлунка і стимулюють їхню діяльність.
Шлункова секреція не тільки збуджується і підтримується, а й гальмується нервовими і гуморальними факторами.
Гальмівний факт на шлункову секрецію здійснює гормон секретин, який утворюється у слизовій оболонці дванадцятипалої кишки і інші речовини що виробляються клітинами кишок. Пригнічує шлункову секрецію жир, навіть вживання його невеликої кількості гальмує соковиділення на дві-три години.
Завдяки великій кількості шлункового соку харчова маса перетворюється в ріденьку кашку (хімус), яка поступає в тонку кишку. Швидкість переходу їжі з шлунка в кишку залежить від: об’єму, їжі, складу їжі, концентрації їжі. Їжа в шлунку перебуває в середньому 6-8 годин. Вуглеводна їжа евакуюється швидше, ніж багата білками жирна їжа, вона затримується на 8-10 годин. Рідини починають переходити в кишку майже одразу після їх попадання в шлунок.
Будова тонкого кишечнику, травлення та всмоктування поживних речовин у ньому.
Кишечник починається від шлунку і закінчується анальним отвором. Стінки кишки, як і шлунку теж складаються з 4 шарів (лише у м’язовому шарі відсутні косі м’язи). Кишечник поділяється на: тонкий (дванадцятипала, порожниста, клубова) і товстий (сліпа, ободова, сигмовидна, пряма).
Довжина тонкого кишечника у дорослої людини становить 4,5-5,0 м.
Дванадцятипала кишка (duodenum) – порівняно короткий (25 см), але важливий відрізок, в якому здійснюється основне травлення. Реакція середовища лужна, нейтралізує кисле середовище шлункового вмісту, що поступає сюди. Сюди відкриваються протоки підшлункової залози і печінки. В 12-палій кишці багато різних ферментів: як своїх (ентерокіназа), так і тих, що поступають в складі жовчі та підшлункового соку. Ентерокіназа перетворює неактивний фермент трипсиноген в активний – трипсин.
У порожній і клубовій кишках травлення їжі продовжується. В результаті білки розщеплюються до амінокислот, жири – до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи – до моносахаридів. Тонка кишка відіграє роль не лише в розщепленні. Тут відбувається всмоктування речовин, що утворилися після розщеплення харчових продуктів. Всмоктування – це процес переходу води і розчинених у ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в кров і лімфу. Для всмоктування слизова оболонка має величезну кількість мікроскопічних виростів – ворсинок. Зовні вони вкриті епітеліальними клітинами. Кровоносні і лімфатичні капіляри, в які всмоктуються речовини з просвіту кишки, містяться всередині ворсинки і в багато разів збільшують всмоктувальну поверхню тонкої кишки.
- Є „депо” крові, в ній зберігаються надлишки крові, які за потреби викидаються в кров’яне русло.
- Виробляє жовч.
Жовч – густа зеленувато-жовта рідина, яка містить 98% води; 0,8% жовчних кислот та їхніх солей; 0,2% жовчних пігментів; 0,6% - холестерину; 0,4% різних мінеральних солей, а також ферменти – фосфатази.
Жовч наділена властивістю активізувати травні ферменти кишок, а також емульгувати жири, і таким чином, збільшує поверхню взаємодії ферментів (ліпаз) із жирами, полегшуючи їх розщеплення. Жовч також посилює рухову активність кишок; завдяки бактерицидним властивостям затримує гнильні процеси у кишках.