У звичаєвій системі українців цикл зимових свят розпочинає свято
Калити. Хоч християнська ідеологія послідовно викорінювала, піддавала забуттю слов’янський світогляд із його космогонічними устремліннями, звичаями і святами і день святого Андрія завдав чимало духовних збитків старовинному святу Калити (позабувалось багато дечого із його ритуальних дій), але головний звичай – кусати калиту – залишився й досі.
Він проходить на обстеженій території такі етапи:
1. випікання коржа (вибір хати, збір дівчат і хлопців, збір необхідних інгредієнтів, які необхідні для випікання калити та ін.);
2. приготування до гри кусати коржа (вибір учасників гри, підвішування коржа, виготовлення квача, розстановка учасників дійства та ін.);
3. гра ;
4. ворожіння дівчат, бешкетування хлопців.
Основні ритуальні дійства і магічні прийоми зимового циклу концентрувались навколо його кульмінаційних моментів – Різдва, нового року та Водохреща. Відповідно до космологій язичників світотворення пов’язане з моментом, коли з 24 на 25 грудня починає збільшуватися світловий день. Виникнення і розвиток світу ділиться на три періоди – три свята:
- народження Сонця (7 січня за новим стилем);
- народження Місяця (14 січня);
- народження Води (19 січня) [Ярещенко: 356].
За християнською традицією це відповідно Різдво Христове, свято Василя та Маланки, Йордань. Кожне з цих свят в свою чергу має чітко організовану систему послідовних обрядових дій. Наприклад, Різдво: приготування до святої вечері, приготування обрядових страв, ворожіння господарів, спрямовані на передбачення урожаю в наступному році, колядування та ін; Старий Новий рік включає приготування до Багатої вечері, ворожіння дівчат, щедрування, посівання та ін; обов’язковими обрядовими діями на Водохреща є приготування до Голодної куті, ворожіння з водою, освячення води, проганяння куті та ін.
Враховуючи специфіку святкового комплексу Овруцького р-ну Житомирської обл. можемо говорити про його двочастинну структуру – зустріч і проводи. У зимовому комплексі акт зустрічі відбувався в переддень Різдва (дії супроводжуються словесними формулами на зразок: „Іди кутя на покуття“). І якщо Різдво та Новий рік це період запрошення, зустрічі та задобрення духів-предків, то Водохреща – це день останнього перебування гостей на землі. Проганяння їх. відбилось у обряді освячення води біля річки та проганянням, розстрілюванням куті.
Оскільки в структурі святкового комплексу важливим елементом є ритуальні обходи, що характеризуються циклічністю (напередодні Різдва, Нового року, вранці на Василя), то важливо виділити їх основні функції:
1. прихід душ померлих у свої домівки, щоб отримати спеціально приготовлену їжу і принести благополуччя дому і господарям – колядування і щедрування ввечері;
2. прихід з метою вигнання і очищення дому після перебування в ньому померлих – новорічне ранкове посипання.
Архаїчність цього виду обрядовості підтверджується існуванням синкретизму різних мотивів. Наприклад,
Отже, головне спрямування різдвяного комплексу свят – вплинути на найвищу силу – сонце, на одухотворену природу для досягнення доброго врожаю, приплоду худоби, благополуччя родини, а для цього треба було заручитися підтримкою духів, що наші предки і намагалися зробити із року в рік.
Беззаперечним є думка проте, що мова є універсальним виразником етнокультури, результатом роботи багатьох поколінь. Аналіз лексико-семантичних груп говірок Овруцького р-ну виявив досить розгалужену систему, яка включає назви дійових осіб обряду, обрядових дій і реалій, назви свят і періодів свят, локусів, часу.
Структура кожної з груп розгалужена. Наприклад, серед номінації обрядових реалій виділяємо назви дарів, назви їжі, а в межах останньої – ще й назви страв, напоїв і обрядового печива. Або ж в межах лексико-семантичної групи, яка представляє агентивний план обряду, виділяємо назви господарів, назви тварин, назви міфологічних персонажів.
В цілому наявна номінація, яка поширена і в літературній мові. Зрідка трапляються діалектизми, які виявляють паралелі і в інших українських говорах.
Отже, вивчення номінації традиційної народної духовної культури, у тому числі й календарних зимових обрядів, необхідно здійснювати комплексно, тобто у складі повного набору невербальних компонентів культурного явища, а етнолінгвістичний аналіз його забезпечить ґрунтовне глибоке дослідження традиційних календарних зимових обрядів та їх значення в системі традиційної духовної культури нашого народу.
Список літератури
1. Агапкина T.A. O специфике полесской календарной прозы // Региональные особенности восточнославянских языков, литератур, фольклора и методы их изучения. Тезисы докладов и сообщений III Республиканской конференции. – Ч. II. – Гомель, 1985. – C.104-106.
2. Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. – К., 1982. –170 с.
3. Артюх Л.Ф. Обрядовий хліб у символіці культурно-побутової спільності народів // Народна творчість та етнографія. – 1976. – №5. – C. 33-37.
4. Артюх Ліда. Поминальні страви на Поліссі (народний етикет) // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. 1994. – Львів, 1997. – С. 313-318.
5. Білецький-Носенко П. Словник української мови. – К., 1966. – 423 с.
6. Бондаренко Г. Ходить Ілля на Василя // Людина і світ. – 1992. – №1. – С. 17-21.
7. Валенцова M.M. Материалы для картографирования типов полесских святочных гаданий // Славянский и балканский фольклор. – Москва, 1995. – C. 209-222.
8. Велецкая H.H. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – Москва, 1978. – 239 c.
9. Виноградова Л.Н. Девичьи гадания о замужестве в цикле славянской календарной обрядности (западно-восточнославянские параллели) // Славянский и балканский фольклор. Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. – Москва, 1986. – C. 13-43.
10. Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядования. – Москва, 1982.
11. Виноградова Л.Н. Локальные типы украинских обрядовых приговорных клише и их славянские соответствия // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. XV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей і повідомлень. – Житомир, 1983. – C. 105-107.
12. Возняк Михайло. Народний календар із Овруччини 50 рр. XIX ст. в записі Михайла Пйотровського // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів, 1996.-С. 291-336.
13. Гарасим Я. Поетичні жанри поліського фольклору // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. – Львів, 1997. – С. 217-228.
14. Етимологічний словник української мови / За ред. О.С. Мельничука. У 7 Т. – Т. 1-3. – Київ, 1982-1989.
15. Єфремов Є. Ритмоструктурні теми календарних наспівів на Поліссі // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. –Львів, 1997. – 245-257.
16. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. – 2001. – №5. – С.48-63.
17. Златковская Т.Д. Исторические корни европейского календаря // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Еврпы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва, 1983. – C. 24-39.
18. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Науково-популярні статті, розвідки. – К., 1989. – 304 с.
19. Иванова Ю.В. Обрядовый огонь // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва, 1983. – C. 116-129.
20. Иванова Ю.В. Следы солярного культа // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Исторические корни и развитие обычаев. – Москва, 1983. – С. 105-115.
21. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітлені. – Торонто, 1959. – Т. 1. – 330 с.
22. Кирчів Роман. Фольклор українського Полісся // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів, 1996. – С-381-419.
23. Коваленко Георгій. Обряди і ритуали під час Святої вечері // Берегиня . – 2002. – №4. – С. 21-41.
24. Козачук Г. О. Лінгвоетнографічне дослідження діалектної лексики // Полісся: мова, культура, історія. – К., 1996. – С. 85-96.
25. Конобродська В.Л. Етнолінгвістичний аспект дослідження традиційної культури // Волинь-Житоимрщина. – 2001. – №6. – С. 118-127.
26. Конобродська В.Л. Курсова і дипломна роботи з етнолінгвістики. – Житомир., 2003. – 235 с.
27. Конобродська В.Л. Східнословянський поховальний обряд як обєкт етнолінгвісного дослідження // Діалектологічні студії 2. Мова і культура. – Львів, 2003. – С. 42-52.
28. Кононенко В.І. Мова і народна культура // Мовознавство. – 2001. – №3. –С.62-71.
29. Курочкiн A.B. Растительная символика календарной обрядности украинцев // Обряды и обрядовый фольклор. – Москва, l982. – C. 138-163.
30. Курочкін O.B. Новорічні свята українців. Традиції і сучасність. – Київ, 1978.
31. Курочкін О.В. Сучасне свято Нового року // Народна творчість та етнографія. – 1977. – №1. – С. 37-43.
32. Курочкін Олександр. Причинки до обрядовості осінньо-зимового циклів на теренах Чорнобильщини // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. 1994, – Львів, 1997. – C. 330-338.
33. Кутельмах K.M. Звичаї та обряди // Українське народознавство. – Львів, 1991.
34. Кутельмах K.M. Календарна обрядовість // Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – Київ, 1987.
35. Кутельмах K.M. Календарно-побутова обрядовість – традиції і сучасність // Соціалістична обрядовість на Україні: історичний досвід і сучасні проблеми. – Київ, 1983.
36. Кутельмах Корнелій. Поминальні мотиви в календарній обрядовості поліщуків // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. – Вип. 1. Київське Полісся. 1994. – Львів, 1997. – С.172-203.