– один з тих небагатьох оазисів, що не піддались асиміляції ні при якому режимі. Яскрава національна своєрідність декоративних, вжиткових творів гуцульських умільців виразно виявила себе як в часи Австро-Угорщини, панської Польщі, так і в період комуністичного режиму. Тому можна сказати про незнищенність народної душі, яка формувалася роками, творила свій внутрішній світ і естетичні уявлення в постійному спілкуванні з природою, що поставило в очах гуцула в усій неповторній красі.
Природа, з якою начебто злилося життя гуцула, наділила його відчуттям краси, прагненням зробити свої творіння яскравішими і радісними.
Зайдіть в гуцульську хату, і вас вразить краса і тонкий смак, з яким виконані речі, що оточують її мешканців. Уже в сінях (хоромах) приваблює своєрідність серпів, кіс, бочок, боденьок, дійниць – споконвічних супутників селянського побуту. Переступивши поріг світлиці, ви побачите в передньому куті, проти вікон, велику річ, що відливає блиском полив’яних кахлів. Своїм розписом вони перекликаються з керамічною посудою, розставленою на полицях шафи і в миснику над дверима. Пухнастий барвистий ліжник, вишитий обрус, ткані доріжки, які прекрасно гармонують із темними площинами стін. Стіл, шафа, мисник оздоблені тонкою різьбою. І, навіть, сучасні предмети не вносять дисгармонії у цей традиційний гуцульський інтер’єр. Знайомлячись з життям і побутом гуцулів, відчуваємо почуття благовіяння перед творінням відомих і не відомих митців, наділених природою тонким розумінням краси, справжнім талантом – втілення прекрасного у високохудожні речі.
Гуцульщина – ніби заповітний край, зберегла втрачені іншими слов’янськими народами дорогоцінні для історії риси мистецтва далеких предків.
Цей край нам дав таких видатних майстрів, зокрема художньої обробки дерева: Юрія, Василя, Миколу Шкрібляків, Юрія і Семена Корпанюків, майстрів художнього металу: родини Медвідчуків і Федьків, Лущена Дубчака, кераміків: Олексу Бахматюка, Павліну Цвілик, подружжя Зарицких і ще багатьох ткачів, вишивальників, писанка рів, майстрів сирних виробів та інших.
Тому нам, сучасним українцям, потрібно берегти і шанувати твори народних майстрів, зберегти їх для прийдешніх поколінь, бо в них закладені наші традиції, краса нашої України, наша душа.
Кожен майстер вклав в свої твори талант. В творах гуцульських народних митців гостро відчувається виразність форми, логіка її побудови, краса матеріалу. Створюючи предмети прикладного мистецтва, народні майстри використовували природні матеріали: дерево, глину, льон, коноплю, лозу і т.д. Вони дуже добре знали і відчували особливості і властивості матеріалу і прагнули в творах повністю відтворити і показати їх. В пластиці й розписах вражає багатство форм рослинного і тваринного світу, а особливо – яскраві, вражаючі людські образи.
Вивчення творів українських гуцулів дає багато цінного для сучасної художньої практики. Традиції народного мистецтва збагачують творчість сучасних майстрів, розкриваючи їм нові цікаві можливості.
Неможливо перебільшити виховний вплив, який справляють на глядачів найдовершеніші зразки гуцульських майстрів. Вони не лише формують естетичні смаки, вміння бачити красу навколо себе, сприймати світ у вічній гармонії, а й пробуджувати інтерес до історії нашої України, прагнення глибше вивчати культуру свого краю.
Важливу роль у розвитку мистецтва відіграє Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Тут можна побачити, як роблять перші кроки майбутні майстри-художники, різьбярі, кераміки, вишивальниці і т.д.
Велике значення відіграє інститут в житті молодого митця. Навчає любити, глибше розуміти мистецтво і самостійно працювати над створенням композиційних рішень. Саме він відкриває нам шлях у майбутнє.
Люди завжди любили, шанували і оберігали мальовничу природу, серед якої вони жили. Навіть українські письменники ніколи не забували про її красу.
В природі, взаємозв’язки між людиною і навколишнім середовищем відтворила в “Лісовій пісні” Леся Українка. Не обминули чарівність України й інші класики української літератури. Народна уява оживила ліси і гори, оточила таємністю. Живлющі джерела підземних вод уподібнювались крові, що тече в жилах, а небо – безмежній полонині, де місяць – пастух, який охороняє незліченне стадо зірок – овець.
Тому завдяки мальовничій природі така яскрава, сповнена самобутності і живих невичерпних можливостей є народна творчість України. одним з виявів цієї творчості є народне образотворче мистецтво, на основі якого виникли художні ремесла та промисли. В наш час одним із високопоставлених питань народу є питання про декоративно-прикладне мистецтво. Його виникнення проходило в процесі трудової діяльності людини.
Сьогодні мільйони людей нашої країни займаються художньою творчістю, багато з них весь час віддають декоративно-прикладному мистецтву. Цей інтерес є вираженням вічного прагнення людини до прекрасного. Народна творчість вносить великий вклад у культуру людей, в значній мірі вирішує проблему організації вільного часу людей. Тисячі людей в містах і селах приділяють велику увагу народному мистецтву. Мистецтво для них стає захопленням, життєвою потребою. І це не випадково. З давніх-давен в народі живе прагнення прикрашати свій побут.
Декоративно-прикладне мистецтво – це частина “другої природи” світу речей предметів, навколо людини. Важливо, щоб почуття прекрасного, яке живе в його душі, не покидало людину ніколи: ні в час відвідування музеїв, художніх виставок, ні в час зустрічі з природою, ні в час спілкування з людьми.
Народне мистецтво завжди було мистецтво живим, йдучи в ногу з часом. На кожному історичному етапі воно незмінно було частиною життя народу. Ярке, життєрадісне, самобутнє, виготовлене майстром в співвідношенні із стародавніми традиціями, народне мистецтво завжди висловлювало дух, характер і світ могутності народу.
Декоративне мистецтво охоплює всі види творчості – музику, танці, фольклор, прикладне мистецтво, які розвиваються як єдиний комплекс, органічно входячи в життя народу. Відображає всі смаки і прагнення, поняття про красу.
Центром народної творчості на Україні з давніх часів є Гуцульщина, багата і щедра талантами земля Прикарпаття.
Хто побував у Карпатах, відчув дихання гір, милувався гірськими пейзажами і пам’ятками природи, слухав мелодійне звучання кришталевих струмків і водоспадів – одразу ж зрозуміє звідки взялась така багата, кольорова палітра виробів народних умільців, такі витончені форми, і такі неповторні і неоднакові орнаменти.
Протягом навчального періоду спочатку в Косовському коледжі прикладного та декоративного мистецтва, а пізніше в інституті розширився і збагатився мій світогляд. Навчаючись в Косові збагнув, що на твори мистецтва треба подивитись іншими очима, побачити в них щось оригінальне, прекрасне, сучасне, нове ... Вміти вибрати для себе щось цікаве, знайти своє, бо все це, не так вже й просто, як здається.
Набуваючи прекрасних навиків в галузі різьби по дерев, скульптурі, композиції, ознайомився з технологію обробки деревини, її механізованими й ручними обробками, пройшов курс столярної справи, яка допомогла мені в даний час у виконанні дипломної роботи. Важливу роль відіграють в житті і подальшому творчому розквіті викладачі, які добре знають свою справу і з великим задоволенням передають її своїм вихованцям. Неодноразово відвідавши музей, збираючи етнографічний матеріал, роблячи замальовки, фотографії, все це посприяло і допомогло мені вийти на дипломне проектування. Серед всього багатства гуцульського краю, серед всіх розмаїть і шедеврів і високоякісних робіт, було важко визначитись з вибором теми своєї дипломної роботи, яка б стала підсумком моїх знань здобутих протягом чотирьох років.
Спочатку було багато задумів, що до вибору теми: церковний кіот, оклад до Євангелія, альбом, орнаментальна таріль. Все це було дуже цікаво і різноманітно, але все ж таки треба було визначитись.
Поруч із екскізуванням орнаменту на оклад до Євангелія, зробив багато замальовок і навіть власних ескізів малих архітектурних форм. Ведучи паралельно дві теми, і розмірковуючи в думках ще про багато інших, мої задуми розбилися на шматки, і не могли зосередитись на одній темі. Все це було цікаво, ненохопленно і незакінченно. Хотілося всього.
Тема моєї дипломної роботи якось приділилась сама по собі. В інститут поступило замовлення з санітарно-оздоровчого пансіонату “Карпатські зорі”, яке мало досить цікаву і змістовну тему: комплекс дитячого майданчика.
Найперші думки які промайнули в моїй голові, це те, що врешті решт я зможу внести свою часточку, залишити слід в Косові на радість собі і задоволення від моєї роботи іншим. А також спробую свої сили в малих архітектурних формах.
В первинний період історії людського суспільства трудові та побутові процеси протікали в природному середовищі. З часом людина навчилася будувати різні споруди, першочергово житлові. Організовуючи штучне середовище, як матеріальне оточення, люди досягли практичного, духовного та естетичного життєвого рівня. Все що нас оточує, діє на наші відчуття, мислення, поведінку. Тому дуже важливо розуміти і відчувати архітектуру.
Особливе місце займають малі архітектурні форми, які зумовлені моїм конкретним функціональним призначенням.
До малої архітектури відносимо: альтанки, автобусні павільйони, в’їздні, вказівні знаки, торгові павільйони, тріумфальні арки, дитячі ігрові споруди і т.д.
Мала архітектура повинна бути в синтезі (взаємозв’язку) з великою архітектурою і гармонійно вписуватися в оточуюче середовище.
Архітектор – виходячи з конкретного призначення споруди примінює конкретний матеріал використовує ті чи інші конструктивні особливості.
Важливе значення в архітектурі має функціональність споруди, її конструктивні та естетичні якості.