Розорена у ХІІІ ст. монголо-татарськими ордами, Галицько-Волинська держава занепала і вже більше не змогла відновити своєї могутності. Цим скористалися польські феодали і в другій половині ХІV ст. захопили Галичину. Польські королі щедро роздавали своїм васалам її землі. Так значні володіння між Чорною Бистрицею і Прутом одержав рід польських феодалів Куропатвів.
Проте, ні археологи, ні історики, ні краєзнавці поки що не мають переконливих доказів, які свідчили б про існування в ІХ – ХV століттях поселення на території сучасної Надвірної [10, с. 17 - 20].
У 1745 році помер останній представник роду Куропатвів, і більшість земель та маєтків у місті перейшла у власність архімаршалка Галичини Ігнатія Цетнера, резиденція якого була у місті Кракові, до Надвірної він приїздив тільки влітку. Ставши власником Надвірної, надав їй свій родовий герб „Пжерова”, який являв собою щит на червоному тлі, а на щиті спис із золотим прапорцем. Над щитом – шолом із золотою короною, прикрашеною пір’ям. Ігнатій Цетнер планував спорудити у Надвірній палац. У 1787 році місто Надвірна перейшло у володіння Австрійської держави, а Ігнатієві Цетнеру замість нього віддали Мостиська [10, с. 45-47].
§1.Куропатви – власники Надвірної
Казимир Великий вважав Галичину постійним і невідлучним здобутком Польщі. Ще у 1338 році король Польщі Казимир Великий й Угорський король Карл Роберт домовилися у Вишгороді про спільну акцію для приєднання Галичини до Польщі та перехід польського князівства до угорської династії, якщо король Казимир не мав мужицького спадкоємця. Так, у 1370 році його спадкоємцем у Польщі став угорський король Людовик, який прилучив Галичину до Угорщини. Після його смерті на престол польський взійшла його дочка Ядвіга і тоді Галичина вернулася до Польщі. Після Кревської унії (угоди) 1385 року литовсько – руські землі дістались Польщі.
Таким чином, ледве Польща зайняла ці землі, сюди покотились численні хвилі нових переселенців з усіх сторін.
Нові власники почали будувати на наших землях більші або менші замки – немов сталі фортеці. Усіх цих колонізаторів підтримувала польська влада. У XVI – XVIII століттях Надвірною володіли магнати Куропатви, яким ще у XIV столітті було надано привілей на володіння значною частиною Покуття. Можливо, першим власником міста з роду Куропатвів був шляхтич Микола (помер у 1589 році) [10, с. 24-25].
Куропатви збудували замок, відомий як Пнівський. Викінченої форми він досяг у ХVІІ ст. До появи Станіславської фортеці (1662 рік) замок вважався найсильнішою твердинею всього Підкарпатського краю. Деякі дослідники минувшини вважають, що саме замок дав назву містові. Тобто, поблизу замку виникло поселення надвірної служби, що обслуговувало його потреби. Інші дослідники твердять, що спочатку місто мало назву Красно двір й одержало її від двору митниці, яка мала дуже витончену пишну будівлю.
Взагалі історія Пнівської фортеці дуже цікава. Вона одна з двох, що ні разу не були взяті. Витримав замок і татарську облогу. І це при тому, що місце з точки зору фортифікації не є вдалим (з двох сторін до замку примикає рівнина).
П’ятикутна у плані оборонна споруда мала сім веж. Найнижчі бійниці розташовувалися на рівні оборонного рову. Зараз вони практично засипані. Фортеця мала три поверхи. А посеред двору стояв будинок самого Куропатви і його сім’ї.
У мирний час магнати мали численну озброєну залогу, а у випадку виняткової потреби – армії з найманих жовнірів, рекрутованих з-поміж дрібної шляхти. А селянин, як і треба було сподіватися, стояв поза правом, був зданий на ласку чи не ласку пана та був приватною власністю шляхтича – дідича.
У другій половині XVI століття Надвірна дістала статус міста, в якому господарем і найвищою інстанцією для її мешканців був власник, а панським урядником – війт. З початку свого виникнення місто стало важливим центром розвитку торгівлі й ремесла, цьому сприяло його вигідне розташування на торгівельному шляху в Угорщину та близькість солеварних центрів, а ще – великі запаси різноманітної деревини. Вже у XVI ст. місто мало право на проведення двох річних ярмарків: на свято Трьох Святих Королів (6 січня) і на свято Ангела Діви Марії (12 серпня), а також на щотижневий торг у п’ятницю. До речі, торги або базари по п’ятницях тривали у Надвірній до 60-х років ХХ століття.
Більшість населення Надвірної становили українці. Поступово права корінних жителів урізалися. Власник міста сам став призначати урядовців, війта, а на міщан накладалися нові повинності. Надвірнянці були змушені відробляти панщину, платити данину та грошовий чинш.
Отже, історія Надвірної сягає глибини віків. Ніхто не стане заперечувати, що Надвірна належить до найдавніших міст Прикарпаття. На сьогоднішній день дослідники вивчають місце розташування Надвірної. Щодо року заснування, то найчастіше посилаються на 1585 рік, але також існує ще одна дата, а саме 1596 рік, цю дату подає нам польська дослідниця Є. Горнова. Першим із відомих власників міста були феодали Куропатви, які походили з Угорщини, а також одним із власників міста після Куропатвів був Ігнатій Цетнер.
Розділ ІІ.
Під короною Речі Посполитої (1596 – 1772 рр.)
§1.Татарські напади
Друга половина XVI – перша половина XVII століття належить до найважчого періоду в житті населення Галичини. Кримські й буджацькі татари спустошували цей край. Це змушувало магнатів і шляхту будувати замки, навколо яких виростали укріплені міста. На території Надвірної оборонна споруда була зведена у XIV – XV століттях. Нині важко сказати, як виглядала за тих часів надвірнянська цитадель. Надвірнянський замок був досить великим і своїми розмірами майже не поступався Пнівській твердині (Додаток № ).
У 1589 році татарські орди несподівано напали на Прикарпаття. Доля Надвірної нам не відома, проте знаємо, що двір Куропатвів був дощенту зруйнований. Відомостей про зруйнування Надвірної у протестації Миколи Куропатви 1589 року немає. Проте у проміжку між 1589 – 1595 роками місто в архівних документах не згадується. Мабуть, у 1589 році воно все ж таки було зруйноване. Та все ж у документах за 1585 рік уже знаходимо село Надвірне, а у 1596 році – місто Надвірна [10, с. 25 - 27].
Мабуть, близько 1600 року Надвірну вдруге знищили татари. Микола Куропатва у 1601 році другий локаційний привілей на закладання нової осади на Магдебурзькому праві. Щоб заохотити нових поселенців, король звільнив їх від сплати падатків на 8 років, зобов’язав Куропатву надати їм земельні ділянки під забудову і грунти для господарських потреб [10, с. 36].
Особливо великого розорення зазнало Прикарпаття у 1676 році, коли сюди вторглася 300-тисячна турецька армія. Тоді впало тринадцять галицьких замків. Турки при цьому облягли Станіславську фортецю і Пнівський замок. Однак здобути їх їм не вдалося. Зате вони зруйнували відомий православний монастир Манявський скит. Відгомін тих подій знайшов своє відображення як в архівних документах, так і в народних переказах. Ще в кінці минулого століття старожили показували поблизу Пнівського замку залишки татарської могили тих часів.
§2. Місто після надання Магдебурзького права
З часу надання Надвірній Магдебурзького права, її населення керувалося особливими законами, за якими воно становило окремий стан – міщанство. Надвірнянці отримали право будувати ратушу (Додаток №3), крамниці, хлібні ятки, комору для стриження сукна, «посполиту лазню», млини, міську вагу, воскобійню і каплицю для відливання воску [26, с. 21].
Міщани у 1601 році побудували ратушу. У 60-х роках XVII століття в документах згадується війт Григорій Яциковий.
Біля ратуші поселялася панівна верхівка – патриціат, переважно поляки, а також багаті купці й ремісники, поза як в центрі зосереджувалося все господарське і культурне життя міста. Поряд із багатою верхівкою значний прошарок населення становили міські орендарі, лихварі, збіднілі майстри, підмайстри, селяни втікачі. У 1667 році дружина Павла Куропатви Софія – Станиславовець заснувала в Надвірній притулок для бідних [10, с. 37].
Міщани виконували різноманітні повинності, хоч Магдебурзьке право звільняло їх з-під юрисдикції Куропатвів, воєвод, каштелянів, старост. Проте Куропатви у Надвірній звели міщан до становища своїх підданих. Так, у 1735 році воєвода Корчинський силоміць забрав до двору овець деяких міщан. Убогі надвірнянці неодноразово скаржились, що польська шляхта пригнічує їх [1].
Не всі міщани не могли змиритися з таким принизливим становищем. Вони втікали у гори, поповнювали опришківські ватаги. У 1631 році опришки разом з міщанами напали на маєток шляхтича Валер’яна Кільчковського, спалили двір, забрали коштовності та зброю, а панську родину вбили, врятувався лише слуга власника маєтку [27].
У 70-х роках XVII століття в околицях міста діяв загін опришків під керівництвом Василя Глиби, у 1677 році захопив маєтки шляхтича Туровського. До Надвірної стягли військо. Польська влада для постраху проводила в місті показові суди і розправи над опришками, але їх це не зупинило. Через часті напади та грабежі Галицький сейм 1711 року змушений був звільнити Куропатву від сплати податків. Після загибелі Олекси Довбуша опришківські загони більше не турбували надвірнянської шляхти.
Для захисту шляхетських маєтківвід нападів опришків Галицький сейм 1766 року дозволив створити у Надвірній поміщицьку поліцію.
У першій половині XVIIIстоліття найпоширенішими виявами протесту проти панської сваволі стали масові втечі міщан на Поділля, Буковину, у Східну Україну. В самому місті деколи виникали невеликі заворушення, але їх хутко придушували загони смоляків і жовнірів. Проте ніщо не могло стримати прагнення до свободи. Не раз жителі міста були учасниками повстанських рухів і брали участь у національно-визвольних рухах.