Рушник із села Торки біля Перемишля короткий, з широкою смугою вишивки посередині. Орнамент вишиваний чорними, або темно-вишневими нитками з вкрапленням червоного або синього кольорів. Елементи орнаменту — безконечник та місяченько. Символ місяця у всіх фазах, а саме: ріжок, півмісяць, повня символізував безконечне життя на землі. А ще в основі цього орнаменту народний місяцелік — коло (повні). Основні свята землеробства поділено відмітками на частини місяця (пори року), вказують час сіяння, збирання врожаю, а також ворожби на врожай. Орнамент з обох сторін «місяченька» завершено смугами «безконечника», як безконечним є життя. В селах поблизу Перемишля орнаменти в «місяці» називали календарем.
Цікавий орнамент із села Негрибки поблизу Перемишля. Чіткий геометричний візерунок складається з вузької центральної частини, основним компонентом якої є «п є р і ж к и» Покрайниці складаються з половини квіток. У цілому творять неповторний ритм орнаменту.
Рідкісний орнамент з села М’якиш Новий (повіт Ярослав), Центральна смуга — буряк із гичкою, обрамлений з боків меншими смугами рослинно-геометризованого зображення чорнобривців. Не менш цікавий орнамент рушника з села Лагівців, Холм-щина. Це оспіване в піснях і легендах дерево розмарину. Ідучи до вінця, дівчата прикрашали волосся, вінок гілками розмарину, а хлопець припинав розмаринову гілоч-ку до одягу біля серця. її вважали символом любові.
Орнамент «гейсики» на малому рушнику, очевидно робочому, якого дружина вишила чоловікові, котрий йшов на заробітки.
В шахтах Зверху над орнаментом цікаво закомпоновано свіч-ники-трійники, адже Бог перебуває в трійці. Ось так, з далеких часів від предків шйшов до нас оцей полотняний лист.
Орнамент з Жидачева Львівської області — ромб у квадраті — символ засіяного гіоля, покрайниці — баранці говорять, що врожай зійшов, поле заколосилося, а навколо зтоять обереги.
Функціональне призначення
Рушники - це відбиття культурної пам'яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення.
В Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. Вони - обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла. (Матейко К.М., «Український народний одяг», К.,1977,с.145. ).
У кожному районі склалися локальні особливості, що виявилось у композиції, колірній гамі, засобах шитва.
Сучасні майстри, продовжуючи традицію, наповнюють орнаментацію рушників новим змістом і образами, підсилюють їх монументально-декоративне вирішення, розширюють діапазон застосування у громадському інтер'єрі.
Вишиті рушники здавна були поширені в Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.
Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.
Почуємо, побачимо, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.
На рушнику вінчались.
Коли б мені, Боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничок стати.
У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки та почуття, надії та сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.
А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок,
Біжіть, внесіть
Та бояр прикрасіть.
Існували також і подарункові рушники. Їх використовували в знак побажання щасливої дороги та найшвидшого повернення.
Поряд із обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви «стирок» (для посуду), «утиральник» для рук і обличчя.
Вишиті рушники - неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами (на «образники», «божнички»), навколо портретів Т.Г.Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву «кілкові».
У цей час в усіх областях України розповсюджуються як взірці для гаптування друковані картинки з побутовими сценами з народного життя:
Несе Галя воду, коромисло гнеться.
За нею Іванко, як барвінок, в'ється...
(“Біля колодязя”)
Била жінка мужика, за чуприну взявши...
Била жінка мужика, била, била і товкла.
(“Била жінка за чуб”)
На рушниках, призначених для оздоби хати (на дзеркала, на консолі полиць тощо), вишивають здебільшого ”дерево життя” і теж різні апотропеїчні символи, подібно як на стінах світлиці, тільки в іншій стилізації. Часто гаптували фантастичне дерево з групою пташок, котрі літають над ним. Це являло собою ілюстрацію якоїсь із колядок
Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А но лем було синє море,
А серед моря зелений явір,
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати.
На рушниках біля дерева поруч із різними квітками, зірками (“будуть копойки, яко звіздойки, будуть стогойки, яко горойки), сонечками вишиті також різні пташки, і часом, у великій кількості. Дуже можливо, що ці пташки мали б ілюструвати казкову “жар-птицю” або півнів, котрих уважали за віщих птиць:
Ой рано-рано півні запіли,
Півні запіли - сонце збудили...
Але, крім птахів, трапляються ще часом, як окремі елементи орнаменту, риби, сітчасті ромби, дволезі сокирки, дубове листя, спіралі, грецькі хрести й так звані ламані або гачкові хрести тощо. Усі ці символи відомі нам із егейсько-месопотамського культурного кола ще задовго до Різдва Христового. Тепер зовсім забуто значення цих символів, і ніяка господиня, ні її дочки не можуть їх пояснити, але тільки знають, що для такої-то мети потрібні саме такі орнаменти і, навпаки, не пасують інші.
Тут відігравало велику роль християнство, яке хотіло усунути поганські традиції, тому воно давало свої пояснення для одних орнаментів і забороняло інші, через що занепало розуміння старовинної символіки, а деякі символи прийняло за свої, як, наприклад, рибу. Ці оздоби й символи вживав український народ, так як і старовинні пісні: колядки, веснянки, купальські, жнивні тощо.
Ой що ж то за дідух такий,
У котрого чуб, як сонце, золотий?
Уживали їх, не питаючи пояснення, лише тому, що “так годиться”. Тільки після докладного аналізу цих гаптованих орнаментів на рушниках і після порівняння з іншими етнологічними матеріалами стають зрозумілими й значення цих орнаментів, і їх джерела.
На сучасному етапі у виготовленні рушників намітилося два напрямки, що існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з другого - діяльність широкого загалу селянства, яке гаптує для власних потреб, за своїми рисунками та смаками.
Народна вишивка
Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї родини; його навчалися з дитинства. Це був один з найпоширеніших у селянському середовищі домашній художній промисел.
Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер'єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту; прикрашений вишивкою одяг був органічним компонентом святково-обрядових дійств. Хіба можна уявити собі українську хату, не заквітчану рушниками? Її багате вишиване вбрання було суттєвою етнічною ознакою. З особливою наочністю це простежувалося в селах із змішаним національним складом. Наприклад, у південних, південно-східних районах України наявність великої кількості декорованих рушників вирізняла житло українців від житла сусідів-росіян. Мальовничістю і багатством орнаментальних сюжетів вражає традиційний український костюм: прикрашений вишивкою одяг (жіночі та чоловічі сорочки, корсетки, кептарі), головні убори (хустки, стрічки, бавниці тощо), пояси.
З давніх-давен жила та традиція серед народу. Її коріння губиться ще в дохристиянських культурах. Про це свідчать археологічні знахідки, а також символічне значення вишитої тканини та її орнаментики. Так, розміщення вишивки на рукавах жіночої сорочки пов'язане із вшануванням руки як знаряддя праці, побажанням їй сили і вправності.
Живучість традиції використання рушників в інтер'єрі житла, в обрядах (рушником підперізували молоду, в нього сповивали немовля) певною мірою пояснюється її зв'язком з релігійними віруваннями стародавніх слов'ян, за якими рушники виконували охоронну функцію, запобігаючи впливу ворожих людині сил. З плином століть магічне значення вишитої тканини вивітрилося з народної пам'яті і в її використанні стали переважати естетичні й архітектонічні функції: розвішані над вікнами і дверима рушники фіксували конструктивні деталі житла, вишиті на комірі і рукавах орнаменти підкреслювали крій сорочки і т. д. Кожна господиня дбала, щоб її оселя була затишною, а одяг чепурним. Кількість вишитих тканин у хаті свідчила про достатки родини, а орнаменти на одязі могли розповісти не лише про майстерність вишивальниці, а й про її вік.