Сільське житло Поділля (стр. 1 из 12)
Зміст
Словник термінів
Вступ
Розділ І. Розвиток подільського житла у ХІХ – ХХ ст.: планування та конструкція
Розділ ІІ. Подільський двір та характеристика його господарських будівель
Розділ ІІІ. Декоративне оформлення та художнє оздоблення житла
Розділ ІV. Історичний розвиток інтер’єру житла
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Словник термінів
Божник – кут хати, на стінах якого розміщували ікони.
Сволок – брус, на якому тримається стеля в хаті.
Ванькир – спеціально виділене місце в хаті для заняття промислом та приготування їжі.
Вінкіль – тип об’єднання житла з господарськими будівлями, які розміщуються під кутом один відносно одного.
Сохи – дерев’яні стовпи, які утримували дах в землянковому і напівземлянковому житлі.
Крокви – балки, що складали основу конструкції даху, на які набивалися поздовжні лати.
Платви – поздовжні балки, що клалися поверху стін, до яких кріпились крокви.
Слуп – дерево з природним відгалуженням гілля, яке використовували для підтримки виносів даху.
Балабушки – маленькі глиняні частинки, які клали у вогонь, для приготування з них фарби, що використовувалась при декорі хати.
Закоминок – вузький простір між комином і стіною сіней.
Запічок – широкий простір між комином і стіною сіней.
Гари – рівчаки між дерев’яними стовпами каркасу.
Дилі – колоте дерево яке вкладалося в гари.
Вальки – короткі дерев’яні кілки на які намотувалася глина змішана з соломою, після чого їх вкладали в гари.
Тиблі – дерев’яні кілочки, що набивалися на кінцях крокв.
Затилля – зовнішня стіна хати, що не декорувалася.
Фриз – піддашок, що огинав хату, на якому робилися основні декоративні елементи.
Призьба – елемент стіни, що відділяв її від землі робився для захисту стіни від негоди.
Лежанка – місце на печі, що використовувалось як ліжко.
Затула – кришка, якою закривали челюсті печі.
Челюсті – отвір в печі, через який господиня закладала страви для приготування.
Вступ
Українське село відоме своєю мальовничістю, органічним розташуванням у ландшафті, особливою психоемоційною атмосферою. Власне воно колись і уособлювало собою Україну, було ніби її візитною карткою, а може й символом. Народна будівельна творчість – явище історичне, багатовимірне, яке розвивалося у руслі поступу загальнолюдської цивілізації. Воно постійно відчувало вплив різних факторів суспільного, соціально-економічного, морального характеру, вибираючи на вікових шляхах найцінніше, формуючи принципи і тенденції масового житлового будівництва. Вони і визначили зовнішній вигляд, регіональну багатоваріантність, функціональну життєздатність подільської оселі.
На перший погляд про традиційну подільську хату ми знаємо ніби багато, але водночас ще і мало. Своє слово про неї сказали етнографи, архітектори, історики. У наш час її дослідженням найбільше займаються етнографи та історики архітектури. Але слід зауважити, що період другої половини ХХ – поч. ХХІ ст. не зовсім досліджено. Через що дана тема набуває великої актуальності і має великі перспективи і на подальші дослідження. В даній роботі автор на основі ряду історичних, етнографічних праць робить спробу узагальнити і систематизувати наявний матеріал, охарактеризувати розвиток подільського житла протягом ХІХ – ХХ ст.
Найбільш повним, науково обґрунтованим дослідженням з даної теми є праця Т. Косміної «Сільське житло Поділля: кінець ХІХ-ХХ ст.»1 Це перше широко узагальнююче дослідження народної архітектури подільської історико-етнографічної зони в якому розглядається народне будівництво як в історично-етнографічному, так і в історично-практичному аспектах: історія населення краю, особливості місцевих та природних умов, міжетнічні взаємини українців із сусідніми народами. Цікаві фактичні подробиці про народне житло Поділля[1] містяться в працях видатного етнографа А. Данилюка.2 Тут він висвітлює різноманітні питання пов’язані з будівництвом, плануванням, архітектурними особливостями, як подільського так і українського народного житла загалом.
Засоби художнього оформлення подільської хати розглянуто в працях М. Задорожного
, М. Станкевич,3 Н. Зозулі.4 Вагомий вклад у справу вивчення архітектурно-художніх особливостей народного житла України загалом, і Поділля зокрема зробили своїми ґрунтовними працями відомі дослідники В. Самойлович5 та В. Струманський.6 В. Самойловичем вперше були виділені для України ХІХ-поч. ХХ ст. шість основних типів житла, окреслені ареали їх побутування. Врахувавши локальні особливості народної архітектури, він виділив Поділля як окремий регіон, підкресливши характер декору житла, поліхромність його розписів, пластичну обробку солом’яних дахів.Узагальнюючий матеріал з даної теми міститься в працях таких вчених-етнографів, як В. Борисенко,7 В. Наулко,8 А. Пономарьова,9 С. Макарчука,10 Г. Лозко,11 С. Павлюка12 вони подають характеристику народного житла Поділля в контексті народного житла всієї України.
Завершуючи знайомство з подільським народним житлом, хотілося б наголосити що дана робота є лише верхівкою того унікального історичного явища під назвою подільська хата. Її генетичне коріння сягає у глибину віків. Напевне, тільки маючи такі прекрасні символи, наш народ зберіг й до сьогодні свою історію, культуру і щедру душу.
Метою роботи є прослідкувати і виявити характерні особливості подільського житла на різних етапах, з’ясувати та охарактеризувати його основні риси. Відповідно робота складається із вступу, чотирьох розділів та висновків.
У першому розділі «Розвиток подільського житла у ХІХ – ХХ ст.: планування та конструкція» розглядаються конструктивні типи подільських хат, плани їх будівництва в історичному розвитку, з урахуванням ареалу поширення.
У наступному розділі «Подільський двір та характеристика його господарських будівель» йдеться про класифікацію забудови відкритого подільського двору, характеризуються господарські будівлі за їх функцією і описуються окремо взяті господарські будівлі.
Дуже цікавий за своїм змістом третій розділ «Декоративне оформлення та художнє оздоблення житла», в якому розглядаються різні питання декоративного оформлення та художнього оздоблення житла. На зібраному матеріалі тут розкривається одвічне прагнення народу до краси. Характеризується оздобленя декоративними тканинами, зокрема рушниками, керамікою, підводками та обмазкою окремих частин стін, долівки кольоровими глинами.
У четвертому розділі «Історичний розвиток інтер’єру житла» розглядаються характерні риси інтер’єру подільського житла, і його історичний розвиток.
Розділ І. Розвиток подільського житла у ХІХ – ХХ ст.: планування та конструкція
На будь-якому етапі розвитку суспільства головною функцією житла було і буде – захист людини від впливів зовнішнього середовища, тобто функція суто утилітарна. Вона в свою чергу завжди залежить від кліматичних умов і географічних особливостей тієї чи іншої території України. Це і є передумовою для деяких специфічних локальних рис житла і його планування не лише в певно виділених етнографічних зонах (Поділля, Слобожанщина, Полісся та ін.), але і в зменшених одиницях – в обсязі окремих сіл.
Планування традиційного народного житла Поділля, пройшло довгий шлях свого розвитку – від найпростішого однокамерного до широко поширеного у ХІХ ст. дво- та трикамерного. Територія Поділля відома тим, що тут розкопано найдавніше двохкамерне житло в східних слов’ян, воно датоване VІ – VІІ ст.1
У ХІХ на початку ХХ ст. типом житла найбіднішого населення Поділля були землянки і напівземлянки. Будувалися вони переважно під горбом. По периметру прямокутної чи квадратної форми ями, глибиною до двох метрів; клалися стіни з каменю заввишки 0,5 метра над рівнем землі. Зверху дах засипався землею.2 Найбільш примітивні землянки і напівземлянки були переважно однокамерні, хоча зустрічалися дво – і трикамерні. Будувалася в них і піч яка розташовувалася переважно в кутку проти входу, або навіть у центрі. Дим виводився через отвір у даху. Попід стінами робили лави.
У другій чверті ХХ ст. цей тип житла зовсім зник. Тепер його можна побачити тільки в музеях.
Хата більш заможних селян – середняків являла собою наземне трикамерне житло двох видів: у північних районах побутував варіант комора + сіни + хата, в південних – хата + сіни + хатина або хата + сіни + хата – “дві хати через сіни” а або “ хата на дві половини ”.1 Рідко зустрічалось двокамерне житло типу – сіни + хата, але існував подвоєний тип плану у декількох варіантах: сіни + хата + хата + сіни; хата + сіни + сіни + хата і хата + сіни + хата + сіни.2
Проте слід зазначити, що заможність господаря виявлялась скоріше в характері експлуатації житлових камер. У бідняків, коли в одному дворі, жило декілька сімей, обидві хати використовували звичайно, як житлове приміщення, тоді як більш заможний господар, будуючи хату на дві половини лише для своєї сім’ї, мав змогу одну з них виділити як парадну, святкову.
Північний варіант традиційного трикамерного планування (комора + сіни + хата) на початку ХХ ст. зазнає змін: в сінях виділяється кухня, а також встановлюють перегородку, що відділяє простір хати від печі до причілкової стіни.3 Таким чином виділявся ванькир, в якому готували обід, займалися промислом. Створення такого приміщення давало змогу зробити хату чистішою.
У південному варіанті трикамерного типу іноді обидві хати, мали ванькири. Проте, якщо друга хата була перетворена на парадне приміщення, то ванькир, звичайно, був у ній зайвий.