У 16-18 столітті у Надвірній, як і в усій Галичині, більшість населення була неписьменна. Грамоту здобували тільки вихідці з багатих родин. У другій половині 18 ст. в місці на 2233 мешканці діяла тільки одна німецько-єврейська школа, де у 1783 році налічувалося 97 учнів. Після реформи народної школи 1777 року, у Надвірній в 1794 році було відкрито тривіальну школу. У школі мали змогу навчалися діти всіх смаків і всіх вірувань. На перших порах учителів призначала консисторія. Учительська платня була невелика, тому педагогічний склад дуже часто змінювався.
У 1844 році було видано шкільний статут, який забороняв на посаді вчителя працювати випадковим людям. Кандидати в учителі мали відбути тримісячні педагогічні курси, після закінчення яких скласти окружному шкільному наглядачеві теоретичні і практичні іспити. Після однорічної практики на посаді помічника кандидат міг добиватися учительського патенту, але за умови, що йому виповнилося 20 років.
У 1855 році тривіальну школу в місті перетворили на трисмужний, тобто навчальний матеріал розподілили на три частини. Відвідування школи було дуже погане. Хлопці навчалися окремо від дівчат. Школа для дівчат мала власне приміщення (додаток № 6) на вулиці Костюшка, а школа для хлопців містилася в ратуші та в окремому будинку біля костьолу. Наприкінці 19 століття навчання у школах здійснювалося польською мовою, але обов’язковими предметами були українська і німецька мови та катехизм [10, с.71-73].
Таким чином, школа наприкінці 18-19 століть була засобом денаціоналізації українського населення. У тривіальній школі панували німецька і польська мови.
Навесні 1944 року у відбудованому приміщенні відновила роботу середня школа № 1. Два роки (1944-1945 р.) у місті функціонувала польська школа. На початку 50-х років у Надвірній повністю відновилась довоєнна мережа шкіл. У 1952 році на базі ремісничого училища була створена лісотехнічна школа. У ній готували спеціалістів не тільки для лісової та деревообробної промисловості, але й інших професій: оператора котелень, комиресорника, будівельника, сантехніка та інших.
Найбільше суперечок викликав пункт проекту реформи, який давав батькам учнів право вирішувати, якою мовою має відбуватися навчальний процес. У 1972 році було відкрито середню школу № 3. Нині у місті функціонують чотири загальноосвітні школи 1-3 ступенів, школа-інтернат і фізико-математичний ліцей. Діють у Надвірній сім дитячих садків. У травні 1960 року в місті відкрито музичну школу. За короткий час музична школа дістала визнання далеко за межами області. Нині Надвірнянська музична школа має сім відділів: фортепіанний, струнно-смичковий, народний, народно-струнний, духовний, хоровий і теоретичний.
У 1982 році з ініціативи Володимира Бунія і Василя Демича у місті відкрито дитячу художню школу [10, с.231-237].
Коли був споруджений перший храм у Надвірній, поки що встановити не вдалося. Відомо мише, що на початку 17 ст. в місті вже діяла українська церква Різдва Христового, що мала кілька дочірних церков. У 1793 році у місті звели церкву Благовіщення Пречистої Діви Марії.
В 1840 році надвірнянці побудували на вулиці Долішній дерев’яну церкву Покрови Пречистої Діви Марії, у 1898 році здійснили капітальний ремонт старої церкви. До 1914 року парафіяльною була церква Благовіщення. Правилося в ній впродовж року, а у церкві Покрови – тільки на другий день Різдвяних та Великодніх свят.
Крім греко-католицької церкви, у Надвірній діяв римо-католицький костьол святої Трійці. Спорудили його у 1599 році за кошти братів Миколи і Павла Куропатвів. У 1609 році в місті було створено римо-католицьку парафію.
У 1713 році надвірнянці за кошти власниці Пнева і Делятина Гелени Белзької та її брата Олександра Куропатви, звели новий храм. У 1823 році під час пожежі святина зазнала значних пошкоджень. Поляки спромоглися відновити її лише у 1838 році.
До війни єврейське населення обслуговувала синагога, споруджена в середмісті [10, с.59-62].
З 1947 року радянська влада взяла курс на закриття церков, ліквідацію релігійних знаків, пам’ятників, переслідування священників, що не прийняли православ’я. У 1947 році було закрито римо-католицький костьол. У Надвірній греко-католицька громада одержала право на існування лише навесні 1990 року. Поряд з відродженням греко-католицької громади у місті постала і громада Української Автокефальної Православної Церкви.
У 1990 році надвірнянці розпочали будувати храм Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Наприкінці листопада 1991 року у Надвірній відбулося урочисте відкриття відродженого костьолу [10, с.224-230].
Входження до Австрійської імперії створило сприятливі умови для піднесення національної свідомості галичан, виникнення перших політичних партій, громадських організацій і товариств. Не пройшли ці процеси і повз Надвірну. У 1894 році засновано першу читальню “Просвіти”, а 1908 року з ініціативи лікаря, Тадея Гриневича, судді Осипа Чубашого й адвоката з Делятина Миколи Лагодинського створено філію “Просвіти”. Згодом тут виникають товариства “Сільський господар”, “Січ” і “Рідна школа”. Особливо успішно діяла читальня “Просвіти”, при якій було створено хор й аматорський гурток [30].
“Просвіта” на той час була єдиною українською культурно-освітньою установою, де збиралася уся громадськість міста. Тут можна було почитати книжки, послухати розповіді старожилів, обговорити болючі питання. Офіційно філію товариства “Просвіта” у Надвірній було відкрито 29 вересня 1908 року. Просвітяни на загальних зборах вирішили діяти в таких напрямках: відкривати читальні у селах, у Надвірній при читальні відкрити курси для не писемних, закупити українські книжки, заснувати молочарський союз. У 1909 році філія налічувала 234 члени, головою став Осип Чубаший. У 1910 році головою філії став отець В. Лійнецький, який залучив до товариства молодь, яка внесла пожвавлення у просвітницьку діяльність. 5 серпня 1914 року під час пожежі споруда читальні згоріла. Українське національне життя почало завмирати [9].
Плідну працю “Просвіти” та багатьох національно-спрямованих організацій перервала Перша світова війна.
З літа 1919 року Надвірна, як і вся Західна Україна опинилася під владою Польщі. Незважаючи на спротив польських властей, вже на початку 20-х років відновлюють свою діяльність товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, створено курінь “Пласту” імені Короля Данила, товариство “Луч”, “Бескид” [30].
У березні 1918 року голова філії І. Саноцький запропонував відновити роботу товариства, зібрати пожертви для спорудження нового приміщення. У середині 20-х років життя філії та читальні нормалізувалося. Члени відділу стояли на захисті національних інтересів свого народу.
Після встановлення радянської влади у 1939 році філія “Просвіти” була ліквідована. Тільки з приходом німців у 1941 році вона на деякий час відновила свою роботу, відбулося декілька концертів, влаштовували свята (присвячену І. Франку), почали організовувати бібліотеку. На жаль, це були останні заходи просвітян, бо до кінця 1942 року вони припинили свою діяльність аж до 1919 року [9].
Філія “Просвіти” відіграла велику роль в історії міста. Вона стала ініціатором заснування економічних, освітніх та культурних осередків у селах, гуртували борців за волю і незалежність України.
4 лютого 1913 року у Надвірній була створена філія Руського педагогічного товариства, у якій гуртувалися вчителі, студенти, священики. Товариство ставило перед собою такі завдання, а саме: заснувати і підтримувати школи та дитячі садки; організувати і проводити різноманітні курси; допомагати школярам і студентам матеріально; влаштовувати концерти, вечорниці, організовувати бібліотеки [1].
3 вересня 1986 року товариство змінило свою назву на “Рідна школа”. При ній було створено хор, драматичний гурток, ощадна каса.
В кінці ХІХ-го – початку ХХ ст. в Галичині формується рух за емансипацію жінки, створюються перші жіночі товариства. Організаційне становлення жіночого руху у краю почалося на зламі 70-80-х років ХІХ-го століття, на початку ХХ ст. завершилось формуванням основних типів жіночих організацій, залежно від напрямку діяльності (церковно-доброчинні, культурно-просвітні, феміністичні і т. д.).
8 лютого 1932 року з ініціативи Олени Саноцької, Наталії Цибрівської, Емілії Кузнярської, Марії Штуняк, Магди Полошайко, Емілії Свідрук у Надвірній була створена філія товариство “Союзу українок”. Перед членами товариства стояло завдання організовувати просвітницьке, економічне і громадське життя жіноцтва. Філія організовувала курси для дівчат і жінок, на яких навчали куховарити, шити, кроїти; засновувати по селах дитячі садки, притулки Надвірнянська філія “Союзу Українок” проіснувала до 1939 року і була ліквідована після встановлення радянської влади [10, с.167-168].
У першій половині 20 століття у Надвірній розвивався і спорт. У 2 половині 20-х років у місті діяли три футбольні клуби: український “Бескид”, польський “Бистриця”, єврейський “Гакоах”. Крім футболу, провідне місце у місті займав лижний спорт, при спортивному клубі “Бескид” діяв також шаховий гурток.
Культурно-громадське та спортивне життя в Надвірній у 30-х роках порівняно з початком століття досягло досить високого рівня. Надзвичайно важливу роль у цьому відіграли Українська Греко-Католицька Церква, культурно-освітні організації.
Спорт – одне з улюблених занять надвірнянців на дозвіллі. Вони пишаються своєю футбольною командою “Бескид”, яка до 90-х років називалася “Нафтовик”. Команда тричі була чемпіоном та володарем Кубка області, упродовж шістьох років брала участь у першості України серед аматорських команд.
Центром гарту молодих спортсменів у Надвірній став спорткомплекс “Хімік” профкому АТ “Нафтохімік Прикарпаття”. Славиться Надвірнянщина і зимовими видами спорту. У місті споруджено комплекс лижних трамплінів.
На сучасному етапі Надвірна у плані культури розвивається дуже швидкими темпами. Далеко за межами Надвірнянщини знають народний самодіяльний оркестр народної музики “Аркан” під керівництвом віртуоза-скрипаля, заслуженого артиста України Сергія Орла [30].