Насамперед урізноманітнювався матеріал пам’ятників. Поруч з пісковиком застосовувалися граніт, мармур, білий камінь. Пам’ятники оздоблювались вінками, ликами святих, портретами померлих ( Міхал Пельцер,1904 р.; Жозеф Ледвінка, 1894 р., Ніколає Гормузакі,1909 р.). На 70-ті роки ХІХ ст. припадає спорудження обелісків. Найдавніші з них – це колони, усічені і повні, оздоблені вінком, хусткою, факелом, рушницею (Маріон Ончул, 1907 р.; Франциск Урбанський, 1879 р.).
З наступного десятиліття набули поширення пірамідальні обеліски, котрі розсіяні майже по всіх кварталах християнського кладовища. Чисельно представлені також стели. Пам’ятники цього типу почали споруджуватися на початку ХХ-го ст. Одним з перших такий з'явився на могилі родини Денаровських ( 1900 р.). Це стела, що імітує курган, викладений з ламаного каменю, завершений хрестом. Ще одна різновидність цього типу надгробок Лазаря Міхаловича (1840 р.), котрий спроектовано як скелю.
До особливостей християнського некрополя належить присутність на ньому значної кількості різних за формою та розмірами едикул: великих, наближених до каплиць, ротонд,споруд у формі потужних арок, портиків різних ордерів, порталів (гробівці родини Невечерелів,1885 р., Скібінських, 1881 р., Сембратовича, 1884 р.
Набагато скромніше представлені саркофаги. Своїм виглядом вони нагадують домовини, що легко відкриваються ( надгробки родини Книш, 1872 р., Фердинанда Гілберта, 1882 р.)
Скульптурними композиціями цвинтар не надто перенасичений. Найчастіше вони виступають як декоративне та знакове доповнення до стели, едикули чи обеліска. У їх формах помітна антична та християнська посмертна символіка. Характерні приклади повторюють постаті жалібних ангелів, жінок, обіймаючи саркофаги, журливих плакальниць, які символізують біль, смуток, жаль, а також християнський вияв скорботи, віри, надії, любові.
Характерну групу християнського некрополя становлять каплиці- споруди малої цвинтарної архітектури. Переважають, звичайно, родинні каплиці. Таких на цвинтарі одинадцять і усі позначені оригінальністю.
Діючих каплиць на цвинтарі всього дві, причому обидві належать до найдавніших пам’яток некрополя. На головній алеї кладовища розташована квадратна в плані споруда – каплиця з шестигранною апсидою при задньому фасаді. Вхід має півкругле завершення і оздоблений ліпним порталом.
Чудово збереглася каплиця Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла, будівництво якої завершилося в 1884 р. Споруда каплиці витягнута за віссю захід – схід. Цегляна, тинькована,тридільна. Вхідна частина оформлена порталом традиційного вирішення: на пристінних колонах – півциркульна арка. Обабіч порталу – монументальний розпис із зображенням постатей Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла.
Ансамбль християнського некрополя формують також меморіальні поховання. Таких чотири. Найдавніше з них поховання „ Сестер Родини Марії”. Воно почало складатися ще в австрійські часи. Тут поховані черниці згромадження феліціанок, які утримували в Чернівцях навчально – виховний заклад для дівчат. Його заснував варшавський архієпископ Щенсни Зелінський у 80–х роках ХІХ-го ст.. У цьому закладі навчалися моральності, патріотизму, любові до вітчизни, інтелігентності. Могили „сестер” доволі скромні, здебільшого це прості латинські хрести, зрідка трапляються хрести на постаменті.
Найпізніше створено меморіал вояків австрійської армії. Його організацію зініціювало товариство «Австрійський Чорний Хрест», здійснивши ідею у 1996 р. Про це говорять написи на каменях, встановлених при головному вході некрополя ( німецькою та українською мовами).
Відразу за похованням вояків австрійської армії розташований меморіал воїнів Червоної армії, створення якого розпочалося в 50- х роках ХХ- го ст. В 1974-1976 рр. Проведена реконструкція могил. Домінуючим композиційним елементом комплексу є велика стела, змонтована в горизонтальному положенні, з горельєфним зображенням смертельно пораненого воїна в композиції з вічним вогнем ” та латунною п’ятикутною зіркою, розташованими біля підніжжя стели.
За нею, власне, розпочинається головна алея цвинтаря, в кінці якого розміщений ще один меморіал. Тут поховані жертви фашистської окупації - керівники підпільного руху, хотинські комсомольці, а також близько 100 мирних жителів, розстріляних у перші дні війни.
Важливим атрибутом надмогильних пам’ятників є написи та епітафії. Особливою своєрідністю відзначаються епітафії, написані українською мовою. Тексти епітафій почерпнуті із псалмів, творів Т.Г. Шевченка, його послідовників або просто зі щирих батьківських і синівських вуст. Привертає увагу епітафія на надгробку Ю. Федьковича ( 1888 р.).
На мармурових плитах з трьох боків нижньої частини пам'ятника викарбовано слова із віршів самого Соловія:
«Бо я для України лише жию,
Її і душу й тіло завдаю,
За ню рікою козацька моя кров.
Се моя заповідь.
За те ж ти честь і слава, витязю,
Не тільки тут, але й поки по цілім світі.
Не тільки нині, але й поки світа.
І хто святую Русь лиш спом’яне,
Той свою честь і славу не мине.
Спи ж ти, руський соловію,
Я за тебе тужу,
А як тутки зазоріє,
Я тебе пробуджу».
Надписи та епітафії на надгробках пишуться і в наші дні, однак вони поступаються як задумом, так манерою і стилем виконання тим, котрі з’явилися тут набагато раніше.
Християнське кладовище по вулиці Зеленій залишається частково діючим, тут продовжують поховання померлих. Територія кладовища повсякчас упорядковується, доглядається. Це не випадково, адже цвинтар - складова частина історико – культурного заповідника, створеного в 1995 р. згідно з рішенням виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів від 07.02.1995 року за № 83/3. У 1997 р. проведено реорганізацію „ Заповідника і створено міське комунальне підприємство „Історико- культурний заповідник „Кладовища по вул.. Зеленій”.
Розмаїття форм, стилів, манер виконання, оригінальність задумів у створенні багатьох пам’ятників дозволяють віднести християнський цвинтар на Горечі до унікальної пам’ятки серед інших некрополів України.
У становленні Чернівців як міста зробило свій внесок його єврейське населення. В певні періоди історичного розвитку він був неоднаковим, але загалом значним, особливо в австрійський період.
Перші ізраїліти ( таку назву євреїв надибуємо в історичних джерелах) з’явилися на Буковині, природно, і в Чернівцях, у ХY-му ст. Сюди вони переселилися з Трансільванії. Крім них, тут мешкали переселенці з Польщі та Німеччини. Тодішніх прибульців було небагато, позаяк молдавські господарі , котрі володіли краєм, всіляко унеможливлювали їхнє перебування на цих землях. Відомо, що австрійці, котрі зайняли Буковину у 1774 р., нарахували тут 562 єврейські родини.
Єврейське життя скупчувалося в окремому кварталі, який називався гетто. Чернівецьке гетто знаходилося в нижній частині міста, ближче до району, де нині пролягає залізничне полотно. Ця єврейська дільниця не булла обмежована ані парканом, ані муром, лише формувалася групою будинків, котрі оточували невелику площу. Найважливішими з цих будинків були синагога (або божниця), далі – кагальний дім, лазня, школа, торгові ятки, а також цвинтар.
Прихід австрійської адміністрації на Буковину істотно вплинув на становище тутешніх євреїв. Особливо це стосується часу, коли на імператорському троні цісарював Йосиф ІІ (1780 – 1790 рр.). Цей „революціонер на троні”, як його називали сучасники, відразу заявив, що прагне перетворити євреїв „ у корисних громадян монархії”.
Незважаючи на те, що політика його наступників на троні стосовно єврейської людності була менш толерантною, її числельність не переставала зростати. Особливо багато ізраїлітів потягнулося на Буковину після революції в 1848 р. і отримання нею автономії в 1949 р. Євреї працювали у фінансових урядах, поштово – телеграфічних, судових і комунікаційних сферах. Активно займалися наукою. Безсумнівно, кінець ХІХ-го - початок ХХ-го .– період найбільшого розвитку єврейського життя в Чернівцях.
Воно дещо погіршилося в роки румунського періоду історії краю та міста (1918 -1940 рр.): послабилися позиції євреїв у політиці, промисловості та ремеслах, кредитній справі, науці, проте це були незначні втрати. Їх чисельність продовжувала переважати серед міського населення.
Тільки воєнне лихоліття перетворилося для них у справжню життєву катастрофу. Однак це – широковідомий історичний факт, котрий не потребує зайвих коментарів.
Найважливішими з – поміж усіх складників життя єврейської громади були три : лазня, синагога і цвинтар. Найдавніший єврейський цвинтар у Чернівцях виник з поселенням тут перших ізраїлітів. Він знаходився неподалік гетто, на тому місці, де зараз розташовані корпуси трикотажної фабрики. Проіснував до 1946 р., коли, власне, фабрика розбудовувалася, внаслідок чого цвинтар ліквідовано.
Справді, ще задовго до цієї події (протягом майже 80 років) на ньому поховання не проводилося. Відтак кагал постановив закласти новий . Померлих одноплемінників спочатку ховали на невеликому земельному клаптику у верхній частині християнського цвинтаря на Горечі, а в кінці 60–х років ХІХ-го ст. з’явилися перші могили на новому єврейському цвинтарі (Абрагама Шльоссмана, 1866 р., Сари Меєрзанд, 1867 р., Іліллеса Вайзельгіля, 1868 р).
Сусідство християнського та єврейського кладовищ спричинилося до того, що магістрат опікувався як першим, так і другим. І у наступні десятиліття він приділяв єврейському цвинтарю немало уваги, всіляко сприяючи його впорядкуванню і розширенню.
Перші цвинтарні оздоби – надмогильні пам’ятники з’явилися одночасно із заснуванням цвинтаря, в 1860-х роках. Їх риси – традиційні для єврейського поховання. Це для населення Чернівців помітно позначилося на влаштуванні надмогильних пам'ятників. Вони перегукуються з надгробками, спорудженими на сусідньому християнському цвинтарі. Тут зустрічаються саркофаги, обеліски, колони, едикули, гробівці сакральних типів, розкішні мавзолеї.