Ще один приклад – віменський середньовічний монастир Сурб-Хач Священний Хрест), розташований в Старому Криму, якому вже 650 років. Книги з бібліотеки цього монастиря нині зберігаються у єреванському Матенадарані, хоча повинні бути на кримській землі. Після тривалих словесних баталій уряд Автономної Республіки Крим нарешті дійшов висновку про необхідність здійснення реставрації монастиря.
Таким чином, проблеми збереження об’єктів культурної спадщини є дуже актуальними для Криму. Від їх сучасного вирішення залежить майбутнє півострова, основою економіки якого перш за все повинна стати туристична галузь, а її повноцінний розвиток неможливий без збереження унікальних об’єктів культурної спадщини, які незмінно приваблюють туристів. Саме тому сьогодні потрібно говорити не тільки про великий історико-культурний потенціал Криму, а й про необхідність його охорони і розвитку. В свою чергу – збереження та раціональне використання пам’яток в туристській сфері будуть означати перспективи розвитку півострову.
3.3 Історико-культурна спадщина Криму як об’єкт туризму
Вже багато десятиліть Крим є крупним туристичним центром нашої країни. Мільйони людей щорічно приїздять сюди на відпочинок, виявляючи величезний інтерес до численних визначних місць півострова, археологічних, архітектурних та інших пам’яток.
Пам’ятки античності та середньовіччя, як ніякі інші на території Криму, відзначаються значною історико-культурною цінністю та користуються великою популярністю серед цінителів старовини та просто любителів історії, які приїздять до Криму з єдиною метою – на власні очі побачити залишки давніх культур та цивілізацій, відчути сильну енергетику цих унікальних місць, чи хоча б спробувати уявити собі життя на цій землі, що розвивалося тут сотні років тому назад.
Як вже зазначалося в попередніх розділах, використання історико-культурної спадщини Кримського півострова протягом розвитку туристської справи в Україні, завжди мало другорядне значення порівняно з курортно-лікувальним туризмом. Це пояснюється поганим ступенем збереженості пам’яток історії і культури, слабкою розробленістю методології дослідження історико-культурної спадщини, і, насамкінець, головне – недостатнім фінансуванням відповідних проектів з боку держави. Тому лише відносно недавно почав набирати оберти такий напрям туризму, як використання історико-культурної спадщини в туристських екскурсійних маршрутах.
Якщо говорити конкретно про пам’ятки спадщини античності та середньовіччя на території Криму, то саме вони найактивніше використовуються в маршрутах історичного спрямування, оскільки володіють величезним історико-культурним потенціалом та мають загальносвітове значення.
Найрозповсюдженішими туристськими маршрутами, в яких можуть бути використані пам’ятки античності та середньовіччя, є «Екскурсії по античних давньогрецьких містах (Пантікапей, Херсонес, Керкінітіда, Неаполь Скіфський)», маршрути «По середньовічних печерних містах Криму (Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Мангуп-Кале)», а також загально-оглядові екскурсії по старовинних історичних містах півострова.
Також великою популярністю користуються державні історико-культурні заповідники, створені на базі комплексів історико-містобудівної спадщини півострова:
1. Державний архітектурно-історичний заповідник «Судацька фортеця» у м. Судаку (1958 р., є філією Національного заповідника «Софія Київська»)
2. Державний історико-культурний заповідник у м. Керчі (1987 р.)
3. Державний історико-архітектурний заповідник у м. Бахчисараї (1990 р., до його складу входять печерні міста Ескі-Кермен і Чуфут-Кале)
І, нарешті, четвертий – Алупкінський державний палацово-парковий музей-заповідник, який, однак, не можна віднести до теми даної курсової роботи.
Всі ці історико-культурні заповідники включають в себе велику кількість музеїв та цікавих місць, які відкриті для відвідувачів і активно використовуються в якості туристських об’єктів.
Головною проблемою розвитку туризму в цій галузі є недостатній для показу рівень збереженості пам’яток, який внаслідок використання цих пам’яток в туристській діяльності тільки погіршується. Це призводить до невпинного скорочення кількості цінних пам’яток, і, як наслідок, знижується їх атрактивність для туристів.
Однак, незважаючи на всі проблеми та недоліки, в перспективі можуть бути створені нові маршрути з використанням нововиявлених пам’яток (в основному історико-архітектурних та архітектурно-містобудівних), оскільки постійно проводяться нові і нові розкопки, і ще тисячі унікальних знахідок чекають на нас у майбутньому.
Підсумовуючи вищезазначене, можна говорити про недостатній ступінь збереженості історико-культурної спадщини Криму, і, як наслідок, недостатню задіяність її в туристській сфері. Однак, володіючи величезним історико-культурним потенціалом, об’єкти історії і культури можуть і повинні використовуватися для туристичних потреб, адже, як свідчить зарубіжний досвід, вміла організація їх показу та широка реклама дали б значний економічний ефект.
Висновки
В даній роботі було визначено і досліджено найвизначніші історико-культурні пам’ятки Криму часів античності і середньовіччя, ступінь збереженості цих пам’яток та їх використання в туризмі на сучасному етапі розвитку туристської справи в Україні.
Щодо методології дослідження історико-культурної спадщини, можна зробити висновки про недостатність комплексного вивчення та детального обґрунтування історико-культурних ресурсів, про що свідчить неоднорідність підходів до оцінки історико-культурної спадщини.
В процесі дослідження етапів формування історико-культурної спадщини Кримського півострова, були виділені народи, що залишили по собі пам’ятки історії та культури, які на сьогодні ми маємо змогу спостерігати в різних частинах півострову.
Щодо географічної локалізації пам’яток античності та середньовіччя, прослідковується чіткий розподіл їх по північній та східній частині півострова. Це може пояснюватися наявністю Кримських гір на півночі (що в свою чергу сприяло розселенню народів у передгір’ях) та важливим значенням морських портів на східному узбережжі Криму (Керч, Феодосія).
Якщо говорити про ступінь збереженості та сучасний стан використання та охорону історико-культурних ресурсів Криму в туризмі, треба відзначити катастрофічно високий ступінь зруйнованості пам’яток та недостатню задіяність їх в туристській сфері.
Отже, для вирішення проблем у пам’яткоохоронній сфері, необхідно не лише збільшити пряме фінансування охорони пам’яток, а й відповідно змінити податкове законодавство, запровадити пільговий статус для благодійництва. Історико-культурна спадщина Кримського півострова потребує введення єдиної розгалуженої системи охорони, яка буде взмозі здійснювати зважену політику щодо збереження історичних пам’яток – національного надбання. І тільки тоді, коли все це буде зроблено, багата та надзвичайно цінна історико-культурна спадщина Криму буде приносити колосальні прибутки нашій державі, водночас зберігаючи та музеєфікуючи пам’ятки історії і культури наших нащадків для наступних поколінь.
Список використаних джерел
1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 395 с.
2. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – Л.: вид-во, 1997.-259 с.
3. Засецька І.П. Матеріали боспорського некрополя другої половини IV – першої половини V ст. н.е. // Матеріали по археології, історії та етнографії Таврії. – Вип. III. – Сімферополь, 1993.
4. Якобсон А.Л. Крим в середні віки. – М., 1973.
5. Все про Крим: Щорічне довідково-інформаційне видання/ Щербак А.І. – Харків: Каравела, 1998. – 480 с.
6. Храпунов І.Н. Давня історія Криму. – Сімферополь, 2003.
7. Зубарь В.М. Херсонес Таврійський в античну епоху (Економіка і соціальні відносини). – К., 1993.
8. Якобсон А.Л. Ранньосередньовічний Херсонес // Матеріали та дослідження з археології СРСР. – М., 1959. №63.
9. Якобсон А.Л, Таманян Ю.А. Вірменська архітектура в Криму. – Єреван, 1990.
10. Карпов С.П. Шляхами середньовічних мореплавців. – М., 1994.
11. Виготська Т.Н. Неаполь – столиця пізніх скіфів. – К., 1979.
12. Соломонік Е.І. Епіграфічні пам’ятки Неполя Скіфського // Нумізматика і епіграфіка. 1962. Вип. III.
13. Дашевська О.Д. Пізні скіфи в Криму. – М., 1991.
14. Зінько В.Н. Археологічні прогулянки по античній Керчі. – Керч, 1998.
15. Марченко І.Д. Місто Пантікапей. – Сімферополь: Вид-во Таврида, 1974.
16. Толстіков В.П. Пантікапей – столиця Боспору // Очерки археології і історії Боспору. – М.: Наука, 1992. – С. 45–99.