Еквівалентність міжгалузевих відносин як найбільш загальна і стратегічна мета аграрної політики комплексно узгоджується із усіма зазначеними вище суспільними цінностями, тоді як інші варіанти її формулювання відповідають переважно окремим цінностям. Зв'язок між економічною ефективністю та еквівалентністю є безперечним: рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва залишається значно нижчим, ніж відповідний показник у промислових галузях; удосконалення цінових пропорцій могло б суттєво підвищити доходи товаровиробників. Це б одночасно дозволило забезпечити соціальну стабільність життя на селі, зняти соціальну напругу і зупинити зубожіння населення, підняти престиж проживання в сільській місцевості. Також немає потреби доводити, що еквівалентний міжгалузевий обмін більш відповідає справедливому стану речей, ніж нееквівалентний. Підвищення доходів товаровиробників сприяло б активізації їх підприємницької діяльності, органічному поєднанню державного регулювання і розвитку ініціативних процесів.
Важливо звернути увагу на існуючі методологічні підходи до визначення еквівалентності міжгалузевих відносин. У США еквівалентний міжгалузевий обмін визначається як такий, що характеризується співвідношенням цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, яке встановилось в найбільш сприятливий для американського сільського господарства період - 1910— 1914 pp. Методологічна незавершеність такого трактування еквівалентності є очевидною, оскільки не вказуються критерії, за якими цей період дійсно відзначився паритетним співвідношенням цін. На цю обставину звертають увагу навіть американські дослідники, підкреслюючи, що цінові пропорції 1910-1914 pp. в умовах довгострокових структурних змін у системі агробізнесу вже не здатні забезпечити рівень доходів фермерів, який відповідав би рівню добробуту підприємців поза сільським господарством.
На наш погляд, реальна еквівалентність міжгалузевого обміну, що не пов'язується з будь-яким історичним співвідношенням цін і визначається цілком виходячи із поточної ситуації, може бути забезпечена лише шляхом ціноутворення на сільськогосподарську продукцією на основі концепції цінрі виробництва.
На нашу думку, новою орієнтацією можна вважати поглиблення міжгалузевої спрямованості аграрної політики, яке, поряд із диверсифікацією засобів, є одним з принципів її формування у розвинутих країнах. Поглиблення міжгалузевої спрямованості в політиці є закономірною реакцією на об'єктивний процес розвитку міжгалузевих зв'язків і відносин, який в найбільш очевидній формі проявляється через вертикальну координацію в системі агробізнесу. Поглиблення міжгалузевих відносин являє собою автономний механізм компенсації соціогенетичної недостатності сільського господарства, що функціонує поряд із державним регулюванням. Вплив цього механізму на державне регулювання є подвійним: з одного боку, можливості для ефективного здійснення останнього ускладнюються через зменшення прозорості ринкових трансакцій, підвищення їх ідіосинкратичності, розмивання критеріїв щодо реальної оцінки фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників.
З другого боку, зазначені чинники не лише ускладнюють реалізацію регулятивних програм, а й зменшують потребу в останніх, оскільки багато проблем, що існували раніше, нині вирішуються на основі міжгалузевого перерозподілу коштів у великій різноманітності його організаційно-економічних форм. Так, до особливостей сучасного етапу розвитку західного сільського господарства слід віднести: 1) зростання питомої ваги не-сільськогосподарських доходів фермерів; 2) посилення процесів вертикальної координації; 3) глобалізацію аграрних ринків; 4) розвиток еколого-свідомого аграрного господарювання; 5) постійну перебудову системи маркетингу з метою кращого задоволення потреб споживачів.
Міжгалузевий характер сучасної аграрної політики розвинутих країн можна спрощено подати у такому вигляді рис. 1.3.
| Сільське господарство | Маркетинг | Спооюивання |
| Кредитування,страхування, обмеження площ, допомога при стихійних лихах, програми консервації ресурсів, соціальне облаштування сільських місцевостей | Зрівнювальні платежі, маркетингові позички, товарні операції, зовнішньоекономічна політика, організація маркетингу сільськогосподарської продукції | Контроль якості сільськогосподарської сировини і харчових продуктів; продовольча підтримка малозабезпеченого населення; розробка науково обгрунтованих норм харчування |
Рис. 1.3. Міжгалузева природа аграрної політики
Міжгалузевий характер аграрної політики приводить до необхідності нового розуміння відмінностей між поняттями "підтримка цін" та "підтримкадоходів": перше є частиною другого, оскільки належний рівень доходів товаровиробників забезпечується також через велику сукупність інших заходів по всіх складових системи агробізнесу.
В розвинутих країнах, можна виділити сукупність функціональних блоків аграрної політики щодо регулювання економічних відносин (табл. 1.4.).
Узагальнюючи розгляд механізмів здійснення аграрної політики в розвинутих країнах, зазначимо, що безпосередня підтримка доходів товаровиробників у формі підтримки цін є необхідним та закономірним, але не стратегічним засобом досягнення еквівалентності міжгалузевих відносин. По-перше, існує низка важелів опосередкованого впливу на доходи, які не супроводжуються негативними мотиваційними наслідками, властивими для прямих державних платежів.
Таблиця 1.4.
Складові регулювання економічних відносин в розвинутих країнах (на прикладі США)
| Функціональні блоки | Типи регулятивних програм | Відповідальні підрозділи МСГ |
| Економічне регулювання (фермерська політика) | Підтримка цін, кредитування, страхування, товарні операції, допомога при стихійних лихах, програми компенсації за консервацію природних ресурсів, зовнішньоекономічна політика, організація маркетингу сільськогосподарської продукції, підтримка розвитку кооперативних відносин | Агенція обслуговування ферм служба зарубіжного сільського господарства, агенція управління ризиком, служба сільськогосподарського маркетингу, служба сільського бізнесу і кооперації |
| Соціальне регулювання | Формування соціальної інфраструктури, житлове забезпечення, сприяння формуванню сільських громад, сприяння розвитку бізнесу в сільській місцевості | Служба сільського бізнесу і кооперації |
| Екологічне регулювання | Охорона, консервація та поліпшення стану природного середовища | Служба консервації природних ресурсів, служба лісного господарства |
| Регулювання безпеки харчування та якості обслуговуванії я споживачів | Контроль якості сільськогосподарської сировини; контроль якості готових харчових продуктів; продовольча підтримка малозабезпеченого населення; розробка науково обгрунтованих норм харчування | Служба інспекції продовольчої безпеки, служба продовольства і харчування, центр політики харчування |
| Наукове, ін-формаційно-консультацій-не обслуговуванн я, освіта | Виконання науково-дослідних робіт у галузі технологічного забезпечення та економіки сільського господарства; підтримка інформаційних ресурсів МСГ; збір, аналіз, прогноз статистичних показників: забезпечення функціонування системи "екстеншн" | Служба сільськогосподарських досліджень, служба економічних досліджень, кооперативна державна служба досліджень, освіти і екстеншн, національна сільськогосподарська статистична служба |
По-друге, і найважливіше, об'єктивний процес поглиблення міжгалузевих відносин в агробізнесі, що супроводжується підвищенням його організаційно-економічної цілісності, передусім через розвиток вертикальної координації і консолідації, значною мірою усуває потребу в державному регулюванні. Держава повинна всебічно сприяти цим тенденціям.
До основних функціональних блоків аграрної політики розвинутих країн відносяться: економічне, соціальне та екологічне регулювання, регулювання безпеки харчування й якості обслуговування споживачів, наукове, інформаційно-консультаційне обслуговування, освіта. Методологічні принципи аграрної політики, що відображають сучасні тенденції її еволюції в розвинутих країнах, включають: затратність і диверсифікація засобів, поглиблення міжгалузевої спрямованості і ринкової орієнтації аграрної політики, формування нової ідеології державної підтримки аграрного сектора, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської комплексності регулятивних програм.
1.3 Політика щодо ринку зерна в Україні та економічна оцінка вивізних митних тарифів та пільгових імпортних квот на зерно
29 липня 2000 року Президент Леонід Кучма підписав Указ №832 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні". З того часу дискусія, що точиться навколо цього Указу та політики щодо ринку зерна в цілому, домінує на політичній сцені сільського господарства України.
Представники Уряду України та Адміністрації Президента зайняли непохитну позицію, аргументуючи, що Указ №832 є ніщо інше, як легітимне зусилля проконтролювати та стабілізувати ринки зерна в той час, коли виробництво дуже низьке, крім того існує ризик в плані забезпечення продуктами харчування. Наводяться аргументи, що "ринок зерна в Україні зараз повністю втратив рівновагу", і що "більшість країн в усьому світі мають свої програми стимулювання виробництва зерна та вдосконалення ринків зерна".