І в наступні роки промисловість розвивалася дуже повільно, кількість робітників не зростала, а часом, у зв'язку з кризовими явищами в економіці Австро-Угорщини, скорочувалася. У 1902 році в промисловості було зайнято 1230 робітників, а в 1910 році їх зменшилося до тисячі.
У ХІХ – на початку ХХ ст. українська культура на західноукраїнських землях перебувала в особливо тяжкому становищі. Насильна полонізація й онімечування населення, переслідування української мови, офіційне усунення її шкіл згубно позначалося на всіх ділянках культури. До 1817 року в Тернополі не було жодної української школи. В 1820 році відкрилася гімназія, якою спочатку заправляли єзуїти костьолу домініканців. У зв'язку з тим, що гімназія давала право вступу до університету, власті особливо пильно слідкували за контингентом її учнів. Доступ у гімназію навіть для дітей української заможної верхівки був дуже обмежений. Так, у 1895/96 навчальному році з 583 учнів було тільки 6 українського походження, решта – поляки, німці та ін. В 1855 році відкрилася чотирикласна реальна школа. Але потрапити до неї могли лише діти заможної верхівки міста, тому що навчання коштувало дуже дорого: вступний внесок становив 96,6 злотих, річна плата за навчання – у 1859 році 298 злотих, а в 1876 році вже 903 злотих. 1875 року в Тернополі відкрилась учительська семінарія, яка готувала учителів в основному для сільських початкових шкіл. Але, незважаючи на те, що в селах переважна більшість, а часом і все населення без винятку розмовляло українською мовою, майже половину учнів становили особи польської національності. У 70-х роках XIX ст. в місті працювали 2 чотирикласні народні школи (чоловіча й жіноча), які утримував магістрат міста, але виділяв він на них мізерні кошти. У 1895/96 навчальному році в усіх чотирьох школах навчався лише 491 учень. У 1891 році для підготовки кваліфікованої робочої сили в місті відкрилася дворічна промислова школа. Вона готувала робітників-майстрів кількох спеціальностей. Контингент учнів був дуже обмежений. У 1901/02 навчальному році тут навчалося лише 88 дітей. Якщо взяти до уваги, що 1890 року в місті проживало 26 тис. чоловік, то стане зрозумілим, що наявних шкіл було далеко недостатньо і лише незначна частина дітей трудящих могла одержати навіть початкову освіту.
Навесні 1864 року у Львові організувався перший професійний український театр товариства «Руська бесіда». В червні 1865 року театр вперше приїхав на гастролі до Тернополя. З цього часу жителі міста почали знайомитися з кращими творами української класичної драматургії. Свої виступи театр розпочав п'єсою І. Котляревського «Наталка-Полтавка». Були також показані «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітку-Основ’яненка та інші. В 1875 році з театром товариства «Руська бесіда» в Тернополі виступав видатний український драматург, актор і режисер, основоположник українського реалістичного театру М.Л. Кропивницький. У листопаді 1903 року в місті побував композитор М.В. Лисенко. Він зустрічався з діячами культури, робітниками, учнями гімназії. У 1905–1906 pp. у Тернополі виступали М.К. Садовський (Тобілевич) та М.К. Заньковецька.
Тернопільський ревком багато уваги приділяв розвитку мистецтва. 15 серпня 1920 року в Тернополі розгорнув роботу Український радянський драматичний театр. Організатором його був М.М. Крушельницький, який починав тут свою сценічну діяльність ще 1915 року актором театру «Тернопільські театральні вечори», створеного О.С. Курбасом.
Краєзнавчі об’єкти Тернопільської області
Область має 421 об'єкт природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник «Медобори», 12 пам'яток природи, серед яких Кременецькі гори; печери Вертеба, Кристальна, Млинка, Озерна, Оптимістична, Перлина, Ювілейна та ін.; Гермаківський і Хоростківський дендропарки; 4 пам'ятки садово-паркового мистецтва (Більче-Золотецький, Вишневецький, Раївський, Скала-Подільський парки). Знаменита липова алея, закладена в XVII ст., тягнеться від Бережан до с. Рай. Основними природними об'єктами, на базі яких розвивається екскурсійний туризм, є Товтровий кряж, Кременецькі гори, Дністровський каньйон, карстові печери (з яких досліджено понад 60). Карстові печери поблизу Борщова – найбільші у світі.
Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, лісові масиви, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі складають рекреаційний потенціал області. Відомий кліматичний курорт – Заліщики.
В області діють З музеї з 22 відділами. Фонди краєзнавчого музею в Тернополі налічують понад 100 тисяч експонатів. У художньому музеї зберігаються старовинні і сучасні полотна відомих європейських і місцевих художників. У місті функціонує також картинна галерея.
Серед архітектурних пам'яток області – замки XIV–XVII ст., католицькі і православні храми, зразки церковного дерев'яного зодчества. 1178 пам'яток архітектури і містобудування внесено до Державного реєстру національно культурного надбання. На базі Збаразького замку в 1994 р. створено державний історико-архітектурний заповідник. Тернопіль заснований коронним гетьманом Яном Тарновським у 1540 р. як місто-фортеця на незаселеній території для оборони подільських земель.
Давні укріплення не збереглися. Старий замок на початку XIX ст. був перебудований на палац. На місці оборонних валів зведений костьол єзуїтів, пристосований під швейну фабрику. В місті збереглися давні церкви оборонного призначення – Воздвиженська (кінець XVI ст.) і Різдва Христового (1602–1608).
У Тернополі навчалась видатна співачка Соломія Кру-шельницька. На її батьківщині, в с Біла Бучачського району, створено меморіальний музей. Тут у 1887 р. перебував як кореспондент газети «Кур'єр львівський» Іван Франко. Лесь Курбас очолював створений ним театр «Тернопільські театральні вечори».
Перша письмова згадка про Бережани датується 1375 роком. Протягом 20 років (1534–1554) тривало будівництво місцевого замку, який несе в собі риси, обумовлені тенденцією до перетворення замків із споруд військово-оборонного характеру на оборонно-житлові. Двір по периметру оточують не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких оснащені бійницями. У XVII ст. комплекс був доповнений пишно оздобленим палацом. Замок зазнав серйозних руйнувань під час Першої світової війни і відтоді більше не відновлювався. До комплексу входить костьол Св. Трійці.
В Бережанах збереглись також костьол Св. Миколая (1630–1683 pp.) з келіями (1716–1742 pp.) і костьол Різдва Пресвятої Богородиці (1600 p.), православні Миколаївська дерев'яна церква (1691 р.) і Троїцький собор (1768, 1903 pp.), синагога з ознаками оборонної споруди.
У приміщенні ратуші (1811 р.) функціонує краєзнавчий музей.
У селі Буданів зберігся замок кінця XVI – початку XVII ст., сильно пошкоджений турками в 1675 р. У 1765 р. коштом Потоцьких частину замкових мурів і дві башти перебудовано на костьол. Дві інші башти межують з монастирем сестер Милосердя. Уцілів палац. Біля замку простежуються сліди оборонних валів.
Місто Бучач вперше згадується в документах 1397 р. В XVI–XVII ст. воно було добре укріпленою фортецею з міцними оборонними мурами. Від замку XIV–XVII ст. тут залишились самі руїни. В Бучачі збереглася Хрестовоздвиженська церква (1753–1770 pp.) василіанського монастиря, корпус келій. Серед міських пам'яток – оборонна церква Св. Миколая (1610 р.) з різьбленим іконостасом і розписом, Покровська церква (середина XVIII ст.) з унікальним різьбленням по дереву, Успенський костьол (1761–1763 pp.), руїни монастиря на г. Федор, (спалений у 1672 р.) і оборонної церкви (XVI ст.) в урочищі «Монастирок» під Бучачем. Збереглась будівля міської ратуші, зведена в 1751 р. коштом М. Потоцького.
У місті в 1672 р. був підписаний договір між Польщею і Туреччиною, що передбачав переділ Поділля між двома сторонами. Кордон пройшов по річці Стрипі. Досі збереглися прикордонні камені, що відмежовували турецькі володіння (східна частина) від польських (західна частина).
Неподалік від Бучача розташоване село Яблунівка, в минулому відоме як місто Язловець, де була велика вірменська колонія, процвітали ремесла, відбувались ярмарки. В середині XV ст. містечко як торговельний центр було здатне конкурувати навіть зі Львовом. У ньому збереглись руїни замку (XIV ст.), навколо якого розкинувся нині запущений парк. Серед інших пам'яток – церква Св. Миколая (до 1810 р. – вірменська), споруджена в 1551 p., Успенський костьол (1589–1590 pp.), оточений оборонним муром з вежею. Збереглась також міська ратуша.
Селище Вишневець було власністю сина литовського князя Ольгерда Дмитра-Корибута, який у 1395 р. розпочав будівництво замку. В 1640 р. замок був перебудований воєводою Ієремією Вишневецьким, а невдовзі зруйнований козаками і – пізніше – турками. Прийнявши католицтво, воєвода спорудив поруч із замком костьол Св. Михайла (1645 р.), зруйнований уже в радянський час. Його син Михайло-Корибут Вишневецький, що пізніше став польським королем, на місці колишнього замку спорудив палац (1720–1744 p.), який зберігся до наших днів.
В садибі бували російський цесаревич Павло І, польський король Станіслав Август, французький письменник Оноре де Бальзак.
Після 1852 р. маєток неодноразово переходив від одного господаря до іншого, що супроводжувалось неминучою втратою значних художніх цінностей. Під час Першої світової війни палац був остаточно пограбований і частково зруйнований. У 1920 р. його було відновлено за участю В. Городецького, але чотири роки потому споруду знищила пожежа. Відновлений у 1960-х роках, палац частково втратив свою архітектурно-художню цінність.
Англійський парк, закладений у 1789 р., в радянський період зазнав серйозних втрат від стихійних порубок, безсистемних насаджень і порушення початкового планування.
Збереглася замкова церква Воскресіння 1530 р. (перебудована у XVIII–XIX ст.), в якій поховані православні предки Корибутів-Вишневецьких. Вона відома ще й тим, що тут відбулися заручини Марини Мнішек із Лжедмитрієм.