(Arachis) - рід рослин родини бобових. Містить кілька десятків видів, що дико ростуть у Південній Америці. Поширений у культурі у деяких країнах (Індія, Китай, США та багато країн Африки). Щонайменш один вид, арахіс культурний або підземний (A. hypogaea) - широко культивується як олійна культура. Представники роду - однорічні трав’янисті рослини 25-35 см заввишки. Квітки з'являються у травні - червні. Листки парноперисті, із чотирма овально-яйцеподібниими листочками. Квітки сидячі або на коротких ніжках у пазухах листків. Плід - підземний біб, видовжено-цилідричний, 1-5-насінний. Насіння деяких видів їстівне, містить багато олії). Його збирають пізньою осінню, боби підсушують і зберігають в сухому приміщенні. Обсмаження арахісу необхідне для того, щоб зруйнувати гіркі речовини, що містяться в ньому. Походить з Бразілії та росте у дикому вигляді в Південній Америці. На території колишнього СРСР вирощується головним чином в Закавказзі, Середній Азії; в Україні - в степовій, частково в лісостеповій зонах. Плоди арахісу культурного розвиваються в землі на особливих пагонах (гінофорах), які утворюються з надземних квіток і заривають зав'язь у ґрунт. Родина арахісу підземного точно не відома, однак археологи знайшли в древніх сховищах на території сучасного Перу і тому рахується, що в Західній півкулі ця культура з’явилася раніше, чим на півночі. Шляхи її поширення не зрозумілі. Хоча індіанці дарували насіння арахісу підземного європейським колоністам, але вони були знайомі з ними,ще до прибуття в Америку. Деякі сорти арахісу підземного прямо стійкі, другі майже стеляться по землі. Зазвичай рослина дає 25-30 бобів. Існує два основних види арахісу підземного: великонасінневий та дрібонасінневий.
Плоди червоного бука(Fagus sylvatica L). Бук росте в Криму. Західній Україні, Східному Кавказі, нерідко суцільними заростями великих дерев, які досягають 50 метрів висоти і 2,0-2,5 м в діаметрі. Плід представляє собою трьохгранний червоно-бурий горіх масою близько 0,2 грами. Плоди горішників замкнені в тверду шкарлупу з жорсткими волосками. При достиганні і розтріскуванні шкарлупи, замкнені вній два, рідше три горішки, випадають. Бук плодоносить приблизно один раз на 5 років. Збір плодів проводиться з серпня по жовтень. Після збирання плоди підсушують до вологості 10-11%. Ядро, яке складає приблизно 67-75% маси плода.
Другими видами горіхів, які ростуть в країнах СНД являється горіх маньчжурський, Зибольда, горіх чорний, горіх сірий, горіх Гіндса, Карія біла, Карія гола, Карія серцевидна, Карія бахромчата, кедрові сосни, чілім.
Маньчжурський горіх. Широко відомий в Північному Китаї, Маньчжурії. Росте по берегам річок, піднімаючись в гори до 400 метрів; являється супутником хвойних порід з кедра і широколистих лісів дуба, клена. Дерево висотою до 30 м, в діаметрі до 1 м; живе 200 років. Кора гладка, сіра, потім бура, порозтріскувана, товста. Пагони світло-зелені; бруньки подовжені, жовто-бурі. Час цвітіння – травень-червень.
Горіх Зібольда (Juglans siebodiana Maxim) поширений в Росії на Курильських островах, півдні Сахаліну і в Японії. Окремі екзепляри висаджені в Україні. У країнах Європи поширений широко, введений в культуру вперше у Франції в 1986 році, в США в 1960 році, на Кавказі (Сухумі) – в 1901 році. Розводится як декоративне дерево, що має цінну деревину. Зимостійкий в місцях обробітку. Добре росте в Таджикістані. У Середній Азії страждає від жари. У окремих екземплярах росте в Москві, Санкт-Петербурзі, Латвії. Росте в змішаних хвойних лісах і листяних насажденнях спільно з ясеном, дубом, кленом. Дерево заввишки до 25 м і 1 м в діаметрі. Довговічність 300 років. Кора стовбура сіро-зелена, гілки світло-сірі, голі. Серцевина пагонів біла. Бруньки подовжені до 1,2 см завдовжки. Листя велике, деколи до 90 см довжини і 40 см ширини. Тичинкові квітки зібрані в сережки до 30 см довжини. У квітці 10 - 15 тичинок. Маточкові квітки в кистях по 10 – 20 штук. Квітнуть дерева в травні; плоди крупні величиною 4x5 см, зібрані в кисті. Поверхня волосиста, шкаралупа товста; ядро невелике, вихід сім'я до 30%, плоди їстівні. Вважається, що листя цього горіха відрізняється підвищеною здатністю очищати повітря від пари бензину.
Горіх серцевидный (Juglans cordiormis Max) – зазвичай росте в лісах Японії. Дерева висотою 15-18метрів. Кора стовбура світло-сіра, гілки коричневі, листя дуже велике, до 1 м, з 11-15 листочками, загостреними на вершині, завдовжки до 18 см. Тичинкові квітки зібрані в сережки завдовжки до 20 см, в квітці до 25 тичинок. Маточкові квітки в кистях по 8-12 шт, плоди в кистях. Маса горіха 4-5 грам, вихід ядра до 20%, ядро їстівне, жирність до 70%, врожайність висока, дозрівання плодів у вересні. По харчовій цінності не відрізняється від грецького горіха. На Україні росте в дендраріях, парках, ботанічних садах в Київській, Черніговськой, Кіровоградській областях. Зустрічається в Белорусії і країнах Прибалтики.
Горіх чорний (Juglans Nigra L) – росте в східній частині США. Дерева висотою до 50 метрів, 2 м в діаметрі. Кора темна, потріскана. Деревина шоколадно-коричнева, щільна, тверда, міцна, добре обробляється і полірується. Відноситься до найбільш цінних порід червоного дерева. Використовується для виготовлення дорогих сортів меблів, довговічність дерева 400 років. Крона горіха чорного у дерев в насадженнях довгаста, гілки коричневі, бруньки білувато-опущені. Листя овальної форми завдовжки до 60 см. Листочки довгасто-яйцевидні із загостреною вершиною, жовто-зелені у верхній частині, ясно-зелені у нижній, мають різкий ароматичний запах. Ядро горіха чорного – цінна ароматна їжа, шкаралупа дуже тверда, але тонка. У СНД чорний горіх розводять в країнах Закавказзя і Середньої Азії. У Латвії розводять з кінця XIX століття. В Україні має майже двовікову історію, будучи вперше введений в посадки Каразінського дендропарка в 1908 році, звідки насінням розповсюдився по всій Україні. Багато дерев у Віннецькій Чернігівській, Черкаській, Тернопільській, Миколаївській, Донецькій, Київській і інших областях, де він до 100 літнього віку досягає 25 м у висоту і 80 см в діаметрі. Вважається, що горіх чорний являтся прекрасною породою для створення алей в парках і скверах, в озеленення шосейних доріг.
Горіх сірий (Juglans cinerea L) – поширений в східних штатах США. Дерево заввишки до 20 метрів, довговічність до 150 років, звикший до родючих рихлих грунтів по берегах річок в листяних лісах спільно з дубом, каштаном, вважається самим морозостійким порівняно з всіма іншими видами горіхів, проте менш сухостійкий. Кора стовбура світло-сіра, така, що розтріскується, гілки сіро-зелені, клейкі. Листя до 75 см з 11-19 листочками завдовжки до 12 см, квітне в травні. У плодоносіння вступає у віці 6-12 років, плоди по 2-5 штук в кисті, формою довгасто-яйцевидні, завдовжки 6-10 см, густоопущене, шкарлупа товста, ядро дрібне, солодке, жирність до 65%. Оболонка плоду використовується у фарбувальній промисловості. Деревина горіха сіро-коричневого кольору, використовується для виготовлення фанери. На території СНД горіх сірий зустрічається одинично, в ботанічних садах, групами в парках.
Горіх Гіндса (Juglans Hindsii W. Jepson) – природно росте в західній частині Північної Америки. Дерево висотою 5-20 метов з густою кроною, в культурі з середини XIX століття, використовується в селекційній роботі. В Європі росповсюджений як декоративне дерево. У СНД окремі дерева ростуть в південних районах в ботанічних садах, парках.
Карія біла (Carya alba Nutt) – природно росте в широколистих лісах на заході США. Дерево заввишки до 30 метрів з сірою корою; довговічність 350 років, плоди округлі, 3,5 см, ядро солодке, деревина вельми цінна, перевершує дуб, досить зимостійка. Росте в багатьох областях України в одиничних екземплярах.
Карія гола (Carya glabra Mill) – природно росте в широколистих і хвойних лісах приатлантичній зоні США і південно-східних районах Канади. Дерева до 40 метрів висотою і 1 м в діаметрі, плоди їстівні, але гіркуватого смаку, цінується за прекрасну деревину, на Україні досить морозостійка. Тіневинослива, посухостійка, культивується з початку XIX сторіччя в багатьох областях в одиничних екземплярах.
Карія серцеподібна (Carya cord. C) – природно широко поширена в східній Америці. Дерева заввишки др 30 метрів, в діаметрі до 0,9 м, плоди гіркі, росте в багатьох ботанічних садах СНД.
Карія бахромчата(Сarya lac. Sarg) – росте в східній частині США. Величезні дерева до 40 метрів і 1 м в діаметрі, плоди 6x5 см, смачні, слабозимостійка, росте в ботанічних садах південної частини СНД.
Карія повстяна(Carya fom. Lam) – росте в південно-східній частині США. Дерево заввишки до 30 метрів і 1 м в діаметрі, плоди солодкі, деревина високих технічних якостей. У одиничних екземплярах росте на Україні і в Аджарії.
Кедрові сосни. У СНД росте: сосна кедрова європейська(Pinus cembra L), сосна кедрова сибірська(P. sib), сосна корейська(P. kot), кедровий стланик(P. pum). Кедрові сосни відносять до особливо цінних горіхоплідних дерев. Кедрові ліси поширені на Уралі, Сибірі Росиії, де виділено для залучення до горіхопромислових зон більше 7 млн га. Кедр цінується за високу якість деревини і джерело смачних калорійних горішків. У ядрі насіння кедра сибірського міститься до 70% жиру, 20% азотистих речовин, 20% вуглеводів, у складі жирних кислот має олеїнову, лінолеву. Кедрове масло містить в 2 рази більше вітаміну Е в порівнянні з волоським, а також вітаміну F. По сумі жирних кислот воно перевершує арахісове, соєве, соняшникове, кукурудзяне, бавовняне.
Кокос (Cocos nucifera) - жири - 34-41,6%/100г, білки - 3,9-4,5%/100г, вуглеводи - 12,5-15%/100г, калорійність - 367-400 ккал/100г, температура зберігання - 0-1,5°С, строк зберігання - 30-60 днів Плід кокосового горіху має округло-овальну форму, маса його досягає 1-2,5 кг. Кокосовий горіх-кісточковий плід, що складається із зовнішнього та другого волокнистого шарів, дуже щільної шкірки товщиною 0.5 см із трьома "очками" на вершині, тонкої ніжної шкірки насіння, м'якоті насіння (копри) і полого простору, заповненого кокосовою водою. В їжу використовується біла м'якоть насіння, яка має щільну і соковиту структуру та характерний горіховий смак, а також кокосова вода - прозора солодкувата рідина. Кокосові горіхи споживають переважно у свіжому вигляді, та використовують для приготування салатів та екзотичних страв, а також для виробництва різноманітних кондитерських виробів на отримання кокосової олії. Кокосовим молоком називають напій, що отримують змішуванням кокосової води та свіжо-пресованого соку м'якоті, з послідуючою фільтрацією емульсії. Молоко містить біля 6% вуглеводів, 0,5% білку і характеризується повною відсутністю жирів.