Єдиний кулемет дозволяє вести стрільбу як з сошок, так і зі станка. Стоїть на озброєнні мотострілецьких (піхотних, мотопіхотних) взводів і рот. Калібр єдиних кулеметів 6,5-8 мм, маса 9-15 кг (17-27 кг зі станком), темп стрільби 500-1300 пострілів за хвилину, бойова швидкість стрільби 100-300 пострілів за хвилину, прицільна дальність 1000-2000 м.
Крупнокаліберні кулемети застосовуються для ураження повітряних і легкоброньованих наземних та морських цілей. Вони стоять на озброєнні мотострілецьких (піхотних, мотопіхотних) підрозділів. Крім того вони можуть встановлюватись на танках, бронетранспортерах, літаках, вертольотах та кораблях. Їх калібр 9-14,5 мм маса 28-50 кг, темп стрільби – 400-600 пострілів за хвилину, бойова швидкість стрільби – 100-150 пострілів за хвилину, дальність ефективної стрільби до 2000 м. крупнокаліберні кулемети, що використовуються в якості зенітних, застосовуються з універсальних станків або установок (зенітних, турельних), що забезпечують великі кути підвищення (до 90 градусів) і коловий обстріл, з використанням для наводки зенітних прицілів (ракурсних та колиматорних).
Стрільба з ручних кулеметів ведеться з сошок з упором прикладу в плече. Обслуговуються одною людиною або двома (наводчик та його помічник). Калібр ручних кулеметів складає 5,45-8 мм, маса 5-10 кг, темп стрільби 600-750 пострілів за хвилину, бойова швидкість стрільби 150-250 пострілів за хвилину, прицільна дальність 1000-1500 м.
Станкові кулемети являються груповою зброєю, при пересуванні розбираються на декілька частин. Для забезпечення стійкості, зручності наводки і високої точності стрільби по наземним і повітряним цілям вони встановлюються на спеціальному станку (колісному або тренажному). Стрічкове живлення, масивні стволи, їх охолодження або заміна дозволяють отримати високу бойову швидкість стрільби (250-300 пострілів за хвилину) і вести безперервну інтенсивну стрільбу (до 500 пострілів) без заміни стволу на дальність діючого вогню (до 1000 м). Калібр станкових кулеметів 6,5-8 мм, маса 15-20 кг (до 46-65 кг зі станком), темп стрільби 500-700 пострілів за хвилину, прицільна дальність до 3000 м.
Кримінальна зброя, як правило, короткоствольна. Вона поділяється на:
а) саморобна, тобто виготовлена в цілому або з використанням окремих частин заводського виробництва. Це можуть бути пістолети, що заряджаються з дула (шомпольні), або казнозарядні, виконані по типу пістолета чи револьвера. Саморобна зброя може бути як однозарядна так і магазинна, і, навіть, автоматична. Стволи за звичай гладкі. Нерідко таку зброю маскують під авторучки, парасольки, тощо;
б) обрізи, що виготовляються шляхом відрізання стволів (а також ложа) бойової або мисливської зброї;
в) спеціальні пристрої, призначені для стрільби снарядами (пістолети і револьвери сигнальні, стартові, газові, будівельно-монтажні);
г) заводська зброя, що перероблена під інший патрон.
3. Криміналістичне дослідження слідів застосування вогнепальної зброї при вчиненні злочину – загальна характеристика.
Криміналістичне дослідження в широкому розумінні в будь-якому випадку направлене на виявлення, фіксацію та дослідження слідів вчинення злочину. Застосування вогнепальної зброї при вчиненні злочинів призводить до численних слідів на місці події. Сліди зброї різноманітні і залежать від багатьох факторів: моделі зброї; використовуваних боєприпасів; умов вчинення злочину; дій, що виконує суб’єкт для приховання слідів злочину.[4] Сліди зброї – це, насамперед, сліди-предмети: залишені зброя, боєприпаси, різні речі (шомпол, протирка, кобура, пакувальний матеріал, в якому зберігалась зброя (тканина, папір, дерево)), а також патрони з осічкою, гільзи, дріб, пижі, прокладки, незгорілі порошинки, сліди копті. По-друге, це сліди взаємодії зброї, боєприпасів з предметами оточення: пробоїни, вм’ятини, зруйновані предмети (скляні, керамічні), зрештою, це сліди на тілі людини, розриви, кіпоть на тканинах (поясок обтирання), укорінені порошинки, опіки, тощо. Найбільша кількість слідів зброї залишається на гільзах, снарядах (куля, дріб), перешкодах (предмети, тіло людини), тілі того, хто стріляв і потерпілого (на руках, обличчі, одязі). Тому при огляді місця події саме ці джерела інформації заслуговують на особливу увагу, проводити огляд їх і дослідження необхідно з залученням спеціаліста. Вид слідів, особливості їх розміщення допоможуть розв’язати багато питань, які постають перед слідчим. Крім того фіксація їх забезпечить успішне проведення судово-балістичної експертизи та інших судових експертиз. Для того, щоб розслідувати злочин, вчинений з застосуванням вогнепальної зброї необхідно чітко мати уявлення про механізм утворення слідів, засоби фіксації та дослідження.
Криміналістичне дослідження може бути направлене як на дослідження самої зброї безпосередньо (на предмет чи є вона вогнепальною, до якого типу вогнепальної зброї вона відноситься, його балістична характеристика, наявність чи відсутність факту пострілу з цієї зброї, справність зброї, здатність до пострілу та самопострілу, тощо), так і на дослідження патронів, в тому числі стріляних куль та гільз, і на дослідження слідів пострілу.
При виявленні зброї на місці події її фотографують, не беручи в руки, відмічають місце її знаходження в протоколі і на плані (схемі), вказують вид і систему зброї, розташування по відношенню до трупа, куди направлений ствол, на якій стороні (боку) лежить зброя і т.д. Вилучають зброю обережно, маючи на увазі те, що вона може бути заряджена. Перш за все зброю необхідно розрядити, після чого приступити до огляду. Оглядаючи зброю звертають увагу на те, чи немає на її поверхні відбитків пальців, слідів крові, бруду, тощо. Особливу увагу звертають на стан зброї, в тому числі його ударно-спускового механізму, наявність патрону в патроннику і патронів в магазині (барабані), наявність в стволі порохового нагару і порошинок, що не згоріли, запаху горілого пороху в каналі стволу. Після огляду зброї її упаковують і направляють на експертне дослідження. Самими розповсюдженими є дослідження зброї на предмет її справності і здатності до здійснення пострілів.[5] Вирішення кожного з цих питань має самостійне значення. Зброя може бути несправною, але придатною до стрільби, тому ставити питання для експертизи тільки про справність зброї було б невірним. Визначаючи справність зброї, виясняють, чи можлива з нього систематична стрільба або тільки одиночними пострілами. Важливо встановити характер несправності зброї, оскільки злочинець може вилучити якусь частину ударно-спускового механізму, а під час виявлення зброї послатися на її принципову непридатність. Встановлення причин несправності зброї важливо і для тих кримінальних випадків, коли необхідно виявити можливість самовільних пострілів (не плутати з випадковими пострілами, коли присутнє натискання на спусковий гачок).
Розглянемо механізми утворення слідів при використанні вогнепальної зброї згідно з етапами пострілу: заряджанням, пострілом і екстрагуванням гільзи.
При заряджанні неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють в патронник, потім замикають ствол. На денці гільзи утворюються сліди ковзання від нерівностей щитка колодки, інколи сліди від бойка у вигляді трас. При заряджанні автоматичної зброї затвор, рухаючись вперед, натикається на патрон, при цьому на краю денця гільзи може утворитися слід досилювача, характерний для АК і АКС. При цьому гільза ковзає по губках магазину і на її корпусі нерідко виникають лінійні сліди ковзання у вигляді паралельних боріздок, які розміщені діаметрально протилежно одна одній. Затвор продовжує рухатись вперед, досилає патрон в патронник. Коли патрон повністю увійде в патронник, зачіп викидача заскочить в кільцеву проточку і залишить слід ковзання на ребрі денця гільзи. Рух затвора зупиниться, патронник виявиться закритим, а зброя – зарядженою.
При натисканні на спусковий гачок ударник з бойком зривається з бойового взводу і, рухаючись вперед, натикається на капсуль, утворюючи на ньому об’ємний слід тиску, який за формою схожий на форму бойка. При ударі бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. В патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію і виштовхується із ствола, а гільза з такою ж силою притискується до затвору і на її денці утворюються сліди тиску, які називають слідами переднього зрізу затвору (патронного опору). Оскільки метал капсуля значно тонший денця і більш м’який, тому сліди переднього зрізу затвора утворюються насамперед на капсулі навколо сліду бойка. Практично слід бойка і слід попереднього зрізу затвора залишається на гільзах, відстріляних із будь-якої зброї як заводської, так і атипічної.
На снарядах (куля, дріб) залишаються сліди каналу ствола зброї. Під тиском газів снаряд, рухаючись по стволу, ковзає по його стінках і на циліндричній частині кулі утворюються сліди полів нарізів (виступів між канавками – нарізами) і сліди граней нарізів – для нарізної зброї. Куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно і при вході в нарізи на ній залишаються первинні сліди нарізів, які розміщені паралельно осі кулі у вигляді боріздок і валиків. При подальшому русі куля повторює напрямки нарізів, отримує обертовий рух і на її поверхні залишаються сліди граней нарізів і полів у вигляді нахилених пучків трас. У вітчизняній бойовій зброї ствол має, як правило, чотири нарізи, які в’ються вверх зліва направо. Ширина полів і нарізів може бути визначена за їхніми слідами на циліндричній частині кулі. Ці сліди називають в літературі повторними слідами каналу ствола. У гладкоствольній зброї сліди каналу ствола залишаються на дробу і спеціальних кулях. У дробовому заряді не всі дробинки торкаються ствола, а лише крайні, до того ж не всією поверхнею, а окремими точками. В цих точках утворюються сліди каналу ствола у вигляді площадок поверхні на сферичній частині дробин. На дробу, розміщеному всередині заряду, слідів каналу ствола не залишається, але інколи зустрічаються незначні поглиблення від контакту з сусідніми дробинками. Такі сліди називають контактними полями. Останні часом можна зустріти на поверхні пижа або картонної прокладки.