“Аркан” неодноразово став лауреатом республіканських та міжнародних фестивалів, переможцем радіо та телетурнірів “Сонячний вінок”, “Таланти твої, Україно”, “Сонячні кларнети”. Тричі здобув перемогу в конкурсах оркестрового жанру [10, с.240].
Пропагують народні й сучасні українські пісні народний самодіяльний чоловічий вокальний квартет “Легіт” клубу нафтовиків під орудою Романа Бойчука, народний жіночий вокальний ансамбль “Бистрянка”, яким керує Ольга Молодій, та народний самодіяльний естрадний оркестр Будинку культури ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”, довголітнім керівникам якого був, на жаль, нині покійний Богдан Муєшин. Радують глядачів запальними танцями колектив “Горянка” та дитячий зразковий танцювальний колектив “Горяночка”, районного будинку культури. Керівники Олена Лаврів та Валентина Лисюк [30].
Жодне міське свято не обходиться без виступів військового духового оркестру Надвірнянського гарнізону під орудою майора Романа Кухти, хору церкви Воздвиження Чесного Хреста “Вервиця” під керівництвом Олесі Борищак, вокального ансамблю районного центру дитячої творчості [10, с.242].
Надвірнянські поети і письменники об’єднані в літературну студію “Бистрінь”, яку на протязі одинадцяти років очолює поет Нестор Чир. Ще у 1994 році літературодійці видали Книгу про Надвірнянщину “Страгора”, яка на Всеукраїнському конкурсі “Книга України” за високий художний зміст і поліграфічний рівень здобула Диплом другого ступеня. За останні роки з-під пера літераторів “Бистріні” вийшло друком 12 книг, в тому числі літературний альманах “Жниво на стерні”.
Серед тих, хто стояв біля витоків “Бистріні”, були Роман Киселюк, Михайло Михальчук, Любов Василик, Ярослав Яковишин, Любов Косило, Нестор Чир, Надія Попович, Галина Христа, Ольга Руденко, Роман Флис [30].
Великий вплив на активізацію демократичних процесів мала районна газета “Вісник Надвірнянщини”, перше число якої вийшло 7 червня 1990 року. Часопис, співзасновниками якого стали Надвірнянська районна рада і редакція газети, був першим виданням серед своїх аналогів, після Коломиї та Калуша.
З 1 січня 1991 року у відповідності з ухвалою сесії районної ради газета виходить під назвою “Народна воля”.
Живуть надвірнянці і повнокровним духовним життям. За останні роки відбудували зруйновані каплиці і побудували нові. Завершується спорудження величного храму, будівництво якого розпочалося це понад 60 років тому Відроджуються призабуті народні звичаї і традиції. Справжнім народним святом духовності стало відкриття у центрі міста в 1994 році пам’ятника Тарасові Шевченкові. В місті є також пам’ятник Іванові Франку, символічна могила борцям за волю України (1992 р.), пам’ятний хрест на честь скасування панщини.
Джерелом духовності і формування національної свідомості став відкритий у 1995 році музей визвольної боротьби Надвірнянщини, створений завдяки наполегливій праці голови районної організації товариства “Меморіал” Олександри Зварчук.
Таким чином, незалежна Українська держава, скидаючи важкий тягар минулого, долаючи складні економічні та суспільно-політичні процеси, творить своє майбутнє, прокладає впевнено шлях у цивілізовану сім’ю світового співтовариства. Значну культурно-просвітницьку роботу проводять “Союз українок”, яке було створене 19 квітня 1990 р., районне об’єднання Всеукраїнського товариства української мови “Просвіта”, Братство вояків УПА, районна організація політв’язнів та інші [30].
Неповторну сторінку в історії не тільки Надвірної, але й Україні, внесли такі всесвітньо відомі надвірнянці, як вчений мовознавець Василь Дем’янчук – український історик, мовознавець. У 1927 році закінчив аспірантуру і під керівництвом академіка Агатангела Кримського захистив дисертацію на вчений ступінь кандидата наук. Василь Дем’янчук являється автором праць з української мови і літератури, історичної морфології, орфографії та історичного мовознавства: “Гнат (Ватрослав) Ячич”, “До правопису слов’янських прізвищ”, “До характеристики гуцульського говору”. Був заарештований органами НКВС. Після завершення арешту і повернення із заслання знову був заарештований і 28 листопада 1938 року був розстріляний.
Володимир Луців – український співак громадський діяч. Проживав у Польщі, Німеччині. Пропагував українську пісню в Римі, Мюнхені, Парижі, Лондоні, Австралії, США, Канаді. Живе у Лондоні. Від 1993 року – почесний громадянин Надвірної. Являється позаштатним радником Міністерства культури України з питань міжнародних та культурних зв’язків.
Тетяна Шуфрин-Штуняк – перша співачка, редактор українського відділу радіо Ватикану. Закінчила консерваторію св. Кекилії у Римі. Дебютувала в Палермо в опері Дж. Верді “Травіата”. Виступала на кращих оперних сценах Великобританії, Італії, Мальти, Німеччини, Канади, Швейцарії, США. У 1975 році нагороджена премією “Золотий діапазон”, а 1994 році – високою панською відзнакою Святого Хреста “За церкву та Вселенського Архієрея”.
Скаліш Мирослав – музикант. У 1947 році емігрував до Великобританії. У 60-х роках М. Скаліш організував мішаний хор, з яким гастролював у Бельгії, Голландії, Німеччині, Франції, а разом із хором “Гомін” і танцювальним ансамблем “Орлик” – в США і Канаді. Живе у Великобританії [10, с.252-260].
Не пориває зв’язків з рідним містом Іван Гречко, нині відомий львівський колекціонер і громадсько-церковний діяч; композитор, Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка. Заслужений діяч мистецтв України Богдан Янівський.
Таким чином, в Надвірній розвиток культури стоїть на високому рівні. Надвірна і Надвірнянщина відома славетними іменами, що внесли значний внесок у розвиток Української культури. В місті знаходяться помічники архітектури, які доповнюють архітектурну спадщину України.
Досягнення попередніми поколіннями на ниві культури зробило свій слід у розвитку Надвірнянщини на сучасному етапі.
Висновки
Надвірна – мальовниче прикарпатське місто, розкинулося у невеликій долині передгір’я Карпат. Першою достовірною письмовою згадкою про Надвірну вважався 1589 рік. Саме тоді власник Пнівського замку Микола Куропатва, якому належало й місто, вніс протестацію до львівських Бродських книг з приводу втрати документів на свої маєтки через татарську навалу. Проте в останні роки історикам вдалося розшукати архівні документи, в яких Надвірна згадується ще у 1578 році.
Без сумніву, що місто засноване набагато раніше. Коріння сучасних надвірнянців сягає це кам’яної доби. Проживали тут праслов’янські і слов’янські племена, котрі залишили по собі на горі поблизу міста залишки свого поселення, знане як “городище”. До речі, гора, на якій воно знаходилось, і до нині називається Городищем.
Розорена у 13 столітті монголо-татарськими ордами, Галицько-Волинська держава занепала і вже більше не могла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали, тоді ж значні землі між Чорною Бистрицею і Прутом одержав рід польських феодалів Куропатвів.
З початку свого виникнення місто стає важливим центром розвитку торгівлі й ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування. У 17-18 століттях серед ремісників, що об’єднувалися в цехи, були шевці, кравці, кушнірі, гончарі, різники, котлярі, бондарі, пилярі, мельники. На знамениті щорічні ярмарки приїжджали до Надвірної купці з Угорщини, Молдови, Польщі.
Після першого поділу Польщі у 1772 році Надвірна, як і вся Галичина, опинилася під владою Австрії. Входження до Австрійської імперії створило сприятливі умови для піднесення національної свідомості галичан, виникнення політичних партій, громадських організацій і товариств. Не пройшли ці процеси повз Надвірну. У 1894 році засновано першу читальню “Просвіти”, а 1908 року створено філію “Просвіти” з ініціативи Тадея Гриневича, Осипа Чубашого і Миколи Логодинського. Згодом тут виникають товариства “Сільський господар”, “Січ”, “Рідна школа”.
Плідну працю “Просвіти” та багатьох національно-спрямованих організацій перервала Перша світова війна. Сотні надвірнянців були мобілізовані до австрійської армії. Чимало записалися добровольцями до УСС. З утворенням ЗУНР січові стрільці влилися в лави УГА.
У роки Першої світової війни Надвірнянщина стала ареною жорстоких боїв. Місто зазнало значних руйнувань. До того ж пожежа, яка сталося у місті в 1914 році, знищила значну його частину.
З літа 1919 року Надвірна опинилася під владою Польщі. Почався новий період в житті надвірнянців. Незважаючи на спротив польських властей, відновлюють діяльність товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, створюється курінь “Пласту”. Плідно працював “Союз Українок”, в якому гуртувалися свідомі жінки міста.
Історія Надвірної тісно пов’язана з розвитком у Заxідній Україні промисловості. Дев’ятнадцяте століття – визначальний період у житті міста: тут відкриваються лісопереробний та нафтопереробний заводи, фабрики xліборорбськиx машин, склозавод. Видобуток та переробка нафти стають провідною галуззю промисловості міста, запорукою його процвітання й добробуту жителів.
Серед активістів українських організацій і товариств 30-х років були Іван Свноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрівський, Микола Гринішак, Валеріан Банах, Василь Свищ.
Зі становленням радянської влади у 1939 році всі українські організації і товариства через репресії і переслідування припинили свою діяльність.
І все ж, незважаючи на складні історичні процеси Надвірна розвивалася економічно і культурно, міцніла промисловість. Відома Надвірна і своїм промисловим потенціалом. У другій половині 19 століття на теренах Надвірнянщини розпочинається видобуток нафти, а 1897 року в місті було збудовано нафтоперегінний завод – “рафінерію”. Нині – це відкрите акціонерне товариство “Нафтохімік Прикарпаття”.