6. Зіставте поняття "етнічна мова" та "рідна мова".
7. Як пов'язані між собою етнічна та загальнолюдська мораль?
8. Що таке етнічна самосвідомість? У чому полягають особливості її індивідуальної та колективної форм?
9. Розкрийте зміст поняття "етнічна ідеологія".
10. Якою є головна ідея націоналізму? Чим він відрізняється від інтернаціоналізму та космополітизму?
11. Висвітліть зміст явища етноцентризму. Покажіть його відмінність від етнічного плюралізму.
12. Розкрийте зміст поняття "міжетнічні відносини". Якими бувають напрямки їхнього розвитку?
13. Що таке етнічний рух? Назвіть його головні форми вияву.
Література
1. Агеев А.Г. Нациология: проблеми конструирования // Философские науки. — 1991. — №5.
2. Алексеев В. Этногенез. — М., 1978.
3. Бочковський О. Наука про націю та її життя. — Нью-Йорк, 1958.
4. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса. — М., 1983.
5. Варзар І.М. Політична етнологія як наука. — Київ, 1994.
6. Воропай О. Етнографія: наука про націю. — Лондон, 1963.
7. Гумилев Л.Н., Иванов К.П. Этнические процессы: два подхода к изучению // Социологические исследования. — 1992. — № 1.
8. Донцов Д. Націоналізм, —Лондон, 1966.
9. Евтух В.Б. Концепция этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, зволюция. — Киев, 1991.
10. Націоналізм. —Львів, 1926.
11. Пуги развития зарубежной этнологии. — М., 1983.
12. Свод зтнографических понятий и терминов. — М., 1986 — 1988.
13. Современная американскан этнография. — М., 1963.
14. Соловей В. Современный русский национализм: идейно-политическая классификация // Общественные науки и современность. — 1992. — № 2.
15. Социологические теории национализма. — М., 1991.
16. Трубецкой II. Обшеевразийский национализм // Свободная мысль. - 1992. -№ 7.
17. Этнография за рубежом. — М.. 1979.
18. Эгнография: Учебник. — М., 1982.
19. Этнологическая наука за рубежом: проблемы, поиски, решения. - М., 1991.
20. Этнология в США и Канаде. - М., 1989.
21. Этнология: Учебник. — М., 1982.
22. Этносоциология: цели, методы и некоторые результаты исследования. — М., 1984.
Лекція 2. УСВІДОМЛЕННЯ ЕТНІЧНОГО ЯК ЦІННОСТІ
План лекції
2.1 Вступ до теми
2.2 Загальнолюдська цінність етнічного
2.3 Етнічне як спільнотна цінність (теоретична оцінка сучасного етнічного ренесансу)
2.4 Етнічне як індивідуальна цінність
Висновки
2.1 Вступ до теми
Одним з центральних у теорії етносу є питання про цінність етнічного: інтелектуальну, духовну і навіть політичну, а разом з тим — споконвічну і невмирущу. Адже сучасний етнічний ренесанс дає підстави припускати, то етнічне відіграє у соціумі набагато важливішу роль і має набагато вишу цінність, ніж це уявлялося досі. Здається, що етнічне не може зникнути, воно може лише змінювати форми та інтенсивність своїх проявів. Воно є вельми стійким утворенням. Відповідь на питання про цінність етнічного потребує звернення перш за все до факту єдності та різноманітності оточуючого нас світу. Вже аналізуючи життя рослин, ми переконуємося в тому, що різноманітність тут зовсім не має хаотичного характеру. Кожні групи видів опановують ті екологічні ніші, які не здатні опанувати інші види. Є серед рослин Е елементи боротьби за існування, але здебільшого можна спостерігати співіснування й навіть взаємодію. Пильне око дослідника може зафіксувати серед рослин і своєрідний "розподіл функцій".
Те ж саме, тільки у більш динамічному вигляді, можна спостерігати й серед тварин. Кожний з видів унаслідок боротьбі за існування опанував певну екологічну нішу, співіснує й взаємодіє з іншими видами тварин і загалом здійснює з навколишнім середовищем обмін речовиною, енергією та інформацією.
Не становить тут істотного винятку й така жива істота, як людина. Можна, зрозуміло, абстрагуватися від дуже помітних відмінностей між більш-менш великими угрупованнями людей і стверджувати, що людина як така опанувала всю поверхню нашої планети. У такому твердженні, звичайно, не буде помилки, але більшу практичну значущість матиме звертання уваги на те, що екологічні ніші, які опановували різні людські спільноти, нерідко дуже помітно відрізнялися одна від одної Й географічне, й природно-кліматично, й, відповідно, своєю флорою та фауною.
А відтак відчутною специфікою наповнювалися способи й форми життя людського населення, з одного боку, рівнин з помірним кліматом, з іншого боку — приморських територій, з третього — напівпустель та пустель, з четвертого — високогірних плато, долин та ущелин тощо. Найбільш тісно й тривало взаємодіючі всередині себе частки населення різних регіонів планети поставали як етноси. Взаємодія етносів з живою та неживою природою, що їх оточувала, відбивалася на характері та формах їхньої внутрішньої взаємодії та на їхніх стосунках з Іншими етносами. Боротьба за існування сприяла відчуженню та самоізолюванню етносів, призводила до посилення специфічних відмінностей. Проте, існуючи у такий спосіб, кожний з етносів нагромаджував безцінний для майбутнього єдиного людства досвід.
Людство постійно йшло до своєї єдності, але тільки сьогодні (не теоретично, а практично) воно починає усвідомлювати, що ця єдність не може бути одноманітністю. Сьогодні як ніколи важливою є фундаментальна філософська ідея про те, що людство має являти собою гармонійну єдність різноманітного. Й найбільш яскравим та цінним виявом цієї різноманітності є етноси. Теоретична (а разом з нею й практична) короткозорість виникає там, де є намагання протиставити єдність — різноманітності, тотожність — відмінності.
Тоді на противагу абсолютизованому класовому підходові до аналізу суспільних явищ висувається підхід, змістом якого є абсолютизація етнічного або національного. Реальна проблема тут виникає у зв'язку з необхідністю, з одного боку, реалізовувати гуманістичну ідею про людину як найвищу цінність, а з іншого — враховувати те, що людина перш за все — соціальна істота, тому її буття немислиме без почуття "ми". тобто приналежності до такого соціального цілого, яке забезпечує всебічну захищеність, створює умови для душевної рівноваги Індивіда й яке є етнос.
2.2. Загальнолюдська цінність етнічного
Проте не є пошуком правди, істини прагнення пізнати глибини етнічного характеру як абсолюту, як самодостатньої визначеності й сутності. Привабливість та справді неперебутна цінність душі кожного етносу виявляється саме в її здатності бути відблиском, яскравою іскрою полум'яної душі вселюдської. Бо й сама душа людства не є чимось одновимірне визначеним, вона являє собою розмаїття вражаючих рис. Вона плаче й сміється, вона притягує до себе своєю надзвичайною добротою й водночас відштовхує від себе жахливими проявами зла. Вона, ця душа, вельми складна; адже там, де на поверхні ми вбачаємо дивакуватість, насправді вирує глибинний неосяжний розум. Душа людства є неосяжною, до кінця не збагненною.
Виявляючи загальнолюдську цінність етнічного, аналізуючи місце, роль та значення етнічного у сучасному світі, ми, мабуть, повинні, зрозуміло, вбачати цю роль і стосовно окремих особистостей, і стосовно невеликих людських груп, і стосовно цілих народів — як внутрішній момент їхнього самостійності але водночас і ширше, і складніше. Ми мусимо бачити, що кожний етнос перед лицем людства постає як цінність, подібна до тієї цінності, яку, скажімо, являла собою для Франції Едіт Піаф — з усіма своїми вадами, таємними пристрастями, але – проте й безперечно — як її втілений геній.
Так, кожний етнос – явище унікальне й соціальне неоціниме. Ось як підходить, до речі, до розуміння етносу Лесь Герасимчук, людина, котра володіє двадцятьма мовами, вільно почуває себе в морі філософських течій і релігійних мудрувань. Він вважає, що "етнос — це соціуми, що гуртуються довкола певних характерних ідей та активно з ними взаємодіють. Ці ідеї називаються стрижневими. Вони властиві у своїй цілокупності лише цій етнокультурі і є наслідком ґенези етнопсихосфери. Конкретним виразом стрижневих ідей є семіотичні репрезентативні тексти. Репрезентативні тексти включають ландшафт, металогіку граматики, найчастіше повторювані ритуали, мистецькі тексти і контексти, тривкі елементи соціумної магії та ін."1.
Але, повертаючись до нашого головного питання, маємо зауважити, що і здоровий глузд, і теоретичні міркування ведуть до одного й того самого висновку: не можна протиставляти загальнолюдські та етнокультурні цінності. Воно, це протиставлення, є двобічним. З одного боку, абсолютизація якоїсь певної системи етнокультурних цінностей фактично є таким протиставленням її цінностям загальнолюдським. У цьому протиставленні світ етнічного "ми-буття" розглядається як самодостатній, як такий, що не потребує опосередкування іншими подібними світами. Й тоді ми маємо приклад етноцентризму. З іншого боку, абсолютизація загальнолюдських цінностей веде до уявлень про них як такі, що позбавлені збагачуючого впливу розмаїття етнокультур, а тому й існують як деяка сіра одноманітність. Якби спроба отак нівелювати увесь загал етнокультур планети вдалася на практиці, то ми, мабуть, мали б здійснений ідеал космополітизму (адже, як відомо, добрими намірами встелений шлях у пекло), тобто змертвлену культуру загалом.
Тут треба було б зазначити, що кожна людина завжди живе очікуванням дива, здійснення власної казки, сподіваннями на участь у майбутньому святі спілкування. Виняток становить лише "загублена" людина. А такою є та, яка "випадає" з потоку перш за все етнічного буття, втрачаючи разом з тим і соціальну рівновагу. Отож цінності певної етнокультури являють собою невтрачену частку загальнолюдських цінностей, живлять останні й дедалі більше перетворюють буття людства на щось подібне до свята духовних зустрічей.
З нашого погляду, ніхто не сказав про загальнолюдську цінність національно-етнічного краще, ніж видатний російський філософ XX сторіччя М.О. Бердяєв. "Людина входить у людство, — писав він, — через національну індивідуальність, як національна людина, а не абстрактна людина, як росіянин, француз, німець або англієць... Національна людина — більша, а не менша, ніж простолюдина, в ній родові риси людини взагалі й ще є риси індивідуально-національні... Мрія про людину й людство, абстрагованих від усього національного, є прагнення до погашення цілого світу цінностей і багатств"2.