І в наш час зберігся звичай святкувати Масницю. Однак зараз заміжні жінки не ходять від хати до хати і не чіпляють неодруженим парубкам та дівчатам «колодки». І зараз весь тиждень тривають веселі сільські гостини. Так як у Придністров’ї переплелися українські звичаї з російськими, то головною стравою у нас є не тільки вареники з сиром та сметаною, а й млинці.
Великдень – головне християнське свято, встановлено на згадку Воскресіння Ісуса Христа. Тиждень перед Великоднем називають Великим або Страсним, бо в ньому відбувались страсті Господні. Найважливіші дні цього тижня починаються від четверга, який називають Чистий. Великого значення надавали в цей день страсним свічкам, які тримали протягом усього богослужіння. Із запаленими свічками намагалися повернутися додому, де ними випалювали хрести на сволоках, щоб лихе хату обминало. У Великий Четвер вбирали подвір’я, згрібали на купу різне сміття і спалювали його. У Страсну П’ятницю пекли паску. Одну паску тримали на столі цілий тиждень до Проводів, «щоб добре родила пшениця». У Суботу виготовляли крашанки і писанки. На Великдень всі йшли до церкви, де було особливо урочисте і тривале богослужіння. Після відправи відбувалося урочисте посвячення пасок і яєць.
На Великдень і в наступні дні всі вітали одне одного яйцями. Великодні яйця приносили на кладовища, христосуючись з померлими.
В цей день треба з усіма вітатися. Вітальним словом є «Христос Воскрес», на що треба відповідати «Воістину Воскрес». На Великдень треба простити всіх своїх ворогів, не можна було ні з ким сваритися.
В наш час всі люди святкують Великдень: печуть паски, виготовляють крашанки, ідуть до церкви і освячують їх там. Вітальним словом є «Христос Воскрес», на що відповідають «Воістину Воскрес». І зараз Великодні яйця приносять на кладовища, христосуючись з померлими.
3. Літні звичаї та обряди
Літом народ святкує Зелені свята, які випадають через сім тижнів після Великодня.
По церковному календарю це свято називається Трійця і святкується два дні – неділю і понеділок. Неділя називається Святою, а понеділок – Зіслання Святого Духа на апостолів. Ще це свято називають П’ятидесятницею, тому що відбувається на 50-тий день після Великодня. Але в народі це свято триває неділю між сьомими і восьмими четвергами після Великодня. Сьомий тиждень називали Зеленим або Русальним, а восьмий – Троїцький. За народними повір’ями, у Зелений четвер «прокидаються» мерці, тому в церквах в ці дні поминали покійних.
В Зелений четвер починалася зустріч русалок. Вважали, що саме в цей день русалки виходять із ставків, річок. Від них залежала доля врожаю. Тому їх боялися. У Троїцький четвер їх проводжали. Дівчата одягали на голову вінки, а хлопці розпалювали вогонь, дівчата, перестрибуючи через вогонь, кидали у нього свої вінки. Після цього всі розбігалися.
На Трійцю люди прикрашали хати зеленим гіллям. І сьогодні Трійця широко святкується придністровцями. Люди прикрашають свої будинки зеленим гіллям. Однак звичай проводжати русалок, коли дівчата, перестрибуючи через вогонь, кидали у нього свої вінки, не зберігся.
У розпалі літа відбувалося прадавнє свято – Купала. Його відзначали напередодні християнського – Різдва Івана Предтечі. Готувалися до цього свята заздалегідь. Дівчата ходили до лісу, на поля і збирали різні пахучі квіти. А хлопці готували солому, дрова для вогнища, а також купальне деревце. Купальське деревце встановлювали в центрі села. Дівчата прикрашали його квітами, стрічками. Вдень дівчата разом з хлопцями їздили на возах по селу, запрошуючи всіх ввечері відсвяткувати Купала. Всі, хто приходив, приносив із собою щось до столу, а також дрова для вогнища. Дівчата водили хороводи біля купальського деревця і співали пісень. А хлопці розпалювали вогнище, біля якого й була святкова вечеря. Пам’ятаю, ми й ще змагалися за це деревце. Хлопці його хотіли розірвати, а ми його боронили. Все одно хлопці його розривали на частини. Дівчата, схопивши гілочку, бігли якнайшвидше додому, для того щоб кинути її на городі для доброї родючості. Те, що залишалося від деревця, спалювали. Поки горіли залишки, всі намагалися перестрибнути через вогонь.
У містах цей звичай не зберігся. У містах взагалі не святкують Івана Купала. А в селах молодь святкує це свято. І зараз вони розпалюють вогнище і перестрибують через нього. Однак хлопці та дівчата в наш час не надають такого значення цьому святові, як раніше.
4. Осінні звичаї та обряди
Свято Маковія святкують 14 серпня. Це свято називають ще Першим Спасом або Медовим Спасом. Напередодні цього дня жінки й діти збирають квіти й трави. Серед них найпоширенішими є чорнобривці, м’ята, васильок, мак, колоски пшениці. Все це зав’язують в один пучок маленькою хустиною або рушником. Цей пучок називається «Маковеєм». З цим пучком йшли до церкви, де його святив батюшка. В цей день святили мед, а також криниці. Цей пучок висушували і ховали. А коли хтось захворіє, то маковієве зілля дуже допомагало. Це зілля клали під подушку дітям, щоб відвернути від них усяку нечисть. На Маковія печуть коржі з маком. „Без такого коржа, то й не Маковій”, - кажуть на селі. Від Маковія починається піст, який триває до Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня).
І в наш час святкують Маковія, як в місті, так і в селі. Люди йдуть до церкви з медом і з пучком квітів, які там освячують. І сьогодні люди вірять, що маковієве зілля допомагає при різних захворюваннях, тому бережуть його.
Другим важливим святом був день Преображення Господнього, у народі його називали Спас, Великий Спас і святкували 19 серпня.
Це свято пов’язували зі святом врожаю, адже припадає він на той час, коли дозрівають усі зелені плоди. На Спаса освячують у церкві дари природи: яблука, сливи, груші, обжинкові вінки, бджолині стільники, мак, васильки, чорнобривці, виноград. З чорнобривців готували купелі для немовлят. До Спаса не дозволялося їсти яблука, груші, виноград, бо це вважалось гріхом. Але не всі додержувалися цього звичаю. Чоловіки не боялися гріха і їли яблука до Спаса. Однак мати, в якої хоч одна дитина померла, нізащо не стане їсти яблука до Спаса, бо на тому світі її дитині не дадуть райським яблучком погуляти. Скажуть їй: «Твоє яблуко мати з’їла». Це вірування має для матірок велику силу.
Спасівський обід готували з борошняних та овочевих страв і холодженої риби. Спочатку їли яблука та мед, запиваючи виноградним та яблуневим вином, «щоб садовина родила», а потім уживали інші страви.
В Спасівку день буває сильно гарячий, але вночі буває вже й ядерно. Тому є приказка: «Прийшов Спас – держи й рукавиці про запас».
В наш час теж святкують Великий Спас. І в містах, і в селах освячують у церкві дари природи: яблука, виноград, мед, груші, васильки, чорнобривці.
І сьогодні не всі додержуються звичаю не їсти яблука, виноград до Спаса. Багато людей навіть і не знають, що це вважається гріхом.
До осінніх свят належить і Покрова Пречистої Богородиці (14 жовтня).
«Я пам’ятаю, мені бабуся розповіла, як саме виникло це свято. Колись дуже давно, місто Царгород обложили араби. Люди всі молилися у церкві на честь Пресвятої Богородиці. Молився там і святий Андрій Юродивий, який під час служби побачив Пресвяту Богородицю у супроводі святих, яка своєю хусткою покрила весь народ у церкві. Після цього все зникло, а від міста відійшли вороги. Звідси і пішла назва свята Покрова, яка є символом заступництва. З цим святом найтісніше поєднані весільні мотиви. Закінчувалися всі роботи в полі і дівчата готувалися до весілля. Мені мати казала, що хто саме вийде заміж на це свято, буде щасливим, бо знаходитиметься під опікою Пресвятої Богородиці. В мене вийшло так, що я й сама вийшла заміж на це свято. В цей день також проводили ярмарки і різні веселі забави. Хати на свято Покрова прикрашали квітами й рушниками. В цей день пригощали один одного виноградним вином.»
І в наш час святкують Покрова Пресвятої Богородиці і надають цьому святові великого значення. І сьогодні на це свято дівчата виходять заміж, бо вважають, що будуть щасливими і знаходитимуться під опікою Пресвятої Богородиці.
Чимало цікавих звичаїв є у моєї родини, і я завжди радо їх дотримуюся. Я переконана: шануючи звичаї, ми приєднуємося до якогось невидимого космічного пульсу, шануємо одвічні закони природи, прямуємо до могутньої сили, ім’я якій родина, Україна.
Література
1.Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – Львів, 1925. – 356 с.
2.Колядки та щедрівки: Зимова обрядова поезія трудового року. – К., 1965. – 205 с.
3.Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1995. – 245 с.
4.Пономарьов М. Історія української діаспори. – Львів, 1990. – 280 с.
5.Українське народознавство: Навчальний посібник/ За ред. А.М. Богуш, Н.В. Лисенко – К.: Вища школа, 2002. – 407 с.
6.Українське народознавство: Навчальний посібник/ За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с.