Характеристика та асортимент горіхоплідних культур (стр. 1 из 10)

Горіхи – група плодів, які складаються з сухої дерев’янистої оболонки(шкарлупи) і замкненого в ній їстівного плода. В співдружності незалежних держав росте велика кількість видів горіхоплідних: горіх грецький і маньчжурський, каштан їстівний, мигдаль, фісташки, ліщина, фундук, бук, кедрові горіхи. Значні площі лісів Сибірі та Дальнього Сходу зайняті горіхоплідними.

Майже всюду в країнах СНД природні умови благополучно впливають на вирощування рослини. Тому дуже рідко можна зустріти двір або ділянку особистого користування без декількох плодових дерев або кущів. Особливо виріс інтерес до вирощування горіхоплідних, а саме після того як почалось масове освоєння міським населенням заміських ділянок земель.

Горіхоплідні – це джерело повноцінних жирів, вуглеводів та білків, вітамінів В1, А, В2, К, Е, С. А по калорійності грецький горіх в 7 раз перевищує м’со. З мінеральних речовин в горіхах містяться калій, кальцій, залізо, солі кобальта, фосфор, з мікроелементів йод і цинк. Горіхи є одне з джерел енергії для людини. Адже вона постійно вживає різні харчові продукти до яких входить один з представлених видів горіхів. Також актуальним є стійке зростання сільськогосподарського виробництва горіхів. Надійне забезпечення населення продовольством і переробної промисловості сільськогосподарською сировиною. У вирішенні даної проблеми важлива роль відводиться плодівництву, де у широкому асортименті виробляється і реалізується продукція в свіжому і переробленому вигляді. При цьому важливо комплексно і раціонально використовувати озеленювальні посадки плодових культур шляхом введення в них горіхоплідних та створювати багаторічні насадження плодових на землях малопридатних для сільськогосподарського виробництва.

I. Характеристика горіхоплідних культур

Горіх грецький(волоський)

Плоди багаторічного дерева Jyglans regia L. Родини Juglandaceac Lind, які ростуть великими масивами в лісах Середньої Азії та Закавказзя. Грецький горіх також вирощують в Дагестані, південній і західній областях України і Молдовії. Горіх грецький (волоський) – культура, що існує близько 100 мільйонів років. Теофраст називав його персидським, римські вчені Варрон, Пліній – грецьким. Його опис зустрічається у працях Цицерона, Вергілія, Овідія, Діоскорида та інших. Жреці Древнього Вавилону заборонили простолюдинам вживати горіхи в їжу, бо застерігались фізичного та розумового розвитку пригноблених народів. Горіх грецький в дослівному перекладі з латині означає "кісточковий плід Юпітера царський". За римською міфологією Юпітер – верховний бог – цар неба, богів та людей. А якщо він вважавався головним богом, то він і є “їжа богів”.

Наприкінці минулого – початку нинішнього столічття дерево горіха грецького вважалось цінним здобутком, воно спроможне нагодувати цілу сім’ю. В Криму часто заповідали у спадок горіхові дерева чи частку врожаю з них. Великі дерева здатні зав’язати 50-100 тисяч горіхів (приблизно 500-1000 кг), в середньому врожайність одного дерева може коливатись від 30-40 до 300-400 кг за рік.

Дерева можуть рости та плодоносити кілька сотень років. Росте в лісах, подекуди як основна порода. Завдяки своїм цінним господарським та лікувальним властивостям культивується. Гарно росте в місцях з теплим, вологим кліматом, розвинена коренева система дозволяє висаджувати дерева на схилах для їх зміцнення.

Дерева грецьких горіхів досягають 20 метрів в висоту і 1-2 метри в діаметрі, мають широку, могутню крону, плодоносять з 8-10 річного віку до 200 років і більше, високоврожайні. Товстий гіллястий стовбур вкритий ясно-сірою поздовжньотріщинуватою корою. Молоді пагони блискучі, оливково-сірі з круглими, опушеними бруньками. Листки великі, чергові (20-40 см завдовжки), непарно-перисті з 7-11 листочками, з яких верхній найбільший. Листочки цілокраї, яйцеподібні, при розпусканні рожеві, влітку темно-зелені, блискучі, зісподу матові, при розтиранні з приємним характерним запахом. Квітки одностатеві, рослини однодомні. Тичинкові квітки з 5-б-лопатевою простою оцвітиною і 8-40 тичинками, зібраними у пониклі, рожево-зелені сережки, що розвивають на торішніх пагонах. Маточкові квітки поодинокі або зібрані по дві-три верхівкові, з простою 5 - 6-роздільною оцвітиною. Маточка одна, з нижньою зав'яззю, коротким стовпчиком з дволопатевою торочкуватою приймочкою. Горіх волоський - швидкоросла, світлолюбна, теплолюбна, посухостійка рослина. Цвіте у квітні - травні, плода достигають у вересні.

Плід вкритий м’ясистою оболонкою, яка при дозріванні засихає, розтріскується і розпадається на дві половини, вивільняє кісточку, яку називають горіхом. Грецький горіх круглої або овальної форми, складається з шкарлупи і замкненого в ній ядра. Шкарлупа від сірувато-коричневого до темно-коричневого кольору, дерев’яниста, з борозненою поверхнею. Плід всередині розділений двома чи чотирма неповними перетинками. Ядро складається з двох сім’ядолей. М’якуш маслянистий, кремового кольору.

По розміру грецькі горіхи поділяються на великі(довжина 38-42, діаметр 35-39, маса 12 грам), середні(34-37 мм, 28-34 мм, 10-12 г), дрібні(30-34мм, 22-27мм, менше 10 г). Також поділяються на тонкошкарлупові та товстошкарлупові. В тонкошкарлупових горіхах при товщині шкарлупи 1,0 – 1,5 мм вихід ядра складає близько 50% маси. Збір грецьких горіхів проводиться в період їх повного дозрівання: ранніх горіхів в серпні, середніх в вересні, пізніх в жовтні – листопаді. Зрілість плодів визначається по розтріскуванні і відлущенні зовнішньої шкарлупи. Очищені від шкарлупи зрілі горіхи сохнуть на сонці або на повітрі протягом 4 – 6 днів чи в сушилках протягом 14 – 16 годин. Для покращення товарного вигляду грецькі горіхи відбілюються; очищені і добре промиті водою плоди окурюють сіркою в спеціальних камерах, а потім просушуються. Відбілювання шкарлупи проводять також шляхом промивання плодів в спеціальних сумішах. При відбілюванні шкарлупи грецький горіх набуває рівний, світло-пісочний чи солом’яно-жовтий колір, темні плями на шкарлупі зникають, за виключенням місць пошкоджених сільськогосподарськими шкідниками

Ліщині горіхи(лісові);

ЛІЩИНА (йдеться про плоди лісових горіхів). Їхні ядра вживають в сирому вигляді. Ліщина звичайна або європейська (Corylus avellana L) місцеві назви - горішник, орішина, горіх. - Деревовидний кущ родини березових (Betulaceae) (2-4 м заввишки). Дика(лісова) ліщина росте майже всюди; за виключенням Далекої півночі. В Європейській частині і на Далекому Сході росте у вигляді суцільних заростів. Також поширена по всій Україні, крім крайнього півдня; райони розповсюдження - Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Рослина однодомна: чоловічі квітки зібрані в сережки, а жіночі квітки загорнуті в лускаті бруньки. Після запліднення розвивається зав’язь плода горіха. Зав’язь має білу, ніжну шкарлупу з рідиною всередині, яка нагадує молоко. По ступеню дозрівання, шкарлупа стає щільною, дерев’янистою, коричневого кольору, ядро біле, трошки жовтувате з коричневою, волокнистою оболонкою. Дозрівши горіх легко випадає з плюски. Кора темно-сіра з характерними сочевичками. Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки чергові, обернено яйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошено серцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках. Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків. Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепи частій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки. Тіньовитривала рослина. Цвіте у березні - квітні. В залежності від району походження ліщина буває різна за формою (округла, конічна, заокруглена) і по масі (0,5 – 1,0 грама на півночі 1,0 – 2,5 г). Ліщину збирають майже стиглу. В недозрілих горіхах ядро сильно всихає, стає неповним, погано зберігається. В залежності від кліматичних особливостей горіхів збирають в серпні – вересні, очищають від плюски, розсипають на свіжому повітрі тонким шаром і сушать протягом 15-20 днів. Сушка пришвидшується в спеціальних машинах при температурі близько 40 градусів.