- господиня під час варіння куті ворожила таким чином: якщо зварена кутя піднімалася над горщиком – виходила з верхом, це віщувало урожай сіна і зернових, протилежний результат – злидні в господі (реалізація опозицій верх: низ, повний: порожній, добробут: злидні);
- члени сім’ї прогнозували погоду на цілий рік за погожим днем на Різдво (реалізація опозиції погода: негода) – ґрунтується на магії подібності.
Наведений матеріал демонструє набір бінарних опозицій, які є конкретнішими реалізаціями головного протиставлення позитивного: негативного щодо впливу на колектив чи людину, зумовленого прагматичними установками колективу. Тож ця головна опозиція, у конкретних умовах реалізуючись у серії часткових опозицій, зокрема доля: недоля, довгий: короткий, життя: смерть, ранок: вечір, день: ніч, щастя: нещастя, чоловік: жінка, світлий: темний, урожай: неврожай, багато: мало, добробут: злидні, верх: низ, повний: порожній, погода: негода, формує текст зимових календарних обрядів – систему різнопланових невербальних одиниць та їх номінацію.
Ще й досі на обстеженій території дотримуються звичаю від Різдва до Нового року н`е в’і\нос`іт` с\м’ет`:е з \хати (всі н.п.), а збирати його на купу і потім підсипати під дерева, щоб родив сад. Ці магічні дії спрямовані на те, щоб магічними засобами вплинути на весняне цвітіння дерев і забезпечити рясний урожай фруктів. У своїй основі цей культ має сільськогосподарське значення. Наші предки одухотворяли всю природу і вважали, що духи люблять дерева і живуть на них. В поховально-поминальних обрядах поліщуків ця заборона була пов’язана з тим, щоб не вимести з хати душі покійника, яка ще певний період після похорону перебуває у хаті. Не підмітати хати певний час і тоді, як провели когось у далеку дорогу, щоб не змести його слідів. Звідси стає зрозумілим і заборона підмітати хату і виносити сміття під час святих вечорів [Кутельмах 1997: 203].
Вранці 14 січня малі діти поси\пайут`, зас`е\вайут`, пос`е\вайут` (всі н.п). Досить архаїчною виявляється і функція хлопчиків – підлітків в обряді святкового засівання. Вона полягала у розсіванні, обсипанні зерном у хаті під час обходів дворів рано-вранці в перший день Нового року (день св. Василя). Посипання було прерогативою хлопчиків, тоді як щедрували і колядували діти обох статей, але переважно дівчата. Така регламентованість статі пос`е\вал`н`іков пов’язана з магією першого дня та з народним уявленням про полазника – першого відвідувача. Хлопчик символізував чоловіче начало, яке не тільки в українській, але і в багатьох інших культурних традиціях виступало як позитивне, продукуюче, на противагу жіночому – негативному (пор. бінарні опозиції в народній культурі: чоловіче : жіноче; верх : низ; лівий : правий, добробут : злидні та ін.). На ceмąнтичному, символічному рівні обрядів використовували такі якості дитячо-підліткової групи як ритуальна чистота (недозріла енергія). Обрядові функції дітей та підлітків мали застосування в обрядах, пов’язаних з магією очищення, стимуляції та оберегу, тобто виявляли опосередкований зв’язок з обрядами родючості та обрядами репродуктивного характеру.
Отже, враховуючи весь комплекс обрядово-звичаєвих різдвяних свят, маємо підставу твердити наявність поминальних традицій у зимовому обрядовому циклі поліщуків. Цей цикл має двочастинну структуру – зустріч і проводи. Вивчення проблеми дозволяє виділити дві основні функції ритуалів обходу: прихід душ померлих у свої домівки, щоб отримати спеціально приготовлену їжу і принести благополуччя дому і господарям (колядування і щедрування ввечері); прихід з метою вигнання і очищення дому після перебування в ньому померлих (новорічне ранкове посипання).
Аналіз основних зимових обрядів показав, що їх об’єднує в єдине ціле саме поминальний характер: майже все різноманіття обрядових форм, заборон і повір’їв групується навколо наступних етапів:
1. приготування до зустрічі з незвичайними гостями (приготування обрядової їжі);
2. запрошення їх до столу (звичай залишати вільне місце, не прибирати їжу після вечері);
3. прихід переодягнених колядників (обдарування як акт годування);
4. проводи та очищення дому.
2.1.1 Обряд запрошення міфологічного персонажа на Багату вечерю у говірках Овруцького р-ну Житомирської області
В реальній ритуально-магічній практиці не існує єдиного для всієї етнічної традиції типу обряду, оскілки у різних діалектних мікрозонах один і той самий обряд існує у різних варіантах. Часом деякі народні обряди здаються дивними та нелогічними. Але дослідник традиційної народної культури повинен дати пояснення їм і вказати на їх місце в системі народних обрядів, оскільки те незрозуміле без сумніву є результатом історичного розвитку життя народу, його світогляду. Те, що нам здається дивним сьогодні, було цілком природним і логічним для наших предків у давнину.
Культурна традиція обстежених сіл Овруцького р-ну передбачає ритуал: \мат`і в’і\ход`іла на \ул`іцу, с\тукала у ок\но і ка\зала мо\роз`е, мо\роз`е, хо\д`і до \нас \каши \йес`т`і або хо\д`і до \нас на св’а\ту ве\черу, шоб н`е мо\роз`іz н`і z\л`етку, н`і z\з`імку, а то поб\йемо (н.п. 1,2)
Вчені по-різному трактують цей обряд і його значення у комплексі різдвяних свят. Зазвичай його пояснювали як акт задобрення природних стихій та диких звірів з метою уникнення їх негативних шкідливих впливів. Але така думка в основному базувалась на народному розумінні і логічному аналізі словесних формул: шоб мо\роз н`е помо\роз`ів йач\мен`у, пше\н`іци і у\с`акой паш\н`іци (н.п. 2); шоб мо\розу н`е бу\ло ў\л`етку (н.п. 8); шоб н`е бу\ло мо\роза ў\л`етку, бо бу\вайе, то помо\роз`іт` кар\топл`у, в\с`е (н.п. 10).
На думку польського вченого В. Клігера (1926), обряд “запрошення мороза” становить собою пізнішу трансформацію первинного ритуалу “годування душ померлих”. Можливо, правило табуювання імен померлих родичів, яких потрібно було запросити і нагодувати у святковий період, стало причиною різних форм заміни імен. Така заміна у майбутньому привела до переосмислення обряду. Тепер вважається, що “мороза” кличуть, щоб не поморозив посівів, а “вовка” – щоб не завдавав шкоди худобі.
В основі таких прохань є уявлення про всесильність померлих, які нібито можуть керувати погодою, приносити урожай, засуху, удачу чи нещастя. На підтвердження цієї думки Л.Виноградова приводить приклади традиційних формул звернання до мороза, у яких відображаються прохання господарів не тільки не мо\роз`іт` , але і н`е \бит` г\радом, не під\точувати де\рева і \бут` в\с`ому \целому у \пол`і [Соколова 1982: 14]. До того ж, у словесних формулах сталою частиною, крім обов’язкового запрошення на вечерю, є прохання не приходити влітку чи увесь наступний рік. Таке ритуальне годування померлих у спеціально відведені дні і спроба знешкодити їх небезпечний вплив у наступному році і становило, на думку дослідників, основу первинного обряду [Виноградова 1983: 204].
Пізніше цю точку зору підтвердив і глибше дослідив В.Я.Пропп. Він вважав, що цей обряд в своїй основі становить залишки зв’язків із обрядом запрошення померлих родичів на спільну обрядову вечерю, який широко відомий в поминальні дні [Пропп 1963: 17]. Переконливі паралелі поминальних і різдвяних обрядів, повיязаних із організацією святкової вечері, дозволили дослідникам підтвердити висновок Д.К.Зеленіна про важливе значення культу предків та його вирішальний вплив на обряди, повיязані із святковою вечерею.
Характерною рисою досліджуваних мікрокультур є звичай закликати на вечерю саме мороза, оскільки на всій території України зафіксовано короткі заклинальні тексти, звернені до різних стихій (морозу, вітру, хмари); до тварин і птахів (вовка, ведмедя, лисиці); до нечистих сил (відьом, відьмаків), щедриків, хазяїна, дідів, батька і матері, діда і баби, душі, долі, померлих родичів, яких називали на ім’я [Виноградова 1983: 106]. Вони мають форму запрошення на ве\черу, на ку\т`:ю, на \кашу.
Як бачимо, персонажний план обряду досить різноманітний. Вимальовується архетип міфологічного персонажу, якого запрошують – це персоніфікована міфологічна особа, представник того світу, світу предків, які мають владу над надприродними силами, опадами, урожаєм, плодючістю худоби, а отже і всім тим, від чого залежить добробут родини [Толстая 2005: 467].
Крім міфологічних персонажів, яких з\вал`і, агентивний план обряду представлений і учасниками, які безпосередньо виконують основну обрядову дію, запрошують. Інформатори наголошували: \бат`ко з\ваў (н.п.9), \бат`ко в’і\ход`іў к\л`ікат` (н.п. 10), ха\з`айін \дому зап\рошував (н.п. 1,3), х\то с\тарший, \тей і з\вав (н.п. 4). Цей факт можна пояснити сакральністю моменту початку споживання їжі: саме батько запрошував до вечері всю сімיю, давав згоду її почати. З огляду на це, маємо справу з таким типом обряду, коли один виконавець суміщає всі функції, а інші члени сімיї є пасивними учасниками обрядодії.
Враховуючи спосіб пригощання та спільність споживання святкової трапези, Толстая у різдвяному комплексі свят виділяє чотири основні групи ритуалів, пов’язаних із запрошенням різноманітних міфологічних персонажів. Серед них обряд „запрошення мороза“ вважається найбільш автономним як у семантичному, так і в структурному плані. Він є важливою структурною складовою у різдвяному комплексі свят.
За народним віруванням мороз є протилежним вогню (реалізація опозиції холод: тепло), він дуже лютує на тих, хто не кличе його на кутю, і виморожує їм збіжжя на полі, простуджує худобу. У цьому обряді можемо простежити ті часи, коли первісна людина з покорою і страхом дивилася на все, що її оточувало, що було незрозумілим їй, сильнішим за неї. Вона думала, як захистити себе від нещастя, як жити у злагоді із невідомим. Тому люди споконвіків намагалася встановити контакт із джерелом таких згубних впливів, використовуючи при цьому систему обрядових дій, магічних актів, супровідних словесних формул.